Есери (соціалісти-революціонери). Зародження партії есерів.
На рубежі XIX-XX століть в російському революційному дві-жении переважали марксисти, соціал-демократи. Ідеї народ-ників, «Народної волі» представлялися вже далеким минулим, «вчорашнім днем». Однак далеко не всі революційні груп-пи в Росії і еміграції захоплювалися марксизмом.
До 1900 р на загальній хвилі підйому революційного руху-ня в Росії і російської еміграції виникло кілька нових народницьких груп. Чималу роль в їх створенні зіграла ста-раю народниця Катерина Брешко-Брешковская, або, як її ува-тивних називали товариші, Бабуся.
Революціонерка Серафима Клітчоглу назвала її «святим духом революції», який кружляє по всій Росії. Бабуся вибрати номер-шевляла і залучала до рух не тільки молодь, а й своїх старих товаришів.
Ще більш важливу роль у відродженні народницького дві-вання зіграв 30-річний учений-фармацевт Григорій Гершуні. Захоплений революційно-народницькими ідеями, Г. Гершуні став слідом за Е. Брешковской їздити по країні. Але ролі їх дещо відрізнялися. Під впливом Бабусі молодь об'єк-об'єднуючим в союзи, як вони себе називали, соціалістів-револю-рів. Г. Гершуні пов'язував ці групи між собою і пості-пінно збивав з них єдину партію соціалістів-револю-рів. Побувавши за кордоном, він поєднав їх і з близької за духом еміграцією.
До початку 1902 року цей процес в основному завершився. У Рос-ці виникла нова підпільна партія - соціалістів-револю-рів, або скорочено - есерів. У ній були кілька сотень осіб.
Марксисти в той час вважали, що селянство в Росії йде до свого кінця, знищення. Земля дістанеться великим власникам, а мільйони дрібних селян розоряться і пре-брехати в безземельних наймитів. Це полегшить перемогу соціа-лізм в селі.
Есери, як і інші народники, не погоджувалися з таким прогнозом. Вони вважали, що необхідно не руйнувати, а захищати селянську громаду, весь уклад сільського життя. Бо-леї того, треба піти назустріч віковим уявленням і ба-данням селян. Адже селяни здавна вірили в те, що земля нічия, «вільна», або, як вони говорили, Божа. А збирати її плоди може тільки той, хто трудиться на ній. У програмі Есе-рів говорилося: «Партія Соціалістів-Революціонерів прагне спертися на громадські і трудові погляди, традиції і форми життя російського селянства, особливо на поширенням странённое серед них переконання, що земля нічия і що право на користування нею дає лише праця» .
Сподівання селян есери постаралися висловити в своїй ідеї «соціалізації землі». Ця ідея стала їх своєрідним відкритому-ством. Вони пропонували зробити землю в повному розумінні слова «нічиєї», як повітря або воду.
Земля, вважали есери, повинна перейти не в руки єдиного власника - держави, а в руки тисяч селянських общин по всій країні. У народі соціалізацію землі сприймали як головне гасло есерів, їх символ. Так само вважали і вони самі.
Крім схвалення програми на I з'їзді відбулися і дру-Гії важливі події. Від есерів відкололися дві течії: помірне і вкрай ліве. Помірне крило, що виступало за легальну діяльність, пізніше утворило Партію народних соціалістів, а вкрай ліве протягом створило Союз есерів-максималістів, Вони, зокрема, виступали за аграрний терор - «широку партизанську війну в селі» проти місцевої влади і примі-щиків. Есери таку тактику відкидали.
Есери увійшли в коаліційний Тимчасовий уряд, причому В. Чернов став міністром землеробства, а інший есер А, Керенський незабаром очолив уряд.
Але тепер питання стояло вже інакше: як проводити земельну реформу? Знизу, за допомогою селянського руху, або зверху, з волі уряду? З'їзд висловився проти стихійного дви-жения, «відкинув всі приватні захоплення земель». Есери вважали, що реформу треба проводити планомірно, рішенням уряду.
З посольства Яків Блюмкін попрямував в військовий загін чекістів, який очолював лівий есер Д. Попов. Тут, в шта-бе загону в Трьохсвятительська провулку, зібралися члени ЦК лівих есерів. Через кілька годин сюди ж прибув председа-тель ВЧК Фелікс Дзержинський. Він зажадав негайно ви-дати йому вбивцю німецького посла. Звичайно, ліві есери не могли видати товариша. Вони вважали за краще обеззброїти і арешт-вать самого Ф. Дзержинського. Так почалося подія, відоме як повстання, або заколот, лівих есерів.
Коли Д. Попов дізнався, що лівоесерівські делегати на чолі з Марією Спірідонової заарештовані, він вирішив діяти. Його загін відкрив безладний артилерійський вогонь по Кремлю. Однак мало хто снаряди, що впали на територію фортеці, особливої шкоди їй не заподіяли.
Невеликий загін на чолі з лівим есером Василем Ліхобадіним захопив будівлю Головного телеграфу. Звідти В. Ліхобадін розіслав по країні кілька телеграм. В одній з них він запропонував «затримувати всякі депеші за підписом Леніна-Троцького і Свердлова, визнаючи їх шкідливими для Радянської влади взагалі і правлячої в даний час партії лівих Есе-рів зокрема».
Через два дні за рішенням ВЧК 13 чекістів із загону Д. По-пова розстріляли як "зрадників *. Майже всіх інших арес-Това в той же день випустили, а М. Спиридонову звільни-ли через п'ять місяців. Я. Блюмкина заочно засудили на три роки ув'язнення.
Соціал-демократи. Зародження соціал-демократії.
У Росії в 90-і рр. XIX ст. серед інтелігенції швидко стали поширюватися ідеї марксизму. Колишня народницька віра в селянство, в сільську громаду виявилася майже забута. Тепер революціонери з надією дивилися на робочих, «пролетарів», яких називали «самим передовим класом суспільства»! Саме серед робітників вони перш за все шукали підтримки. У багатьох містах виникли гуртки і групи марксистської інтелігенції. Очевидно, наступним кроком мало стати їхнє об'єднання.
Однак поліція незабаром звела нанівець майже всі результати з'їзду, заарештувавши більшість його учасників і «обезголовили» тим самим свою новонароджену партію.
Серед соціал-демократів йшли запеклі суперечки про те, на ка-кі громадські сили повинна спиратися їхня партія. Звичайно, марксисти хотіли, щоб їх підтримували робочі. Але слово «робоча» в назві партії викликало серйозні суперечки ще на I з'їзді: адже входила в партію поки майже виключно ін-теллігенція. В. Засулич пізніше назвала РСДРП «організацією інтелігентів для пропаганди серед робітників».
Деякі соціал-демократи в ті ж роки несподівано ув-леклісь досить незвичайними в революційній середовищі ідеями «бо-гостроітельства» і «богошукання». Так, Анатолій Луначар-ський став розглядати соціалізм як своєрідну форму релігії, шукав форми нового релігійного культу. Г. Плеханов за це глузливо називав його Блаженним Анатолієм.
В цілому після закінчення першої російської революції і по-біди уряду над революційним рухом для соці-ал-демократів настали дуже важкі часи. Вони пережив-вали гострі внутрішні розбіжності; в партії відбувалося бродіння. Директор Департаменту поліції С. Білецький позд-неї зізнавався: «Вся завдання мого керівництва полягала в тому, щоб не дати можливості партії з'єднатися».
Оборонці і пораженці.
Перша світова війна негайно розділила всіх соціалістів на дві течії - «оборонців» (прихильників війни) і «інтернаціоналістів» (противників війни). Останніх часто називали також «пораженцями».
Серед російських соціал-демократів позицію «оборони оте-пра» відразу ж зайняв Г. Плеханов. Він заявив, що, коли мова за-ходить про захист країни від зовнішнього нападу, боротьба класів змінюється їх співпрацею. У 1916 р Георгій Плеханов, Алек-сандр Потресов і інші меншовики-оборонці підготували і випустили збірник «Самозахист», де відстоювали ці ідеї.
На протилежному - вкрай пораженську - фланзі опинилися більшовики. Правда, і серед них знайшлися окремі обранці. Але вони не склали якогось особливого перебігу і незабаром покинули ряди більшовиків.
Більшовики висунули гасло: «Мир хатам, війна двір-цям!». Вони вважали, що шлях до миру пролягає через громадянську війну проти гнобителів, що розв'язали всесвітнє кровопролить-тя.
Кадети (конституційні демократи). «Союз визволення».
Стрижнем програми стала вимога цивільних свобод, а також конституції і загального виборчого права. Правда, до останнього пункту ставилися досить насторожено
Майже всі провідні керівники кадетів вийшли з «Спілки визволення». У їх числі були вчені, юристи, публіцисти, земські діячі. Соціалісти пізніше називали кадетів «парті-їй буржуазії».
Після невдачі корніловського виступу серед частини на-селища спалахнуло непідробне обурення проти кадетів.
Для багатьох солдатів і селян слово «кадет» перетворилося в лайку; їх називали не інакше як «ворогами народу».
У той же час вони спиралися і на ще одне, настільки ж мощ-ное суспільний настрій. Це було прагнення припинити революційних заворушень, встановити «твердий порядок». Револю-цію він називав «акулою».
Спочатку слова «чорна сотня», «чорносотенці» звучали майже як образливі прізвиська. Так на початку XX ст. окре-стилі людей консервативних, вкрай правих поглядів. Але потім самі чорносотенці переосмислили ці слова. Вони стали напо-міна всім, що в XVI-XVII ст. чорної сотнею називали місто-ське народі.
Найбільш здоровим чорносотенці вважали суспільство доспівати-ровськ Русі. Вони бачили в ньому своєрідний ідеал єднання і гармонії всіх станів.
В результаті між царем і народом виросло «средосте-ня» - чиновництво зі своїми інтересами, далекими від народу.
Проти чиновництва боролася і інтелігенція. Але чер-носотенци вважали, що інтелігенти самі хочуть стати «між государем і народом», підмінити народні інтереси своїми.
Так само критично чорносотенці ставилися і до буржуа зії. Вихід для суспільства чорносотенці бачили в поверненні до «щирою початків: Самодержавству, Православ'ю, Народності». Влада государя повинна висловлювати інтереси не окремих сосло-вий, вважали вони, а всієї нації в цілому. Для цього вона повинна бути вільна від будь-яких «конституцій і парламентів».
Що ж стосується православ'я, то головне нещастя церкви чорносотенці бачили в її підпорядкуванні державі. Духовенство злилося з чиновництвом, церква перетворилася на придаток го-сударства. Корінь цього зла теж йде в Петровські реформи, вважали вони. Багато чорносотенці виступали за відновлення на Русі патріаршества, як це було в допетровську епоху.
Нарешті, своїм найважливішим завданням чорносотенці вважали огорожу російського народу від усіляких «сторонніх впливав-ний». Вони висували гасло «Росія - для росіян!». Найнебезпечнішим з «сторонніх впливів» чорносотенці вважали єврей-ське. Вони виступали в кінцевому підсумку за поголовне виселення євреїв з Росії в «власну державу».
Перші чорносотенні організації залишалися невеликими салонними гуртками. Перелом у розвитку руху стався в 1905 р
Звичайно, все це глибоко зачепило монархічні почуття годину-ти населення. Особливо ворожі чутки викликало Присутніх-віє серед революціонерів євреїв та інших «інородців».
Розпочавшись з простого ходи, події розвивалися по на-розтане. Деякі учасники демонстрації зупиняли перехожих і вимагали від них знімати шапки перед портретом государя. З тих, хто не хотів оголити голову, шапки збивали. Звичайно, це викликало у відповідь обурення, і в демонстрантів годину-то летіло каміння.
Подекуди демонстранти просто розбивали камінням вітрини магазинів і вікна будинків, що належать євреям. Але найчастіше це супроводжувалося і грабежем: натовп вривалася в будинку, викидала па вулицю майно. Будь-яка спроба самозахисту викликаючи-ла обурення натовпу і тягла за собою численні жертви.
Протягом двох тижнів після маніфесту вуличні заворушення сталися більш ніж в ста містах. За даними історика С. Степанова, загинуло 1622, поранено було 3544 людини. У число жертв потрапили як євреї, так і російські «бунтівники» - студенти, интелли-Гент. З тих загиблих і поранених, чия національність відома, євреї становили 50%, росіяни та інші слов'яни - близько 44%.
«Союз русского народа».
Незабаром відділення CPIН утворилися по всій країні. Подекуди селяни вступали в союз цілими селами. Керівники сою-за стверджували, що він різко відрізняється від будь-якої політичної партії. Якщо партія захищає станові, класові інтереси, то СРН висловлює інтереси всіх станів і класів російського суспільства.
Через деякий час, однак, в чорносотенної русі склалися два різних напрямки. Один напрямок в пер-шу чергу захищало привілеї дворянства, землевласників. Цей напрямок очолювали Володимир Пуришкевич і Микола Марков. Останній якось раз вдало порівняв весь клас примі-щиків з вимираючими зубрами. У захисті цих «зубрів» від ви-МІРАННА він бачив своє основне завдання.