Есе з етики на тему етика відносин в системі педагог - учень - інше, інше

Есе з етики на тему етика відносин в системі педагог - учень - інше, інше

Рішення проблеми формування готовності старшокласників до подолання конфліктних ситуацій в системі відносин «вчитель-учень» - складна, багатопланова задача, яка потребує комплексного підходу в організації процесу навчання, виховання і розвитку учнів, а також врахування цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Без знання особливостей впливу цих факторів в організації ефективної роботи зі старшокласниками виникають різні труднощі.

Говорячи про відносини в системі «вчитель-учень» необхідно розглядати різні підходи до трактування поняття «відносини» взагалі.

В даному есе ви розглянете всі підходи, що стосуються даного поняття і саму систему відносин між педагогом і навчаються на основі педагогічних праць багатьох педагогів - новаторів.

Федеральне державне бюджетне освітня установа

Вищої професійної освіти

Уральський державний педагогічний університет

Інститут менеджменту та права

Кафедра управління освітніми системами

Есе: Етика відносин в системі

Рішення проблеми формування готовності старшокласників до подолання конфліктних ситуацій в системі відносин «вчитель-учень» - складна, багатопланова задача, яка потребує комплексного підходу в організації процесу навчання, виховання і розвитку учнів, а також врахування цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Без знання особливостей впливу цих факторів в організації ефективної роботи зі старшокласниками виникають різні труднощі.

Говорячи про відносини в системі «вчитель-учень» необхідно розглядати різні підходи до трактування поняття «відносини» взагалі.

У сучасній психології та педагогіці існують два основних тлумачення поняття «ставлення». В одному випадку мається на увазі об'єктивна зв'язок людини і предмета, однієї особистості і інший. В іншому - «відношення» трактується як суб'єктивна позиція по відношенню до предметів, речей, явищ (А. Фішман).

Основою будь-якого людського ставлення є потреба в спілкуванні, в діяльності. У нашому випадку в процесі навчання і виховання старшокласників. За В. Н. Мясищева, відносини - це свідома, виборча зв'язок особистості з різними сторонами життя, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях. Відносини виступають рушійною силою особистості, характеризуючи ступінь інтересу, силу емоцій, бажань і потреб. Зіткнення ж значущих відносин особистості з несумісною з ними життєвою ситуацією стає джерелом нервово-психічної напруги, що веде до порушень в життєдіяльності цієї особистості, що і веде до виникнення різних конфронтацій в системі «вчитель-учень».

В ідеальному розумінні навчальний взаємодія (відносини, що виникають в процесі навчальної діяльності) характеризується активністю, усвідомленістю, цілеспрямованістю взаємних дій обох сторін - учнів (учня) - учителя, що виступають в позиції суб'єктів, де узгоджена дія результіруєтся і предпосилаєтся психічним станом контакту. Однак в останні роки соціологами, психологами та педагогами відзначається, що відносини між викладачами та учнями старших класів загальноосвітньої школи мають деяку амбівалентність (подвійність, суперечливість), яка запускає механізм реального контакту взаємодіючих сторін, часом виявляючи недостатню сформованість комунікативної поведінки.

Тут необхідно уточнити, який сенс ми вкладаємо в поняття «комунікативна поведінка».

У загальному вигляді «комунікативну поведінку» - це сукупність норм, правил, традицій спілкування певної групи людей.

Розглянемо це поняття з точки зору лексики.

1) комунікація - латинське communication, від communico - роблю загальним, пов'язую, спілкуюся - спілкування. Зазвичай визначається як передача інформації від людини до людини. Спілкування може здійснюватися як в процесі будь-якої діяльності, так і за допомогою спеціалізованої форми - мовленнєвої діяльності або іншої діяльності, що використовує знаки;

2) поведінка - система взаємопов'язаних дій, здійснюваних суб'єктом з метою реалізації певної функції і вимагають його взаємодії з середовищем; в науковому розумінні поняття «поведінка» користується головним чином для позначення доцільної системи дій живого індивіда або їх сукупності.

Поведінка - спосіб життя, сукупність вчинків та дій будь-кого (А. П. Євгеньєва).

Таким чином, можна сказати, що комунікативна поведінка в стосунках «учитель-учень» - це система взаємопов'язаних дій, здійснюваних педагогами і учнями (старшокласниками) в процесі навчальної діяльності з використанням спеціалізованих знакових форм спілкування, прийнятих в системі освіти. До таких форм можна віднести педагогічний етикет, учнівський та вчительський такт, загальну культуру, стандартні комунікативні ситуації, діалогічну компетенцію, вербальну і невербальну комунікацію та ін.

В результаті зсуву полюсів (зі зрушенням: учітель─►ученік; учітель◄─ученік; учітель►║◄ученік; учітель◄┼►ученік; учітель◄═ ═►ученік, коли вчитель ═►ученік) змінюються і відносини в системі «учитель- учень », тобто відбуваються різні порушення комунікативної поведінки обох сторін. Так, відзначено (З. К. Бектурова, В. А. Кан-Калик, І. А. Зимова, А. К. Маркова, С. Л. Рубінштейн та ін.), Що однією з причин розбіжностей між вчителями та учнями старших класів є недостатньо сформований рівень діалогічної компетенції, або мовної культури учасників взаємодії (вчителів і учнів). З боку вчителя відомої небезпекою є ігнорування спілкування як важливого інструменту педагогічного впливу (ігнорування продумування своєї комунікативної діяльності); з боку учня - це недостатня сформованість готовності до подолання конфліктних ситуацій, одним з показників якої є недостатній рівень комунікативних знань і вмінь. Таким чином, система відносин «вчитель-учень» може мати суперечливий - гармонійний, конфліктний - безконфліктний, відкритий - закритий, з збігом і з розбіжністю ціннісних орієнтацій, конструктивний і деструктивний і інший характер взаємодії.

У своїй складності система відносин «вчитель-учень» може характеризуватися з позиції нормативного (конструктивного) і ненормативного (деструктивного, конфліктного) комунікативної поведінки. Тут можна відзначити три аспекти норм комунікативної поведінки: загальнокультурні норми, ситуативні норми та індивідуальні норми.

Це - стандартні ситуації. Загальнокультурні норми спілкування національно специфічні (І. А. Стерлин).

Ситуативні норми виявляються в тих випадках, коли спілкування визначається конкретно поставленим завданням, виконання якої залежить від форми комунікації, а також від характеру взаємодії, обумовленого моделлю поведінки викладача в спілкуванні з учнями. До таких моделей належать:

1) модель диктаторська - педагогічні функції зведені до інформаційного повідомлення, зворотний зв'язок відсутній (модель системи «учитель ─ ► учень»);

3) модель диференційованого уваги - виборчі відносини з учнями, зворотний зв'язок фрагментарна (учітель◄═ ═►ученік);

4) модель гіпорефлексная - викладач в спілкуванні як би замкнутий в собі, ізоляція сторін спілкування один від одного (модель системи «учитель ►║◄ученік»);

6) модель негнучкого реагування - взаємини викладача з учнями будуються по жорсткої програмі, наслідком чого є низький ефект педагогічної взаємодії (модель системи «учитель ─ ►ученік»);

8) модель активної взаємодії - викладач постійно знаходиться в діалозі з тими, яких навчають, тримає їх в мажорному настрої, заохочує ініціативу; переважає стиль дружнього взаємодії (співробітництво) зі збереженням рольової дистанції (модель системи «учітель◄═ ►ученік») (Л. Д. Столяренко);

9) модель активної взаємодії - викладач постійно знаходиться в діалозі з учнями, заохочує ініціативу; переважає стиль дружнього взаємодії (панібратство) без збереження рольової дистанції (модель системи «учітель◄┼ ►ученік»).

Виходячи з цього випливає, що за характером взаємодії ситуативні норми можуть проявлятися в ситуації співробітництва, суперництва, конфлікту, конфронтації (протистояння), які відображаються в двох різновидах комунікативної поведінки - вертикальному (вищий - нижчий) і горизонтальному (рівний - рівний). Крім того, тут також спостерігається національна специфіка (І. А. Стерлин).

Індивідуальні норми комунікативної поведінки відображають індивідуальну культуру і комунікативний досвід суб'єктів спілкування в системі відносин «вчитель-учень» і являють собою особистісне переломлення загальнокультурних і ситуативних комунікативних норм у навчальній взаємодії.

Важливу роль в системі відносин «вчитель-учень» грають комунікативні пристосування, які включають в себе систему прийомів (психологічних, мімічних, пантомимических, мовних, рухових і ін.), Що обирається для організації структури спілкування, адекватної завданню і особливостям ситуації навчальної взаємодії, і активізують весь процес спілкування, що визначають инициирующую сторону і комунікативну доцільність.

Отже, найбільш принциповими з позиції психології комунікативної поведінки в системі відносин «вчитель-учень» є динамічність (здатність змінюватися), адекватність цілям і задачам процесу спілкування, вмотивованість діяльності та реалізація взаємодії в будь-яких ситуаціях навчальної діяльності, в тому числі і емоційно напружених обставинах - конфліктних ситуаціях. Отже, система відносин «вчитель-учень» - це безперервний процес, в основі якого найбільш адекватним і ефективним виявляється діяльнісний демократичний, дружній стиль спілкування - співробітництво (модель активної взаємодії «учітель◄═ ►ученік»).

Велика радянська енциклопедія / під ред. А. М. Прохорова. - М. Радянська енциклопедія, 1973. - Т. 12. - 527 с. - Т. 20. - 196 с.

Кан-Калик В. А. Вчителю про педагогічному спілкуванні. - М. Просвітництво, 1987.

Схожі статті