Види діловодного документів державних, адміністративних і судопроізводних органів в Україні (ХУШ- поч.ХХ ст.)
Крім законодавчих актів, є багато інших різновидів актових джерел. Це нормативні документи органів влади всіх рівнів. Вони з'явилися ще з часів княжої доби, хоча за період від зародження Київської держави до першої пол. Х1Ув. таких документів збереглося мало.
Діловодного документація почала активно зароджуватися в Україні з другої половини ХУПв. а в другій половині Х1Хв.- в нач.ХХв. набула масового характеру. Вона досить численна по різновидах і функціональному призначенню, тому є предметом спеціального дослідження. У Росії, наприклад, послідовно змінилося три етапи діловодства: наказне (до тнач.ХУШв.), Колежского (ХУШв.), Міністерське (з 1802р.). Кожен з них мав свою систему діловодства.
Для міністерського етапу були характерні такі різновиди документів:
- журнали засідань, які були основною формою фіксації обговаріемих питань в органах влади; - звіти вищих і центральних установ, губернаторів і генерал-губернаторів, міністерські і губернські звіти; - циркулярні пріткази міністерських департаментів; - різного роду доповідні (міністерств, осіб вищої адміністарції), донесення губернаторів; - розпорядження, накази, службове листування, матеріали різного роду комісій та ін.
Спеціальна система документації склалася в зовнішньо-політичної діяльності держави. Її представляють такі види документів - договору, согласшенія, меморандуми, пам'ятні записки, ноти, особисті послання керівників держав, різного роду листи.
Дипломатичні документи держав, до складу яких входила Україна, широко представлені в публікаціях. Також видано маптеріали дипломатичного характеру українського гетьманської держави ХУП-ХУШвв. - міжнародні доьговора, листування з іноземними державами, записи дипломатичних переговорів, посольські інструкції та ін. Від часів Б.Хмельницького збереглося 242 листи зі зверненнями до урядів сусідніх держав. Від радянських часів збереглося багато документальних матеріалів, стенограми переговорів матеріали з планування народного господарства.
Серед письмових джерел української історії одне з важливих місць займають судово-слідчі документи. У цих документах відображені найбільш гострі проблеми, що стосуються як окремих осіб, так і підприємств, організацій, партій, рухів і суспільства в цілому.
Різноманітні документи, які входять до них ділять на 3 підгрупи:
1. Слідчі матеріали (протоколи обшуку, протоколи слідства і т.д.). 2. Судові документи (протоколи судових засідань, протоколи допитів, рішення суду). 3. Матеріали прокурорського нагляду (запрорси, донесення і ін.).
З судово-слідчих джерел особливу цінність для істориків мають матерітали політичних процесів, які стосувалися багатьох політичних партій, громадських організацій та окремих осіб.
Огляд судово-слідчих документів в різні періоди історії був неоднаковий. До поч. Х1Хв. їх збереглося небагато. Про зростання національно-визвольного руху в Україні свідчить чимало судово-слідчих матеріалів (процес над членами Кирило-Мефодьевского братства).
Велика кількість судопроізводних джерел залишилися від радянського періоду історії України. Багато документів, пов'язаних з репресіями і депортацією населення в Західній Україні 1939-1940рр.
Так що, діловодного документи особливо широко відображають процеси, що відбуваються в Україні в ХУШ-ХХ ст. як в вищих ешелонах влади, так і в житті простих людей.
Епістолярій - устар. кніжн. збори або сукупність чиїхось листів; також літературний жанр, в рамках якого твір будується в формі зборів листів.
Епістолярна література (від грец «послання») - назва літературного твору, в яких використовується форма «листів» або «послань» (епістол).
Стара риторика, виділяючи лист в особливий літературний рід, визначала його межі, обчислювала його види та властивості, характеризувала його стиль. Одні обмежували його дійсно приватними листами, не призначеними для великого кола читачів; інші включали в епістолярному літературу також послання, а так само всякі твори - наукові, художні, публіцистичні, - написані в епістолярній формі. Згідно з цим і відповідно до епохою коливалися правила епістолярного стилю, якому наказували то простота, природність і ліризм, то височина і вишуканість, на практиці переходили в манірність і пихатість.
Про листи древніх східних народів відомо мало, але видно, що і там дотримувалися обов'язкові форми епістолярного стилю. До найдавніших листів, які згадуються в класичній і східній літературі, належать лист індійського царя Стратобата до Семирамиде, Давида до Йоава (лист Урії), царя Прета Аргосского до царя Лікійських.
Класична давнина відрізняється вже значним розвитком кореспонденції. Дійшли до нас грецькі листи - здебільшого фальсифікації, приписані видатним історичним діячам риторичні міркування. Від римлян дійшли переважно ті листи, які наперед були призначені для широкого кола читачів. Лише у Цицерона знаходимо ми справжні приватні листи; навпаки, знамениті листи Плінія і Сенеки мають тільки епістолярну форму.
З II століття по Р. Х. лист стає у римлян особливим літературним родом (Фронтон, Симмах, Сидоний, пізніше Сальвіан, Руріцій, Еннодій). Стилістичні форми письма були подібні у греків і римлян. Підписи не було; ім'я пише ставилося на чолі листи раніше імені одержувача. З часів імперії, особливо при візантійському дворі, зникла колишня класична простота; лист приватне наблизилося, за важливістю стилю, до офіційного послання. Зазвичай було і раніше позначення, де і коли лист написано (datum): звідси слово дата.
Український епістолярій досить об'ємний. Від кожного століття збереглися яскраві зразки епістолярних джерел. Одним з найдавніших - лист членів іудейської громади Києва, датований Хв. З ХУ1в. збереглися листи духовенства, міщан, Київського митрополита Макарія; з ХУПв. - листи митрополита Могили; з ХУШв. - особисте листування відомого українського політичного діяча Г.Полетіка, листи Мазепи до своєї улюбленої Мотрі. Але справжній розквіт особистого листування припадає на Х1Хв. До нашого часу дійшли цінні колекції листів відомих діячів України - Шевченко, Костомарова, Куліша, Грінченка, Драгоманова, Л. Українки, Франка, Грушевського та ін.
Кращі зразки епістолярних джерел з історії 19в. публікувалися на сторінках «Київської старовини», «Російського архіву», в «Записках НТШ» та ін. Тематичні книжкові видання листів відомих діячів України відносяться до початку ХХ ст. Досить повно, особливо, було видана листування Драгоманова за 1876-1895гг. з відомими діячами українського національно-визвольного руху Бачинським, Бірківською, Павликом, Паньківська, Огановскій, Франко, Яворським і ін.
15. «Книга буття українського народу» як історичне джерело.
XIXст. не знало собі рівних по розквіту найбільш всеосяжних, різноманітних і захоплюючих нових ідей, сумніви, посіяні ренесансними мислителями, нарешті дали сходи, і вже ніщо не заважало освіченим європейцям повністю утвердитися в думці про те, що розум людський цілком здатний і пізнати, і змінити людську життя. Саме ця впевненість і привела до небаченого розквіту ідей та ідеологій. Більш того, ідеологія, тобто система поглядів, що претендує на пояснення минулого й сьогодення і вказівка шляхів до кращого майбутнього, стає в цей час головною рушійною силою історії.