1. Економічне становище в післявоєнній Німеччині 4
2. Програма національного порятунку 6
3. Старт економічних реформ 8
4. Основні поняття і протиріччя концепції, реалізованої
Ерхардом, і періоди її реалізації 12
Список літератури 21
Старшому поколінню Колишній Західній Німеччині є чим пишатися. Це саме його працею і потом повалена і зруйнована країна за сравнітель-но короткий термін зуміла після війни піднятися на ноги і перетворитися в одну з найбільш благополучних і про-Цвєтаєв в Європі. Сьогодні для будь-якого німця "дойче марк" не про-сто грошова одиниця, але якийсь сім-віл національного працьовитості і економічної стабільності, позво-ляющий в глибині душі зверхньо ставитися не тільки до рублям і леям, але і до лірам, драхмам і іншим ескудо .
Відновлення Німеччини було не просто економіч-ської перемогою. Це було перш за все демонстрацією волі більшості населення вирватися з полону пройшло-го, знову знайти націо-нальне гідність.
1.Економіческая СТАНОВИЩЕ В повоєнній НІМЕЧЧИНІ
У чому ж все-таки «секрет» швидкого возрож-дення німецької економіки, її незвичайної стійкості і життєздатності? Трудо-любіе працьовитістю, але кожна людина повинна знати, навіщо і в ім'я чого він працює, бути впевненим, що працює він не на-прасное. Якщо ж цього немає, якщо економічний курс політичного керівництва веде в нікуди, якщо сам уряд постійно ша-Рахав з боку в бік і керує народом за принципом «йди туди - не знаю куди, шукай то - не знаю що», то всяка праця скоро перетворюється в сізіфова, а потім у людей і зовсім пропадає бажання працювати.
Всі ці, в общем-то, нехитрі ис-твані добре розумів і максимально враховував у своїй практичній полі-тику Ерхард, під керівництвом якого в 1948 році в Німеччині почалося здійснення грошової і економічної реформ. Старт був важким і мучитель-ним. Промислове виробництво становило всього 40 відсотків від рівня 1936 року. Катастрофічно не вистачало найелементарніших това-рів. Неймовірно набрякла грошова маса не залишала шансів для прове-дення скільки-небудь розумної де-ніжно-фінансової політики. Про-Цвєтаєв спекуляція і чорний ринок. Справжньою валютної одиницею стала пачка американських сигарет.
«Панів-ствовали голод, нужда і економічний хаос. Люди були переповнені сумнівами, деморалізіровани і без будь-якої надії на улучше-ня в майбутньому ».
«Було розраховано, що в середньому на одного німця тільки кожні п'ять років проводилася одна тарілка, кожні дванадцять - пара обу-ви, що тільки кожен п'ятий немовля міг лягти у власну ліжко і лише кожен третій німець мав шанси лягти в власний труну».
Політика окупаційної влади тоді будувалася на ідеях возмез-Дія, покарання і опікунства. При цьому вони перейняли від нацизму команд-ву економіку з її тотальним раціонуванням, дефіцитом, контро-лем над цінами, фінансами, експортом і імпортом.
«Проти введення ринкового господарства були в той час СДПН і ХДС (тобто обидві головні партії Західної Німеччини), а так-же профспілки. СДПН вимагала «соціалістичне господарство шляхом планомірного управління». ХДС заявляв у своїй Аденській програмі:
«Планування і регулювання економіки є необхідними в значних обсягах ще тривалий час». і пропонував обобщест-вить гірнича справа і металургію. Профспілки хотіли введення гро-кої власності в ключових галузях. ».
2. Програма національного порятунку
За своїм економічним поглядам Ерхард був убеж-денний «риночник». Висок-кокваліфіцірованний вчених-ний-економіст, він ще в роки війни переконався в па-губності методів фінан-вий і господарської політи-ки націонал-соціалізму, що включала в себе всі ос-новні атрибути командної системи: планування «зверху», адміністративний розподіл ресурсів, жорсткий контроль над ціна-ми, диктат найбільших про-ників-монополістів, що розрісся до гігантських розмірів військовий сектор в промисловості. Ерхард називав таку економіку "примусової".
Ключові положення економічної філософії самого Ерхарда зводилися до наступного:
1. «Примусова» еко-ний не може бути еф-ність ніколи, ніде і ні в якій формі. Альтерна-тива командній системі одна, і іншої в природі не існує. Це ринкова економіка, заснована на свободі, конкуренції н взаємної відпові-ності громадян і держави.
2. Демонтаж командної системи і заміна її ринкової не можуть бути розтягнуті в часі, оскільки закони функціонування обох систем є взаємовиключними-ські, а спроби сидіти між двома стільцями - найгірша політика, яка може привести тільки до окончатель-ному хаосу та повної дезорганізації економіки. «Критичну масу» ринкових перетворень треба про-водити швидко, рішуче і після-послідовно.
3. Відновлення життєздатний-ної грошової одиниці - не закон-мірний підсумок заключного етапу реформ, а відправна точка і необ-дімая передумова успішного про- руху до мети. Інфляційна «накачування» економіки, якими б благими цілями вона ні виправдовуючи-лась, завжди є контрпродуктивною за своїми кінцевими результатами.
Переконати німців в тому, що єдність-ве порятунок від злиднів і голоду, від засилля спекулянтів і бюрократів - це відмова від карткової системи, «відпустку» цін, заміна старої обесцен-ненной рейхсмарки на нову і шви-рий запуск всіх ринкових механіз-мов , виявилося непросто. За двена-дцять років панування нацистської різновиду «соціалізму» і три роки післявоєнної розрухи люди відвикли працювати без батога, відвикли від думки, що за свою роботу можна отримати повноцінні гроші, відвикли від ініціативи, свободи і нераз-ривно пов'язаної з нею відповідально -сті за самих себе. Всі боялися: аби не стало ще гірше. В умов не-хватки найелементарніших товарів розподільна система під кон-тролем окупаційної влади мно-гим представлялася найменшим злом.
Не було одностайності і серед за-падних окупаційної влади. В Англії прийшло після закінчення війни до влади лейбористський прави-тельство захоплено займалося екс-періментірованіем з широкомасштабну-штабної націоналізацією примушує-лінощів. Відповідно в британ-ської зоні більше співчуття викликали погляди і позиції соціал-демократів, ніж ліберальні проек-ти Ерхарда.
Найбільше розуміння Ерхард зустрів у американців, хоча і тут було чимало прихильників кейнсіанських рецептів виходу з «великих депресій». І тим не менше саме американці в кінцевому рахунку наибо-леї висловили рішучу підтримку ту глав-ву мету, до якої прагнув Ер-хард, - звільнити німецьку еко-номіки від пут командно - адміністративних методів господарювання н повернути її на ринкові рейки.
3.СТАРТ ЕКОНОМІЧНИХ РЕФОРМ
Отже, як кінцевий результат, 100 рейхсмарок було обміняно на 6,5 нових DM.
Накопичення банків, держустанов, пошти, залізничного ве-домства і націонал-соціалістських організацій були повністю Анну-ліровать. При цьому борги Рейху банківській системі також були Анну-ліровать, інші борги держави були погашені лише в 1957 р в пропорції 10: 1. Для зарплат, пенсій та орендної плати пропорція про-мена склала 1: 1, для інших грошових відносин-10: l ». Та-кова технічна сторона реформи.
«Іноді стверджується, що вирішальним для розвитку країни був план Маршалла. Західна Німеччина отримала за 10 років у цій пла-ну з 1948 р близько 1,9 млрд. Дол. Що за тодішнім курсом становить 150 марок на людину! Це менше, ніж безкоштовні поставки 1945 - 1948 рр. продуктів харчування, добрив і насіння ... »
- введення зашиті працівників, особливо від звільнень (1951 г.), захисту материнства (1952 г.) і інвалідів (1953 р);
- визначення законних прав участі робітників в управлінні сну-чала на гірничих підприємствах (1951 г.), а потім на інших-в Законі про підприємства (1952 г.);
- відшкодування військових втрат на основі Федерального закону з опікою 1950 року і Закону про відшкодування збитків, завданих війною (1952 г.);
- програма будівництва житла, яка з самого початку име-ла на меті підтримку приватної власності у житловій сфері;
- відновлення дієздатності пенсійного страхування та вве-дення динамічної пенсії 1957 року шляхом перерахунку її в залежності від зарплати;
- введення допомоги на дітей (починаючи з трьох дітей) в 1954 р
Ці та інші заходи дозволили значно полегшити перехід до ри-нічний економіці. Але як точно зауважив Ральф Цеппернік. «Соціаль-ве в конкуренції як раз те, що взагалі на ринок приходить велика пропозиція товарів».
Ту ж саму думку Ерхард висловив іншими, більш емоційний-ними словами: «Ми були на найкращому шляху, щоб засудити де-демократами до смерті і перетворити демократичні основні права на-шего народу в хімеру- Тільки коли ці права знову знайдуть своє Вира-ються у вільному виборі професії, у вільному виборі робочого місця і перш за все в свободі споживання, лише тоді зможемо ми очікувати, що німецький народ буде знову активно брати участь в полі-тичної визначенні своєї долі ».
Саме так стояв тоді питання: союзники готові були зняти своє опікунство над Західною Німеччиною лише тоді, коли вона доведе свою здатність до економічно ефективному і демократичному розвитку. Незабаром це і сталося.
4. Основні поняття і протиріччя концепції, реалізованої Ерхардом, і періоди її реалізації
Уже неоліберали постійно підкреслювали, що до невід'ємного права людини на незалежний розвиток своєї особистості відноситься «право на поліпшення свого добробуту в рамках заданих гро-вом правових і моральних рамок - вільно і відповідально вибирати і діяти. Ця цільова установка вимагає в економічній сфері організувати децентралізовані процедури волевиявлення і при-йняття рішень. ».
Отже, після успішного проведення грошової реформи відразу вста-ли нові проблеми, пов'язані перш за все з підвищенням цін. Необхідно розрізняти дві фази. Перша фаза після грошової реформи за-лягає у штучному створенні купівельної сили в обсязі 10 млрд. Марок. Тут маються на увазі подушне гроші (60 DM), ви-дані для створення первинних стартових умов.
З іншого боку, оздоровлення останньої не могло не позначитися на важкої індустрії (але це дійсно вже була нова, здоро-вая зв'язок двох підрозділів - від предметів споживання, оплачених грошима споживача, а не навпаки): ця наднормальна ліквідує-ність, яку створили ці 10 млрд. марок в споживанні, діяла так, що звідси частина купівельної спроможності перенеслася також в індустрію засобів виробництва.
Перший етап ще не міг повністю обійтися без регулірованіяцен: Ерхард говорив: «Ми повинні зараз здійснити вирівнювання цін. Потім долж-ни ми з усією визначеністю заявити: тепер все! З цього моменту ціни підвищуватися не будуть ». Таким чином, ці початкові 10 млрд. Марок створили, з одного боку, потенціал розвитку реформа і можливість маневру щодо зміни структури цін, а з іншого - від-повідальність дій Економічної ради, який повинен був утриматися від спокуси регулювання цін.
У 1957 р бундестаг прийняв два важливих для становлення госпо-кої системи закону: 1) про Бундесбанку, який остаточно закріпити-пив незалежність останнього від уряду; 2) проти ограниче-ний конкуренції в 1961 р було прийнято ще два ключових закону-. свободі зовнішньої торгівлі і про захист капіталу.
До цього часу ФРН вступила в міжнародні організації: в Організацію європейського економічного співробітництва в 1949 р в ГАТТ в 1951 р до Міжнародного валютного фонду в 1952 р благопр-ятним фактором було і освіту в 1957 р Європейського сообще-ства.
Будівництво житла досягло небаченого ні до, ні після рів-ня-579 000 квартир на рік.
Погана господарська кон'юнктура 1965-1966 рр. а тому числі зростання безробіття, привела до падіння уряду Ерхарда, змінивши-шего на посаді канцлера померлого Аденауера. До влади прийшла «біль-Шая коаліція», що об'єднала всі великі партії. Майже відразу був прийнятий Закон про сприяння стабільності і зростання економіки, ко-торий передбачав більш інтенсивне держрегулювання кон'юнк-тури, ніж це було раніше. Відразу були прийняті інвестиційні програми - на 2,5 і 5,3 млрд. Марок, після чого кон'юнктура швидко покращилася: зростання боргів, експансивні фінансові програми і по-яке прямувало потім погашення боргів відповідали багато в чому моді-ли антикризової фіскальної політики в подоланні кон'юнктурно-го спаду. Закон про стабільність витримав першу пробу.
Концепція «глобального регулювання» передбачала пере-хід від складної системи численних податків до оподаткування основних макроекономічних величин - прибутку, зарплати та ін. З тим, щоб держава могла їх таким чином регулювати. У ре-док цієї політики річна реальна зарплата зростала в середньому на 4,6% на рік. Але, з іншого боку, рівень цін 1969 р виріс на 1,9%, 1970 року - на 3,6, 1971 р.- на 5,1, 1972 р.-на 5,6%. Це свидетельст-яття про процеси розбалансування економіки. Отже, зворотної сто-роною антициклічного регулювання стала зростаюча інфляція, ко-торая досягла в 1973 р 6%.
- Закон про захист прав працюючої молоді (1960) введення Мінімального відпустки для всіх трудящих (1963 г.) і продовження терміну відпустки по материнству (1965 р);
- сприяння освіті (Закони про спеціальну освіту 1969 рік та про перенавчанні 1971 року про сприянні захисту академічний-ських степеней- 1971 г.);
До початку 70-х років в громадськості починає переважати думка, що багато прихильників кейнсіанства в їх односторонньому виділ-ванні аспекти зайнятості відмовляють в увазі проблематики інфля-ції. Це відкрило «монетарну контрреволюцію», яка повернула інфляційну проблематику в центр своїх переконань.
Монетаристи вважали боротьбу з безробіттям зайвої, відносячи оп-ределение пропорції зайнятості до внутрішнього справі ринку. Однак ейфорія правлячих соціал-демократів початку 70-х років, незважаючи на численні застереження опонентів, почала випаровуватися лише до середини 70-х, коли з'явилася симптоми нового потужного госпо-венного кризи.
У 1977 р була прийнята «Програма майбутніх інвестицій», отли-чавшаяся від попередніх двома важливими пунктами. По-перше, ця програма була середньостроковій, по-друге, крім постановки завдань по-літики зайнятості, також ясно виділялася політика структурних сдви-гов. Шляхом спрямованих в майбутнє інвестицій в області строительст-ва міст, транспорту, опалення передбачалося розвиток гро-кої інфраструктури та захист навколишнього середовища. Для цього були призначені інвестиції а розмірі приблизно 16 млрд. Марок.
Однак і оновлена політика призвела до зростання дефіциту госбюд-жета з 37,9 млрд. Марок в 1979 р до 67,6 млрд. В 1982 р Це свиде-ність, що навіть при усвідомленні необхідності змін економі-чна політика істотно змінюється лише шляхом приходу до влади конкурентів, які виробляли альтернативу в опозиції.
безробіття зростає, частка трудящих в національному доході падає. Так це і сталося в 80-х роках.
Але оскільки обидва основні напрями економічної та соціаль-ної політики залежать від думки більшості, то вони змушені обидва прагнути проголосити себе спадкоємцем і зберігачем ідей соці-ального ринкового господарства. Надамо коротко слово двом відомого-ним політичним представникам обох напрямків.
Гельмут Коль: «Досягнення і творчість наших громадян можуть лише тоді розвиватися в масовому масштабі, коли вони не душаться бюрократією, зарегульованістю і начальницькому-державної передбач-тю. Ядро нашої політики тому - податкова реформа. Після цієї реформи сім'ї з найменшими і середніми до-ходами будуть платити менше.
Одночасно будуть посилені освіту капіталів, сила при-чи і інвестиційна діяльність підприємців ».
По-перше, реформи, на жаль, здійснюються лише тоді, коли становище загрозливо і реформи невідкладно, коли через широкого поширення безладдя та небезпечності біль-шинство бачить в них більше плюсів, ніж мінусів.
По-друге, командна економіка в Німеччині панувала лише 12 років і не усунула приватної власності, при цьому важливо, що державні підприємства були зруйновані.
Однак з цієї чисто рекомендаційної в першу чергу для Росії позиції повернемося до реформ Людвіга Ерхарда.
Основним плюсом взагалі в житті Ерхарда було те, що він залишався завжди твердий і після-послідовників. Він протистояв будь-яким спробам нав'язати уряду таку лінію, яка могла б спровокувати і підстьобнути ін-фляции. Він відмовлявся здійснюва-лять будь-яких заходів, які б проти-воречие принципам ринкової еко-номіки. Це не означає, що прави-тельство не діяло, «передоручивши» все ринку. Але актив-ність уряду і Центрального банку (селективна підтримка екс-кравців галузей промисловості, стимулювання інвестицій методу-ми податкової політики, створення інвестиційних фондів з державного-венним участю, гнучке маніпулято-вання обліковою ставкою і так далі) нагадувала радше тонку роботу налагоджувальника музичних инстру-ментів, ніж безладне розмахи-вання кувалдою.
Ерхард міг бути задоволений. Як людино і вченому, йому, безумовно, пощастило. Життя надала Людва-гу Ерхарду і його команді рідкісну можливість експериментально відпрацьовано-ботать свою стратегію, день за днем перевіряючи її на практиці і переконуючись у своїй правоті.
Чужий досвід завжди унікальний. Його не можна в точності ні повторити, ні скопіювати. Але знати і враховувати його треба. Адже недарма кажуть: розумні вчаться на чужих помилках, дурні - на своїх власних. Деякі, правда, не роблять ні того, ні іншого.
Список використаних джерел