Ефективність використання трудових ресурсів - найважливіше економічне поняття, що характеризує результативність використання трудових ресурсів. Провідне місце серед показників ефективності використання трудових ресурсів займають показники продуктивності праці: за економічним змістом - громадської, галузевої і локальної (на окремих підприємствах); за масштабами обліку робочого часу - вимірювачі середньорічний, середньоденний і середньогодинної продуктивності праці; за методами вимірів - натуральні, трудові, вартісні показники; по базі розрахунку - вимірювачі абсолютного відносного рівня ефективності праці та економії трудових ресурсів. Крім того, виділяють приватні показники, які характеризують роль окремих факторів (резервів) зростання продуктивності праці; визначають показник, зворотний продуктивності праці, трудомісткість продукції (робіт, послуг) і питому трудомісткість; розраховують відносне вивільнення робочої сили в результаті зростання продуктивності праці.
Продуктивність праці - це результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу визначений обсяг продукції.
Основним показником продуктивності праці є середньорічна (квартальна, місячна) вироблення продукції на одного працівника. Використовуються також і такі показники як: середньорічна (квартальна, місячна) вироблення продукції на одного робітника, середньоденна вироблення на одного працівника, середньогодинна вироблення на одного працівника.
На підприємствах продуктивність праці визначається як ефективність витрат тільки живої праці і розраховується через показники виробітку та трудомісткості продукції, між якими є обернено пропорційна залежність.
Вироблення (В) - це кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або що припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за визначені період (годину, зміну, місяць, квартал, рік). Вона розраховується як відношення обсягу виробленої товарної продукції (ТП) до витрат робочого часу на виробництво цієї продукції (Т) або до середньооблікової чисельності працівників або робітників (ПСП):
В = ТП / Т або В = ТП / Чсп. (78)
Аналогічно визначається годинна (Вч) і денна (ВДН) вироблення на одного робітника:
Вч = ТПмес / Тчас; ВДН = ТПмес / ТДН. (79)
де ТП міс - обсяг продукції за місяць (квартал, рік);
Тчас, ТДН - кількість людино-годин, людино -дней (робочого часу), відпрацьованих усіма робітниками за місяць (квартал, рік).
При розрахунку годинниковий вироблення до складу відпрацьованих людино-годин не включаються внутрішньозмінні простої, тому вона найбільш точно характеризує рівень продуктивності живої праці.
Річна продуктивність праці (річне вироблення на одного працюючого) є основним плановим і облікованим показником для підприємств.
Залежно від одиниці виміру обсягу виробництва розрізняють три методу визначення продуктивності праці (ПТ): натуральний, стоїмо-стной і трудовий.
При натуральному методі обсяг виробленої продукції обчислюється в натуральному вираженні (тоннах, штуках і т.д.):
де В - обсяг виробленої продукції, натуральні одиниці.
Перевагою натурального методу є безпосередня порівняй-ність показників продуктивності праці.
При вартісному методі обсяг виробленої продукції обчислюється в грошовому вираженні:
де Цi - оптова ціна i-го продукту, р.
Перевагою вартісного методу є можливість вимірювати продуктивність праці за кількома видами продукції одночасно (по валової, товарної і чистої продукції, валового обороту і прибутку).
При трудовому методі обсяг виробництва продукції виражається в нор-мировалось робочий час:
де TEн.i - нормативна трудомісткість одиниці i-гo продукту, нормогодини.
Перевагою трудового методу є можливість вимірювати вироб-дітельность праці по продукції, що знаходиться в незавершеному виробництві.
З продуктивністю праці тісно пов'язаний показник трудоемкостіпродукціі, який характеризує витрати робочого часу на виробництво певної споживної вартості або на виконання певної технологічної операції. Мірою виміру трудомісткості продукції є робочий час або нормативна заробітна плата. Трудомісткість встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами і визначається за формулою:
де Т - час, витрачений на виробництво всієї продукції, нормо-год, людино-год;
ТП - обсяг виробленої продукції в натуральному вираженні.
Розрізняють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління виробництвом і повну трудомісткість.
Технологічна трудомісткість (Ттехн) відображає витрати праці основних виробничих робітників-відрядників (ТСД) і робочих почасових (Тповр):
Ттехн = ТСД + Тповр. (84)
Трудомісткість обслуговування виробництва (Тобсл) являє собою сукупність витрат допоміжних робочих цехів основного виробництва (Твспом) і всіх робітників допоміжних цехів і служб (ремонтного, енергетичного і т.д.), зайнятих обслуговуванням виробництва (Твсп):
Виробнича трудомісткість (Тпр) включає витрати праці всіх робітників, як основних, так і допоміжних:
Тпр = Ттехн + Тобсл, (86)
Трудомісткість управління виробництвом (Ту) являє собою затрати праці службовців (керівників, фахівців і власне службовців), зайнятих як в основних і допоміжних цехах (Т сл.пр.), так і в загальнозаводських службах підприємства (Тсл.зав):
Ту = Тсл.пр + Тсл.зав. (87)
Тполн = Ттехн + Тобсл + Ту. (88)
На підвищення продуктивності праці впливають три групи факторів:
1. Удосконалення матеріально-технічної бази;
3. Організаційні фактори.