Дрібниця, дрібниця, -а, м.
1. Дрібне, нікчемне обставина, дрібниця (в 1 знач.). Сердиться через
ів.
2. Незначний, жартування предмет, дрібниця (у 2 знач.) (Розм.). Подарував якийсь т. п.
3. зазвичай мн. ч. Про що-н. неважливому, несуттєве, що не має значення (розм.). Дурниці, все владнається. Забився? Дурниці!
• Пара
ів (розм.) досконалий
овое справу.
уменьш. дрібничка, -чка, м. (до 2 знач.).
Дрібниці 1. м. Розм. 1) Те, що своєю незначністю не заслуговує уваги, серйозного ставлення; дрібне, нікчемне справа, обставина. 2) Чи не представляє великої цінності річ; дрібниця. 2. предікатів розм. 1) Оцінка якогось л. числа, кількості як малого, незначного; дуже небагато. 2) перен. Оцінка чогось л. як що не представляє труднощі, що просто зробити, виконати.
Дрібниця дрібниці, м. (Розм.). 1. Дрібне обставина, що-н. нікчемне, незначне, нецікаве. Пропадає, ні за копійку - а від чого? від дрібниць. Гончаров За найменшого дрібниці доводиться натискати. Н. Островський. Займатися дурницями. || Чи не представляє цінності річ, нестоющій предмет. Подарував якусь дрібницю. 2. в знач. присудка (мн. ч. на поч. од.). Не варто звертати уваги, нічого, незначно (розм.). Ні, дурниці, я не забився. це дрібниці. справа нехитра! (Простореч. Фам.) - нічого не варто, дуже легко зробити що-н. Речі внести - це справа нехитра.
Теги сторінки. орфографія дрібниця як пишеться слово дрібниця правопис слова дрібниця наголос у слові дрібниця як правильно писати слово дрібниця що значить дрібниця значення дрібниця що таке дрібниця jhajuhfabz gecnzr rfr gbitncz ckjdj gecnzr ghfdjgbcfybt ckjdf gecnzr elfhtybt d ckjdt gecnzr rfr ghfdbkmyj gbcfnm ckjdj gecnzr