"Дослідження можливості консервативного лікування жовчнокам'яної хвороби з використанням низькоенергетичного лазера"
Жовчнокам'яна хвороба - досить поширене захворювання: після 40 років камені в жовчному міхурі знаходять у 32% жінок і у 16% чоловіків. В основі освіти конкрементів у жовчному міхурі лежить порушення рівноваги між стабілізаторами жовчі (жовчні кислоти і лецитин-міцелій) і кількістю розчинених речовин (карбонат кальцію, білірубін і холестерин), що пов'язують з хронічними порушеннями функцій гепатоцитів і зниженням евакуаторної здатності жовчного міхура. При наявності каменів в жовчному міхурі в 30% випадків відзначають інфікування жовчі. Жовчнокам'яна хвороба може супроводжуватися запаленням стінки жовчного міхура. На сьогоднішній день не існує вагомих альтернатив оперативного лікування жовчнокам'яної хвороби (холецистектомії), показаному ще й у зв'язку зі зниженням (аж до тотального) скорочувальної здатності стінки жовчного міхура, його евакуаторної здатності і, в разі ендоскопічного видалення конкрементів, вкрай високою ймовірність утворення їх знову . При цьому, на наш погляд, незадоволеність результатами радикального хірургічного лікування даної патології фізіологічно виправдана.
Вибір низькоенергетичного лазерного випромінювання в якості засобу впливу в нашому дослідженні був обумовлений даними численних лабораторних і клінічних досліджень, які доводять ефективність використання низькоенергетичних лазерів в лікуванні патологій гепатобіліарної системи.
Малюнок 1. Зони лазерного впливу в лікуванні жовчнокам'яної хвороби, ускладненої хронічним холециститом
Етапні результати даного дослідження представлені на прикладі хворий Т. Ф-ко, 37 років, готувалася до планового хірургічного лікування з приводу жовчнокам'яної хвороби, ускладненої хронічним холециститом.
Перед початком курсу лазеротерапії хвора пред'являла скарги на загальне порушення самопочуття, відчуття тяжкості і постійні болі, що тягнуть в правому підребер'ї, диспепсичні розлади. Хвора протягом тривалого часу користувалася болезаспокійливими, спазмолітичні і ферментними препаратами. Проведене ультразвукове дослідження виявило деформацію і ехо-ознаки запалення стінки жовчного міхура, наявність конкременту в жовчному міхурі, розширення печінкових жовчних проток. Нерухомість конкременту при зміні положень тіла хворий свідчило про його спаяності зі стінкою жовчного міхура. Максимальний розмір конкремента в вихідному (до початку курсу лазеротерапії) ультразвуковому дослідженні склав 18,3 мм (рисунок 2).
Малюнок 2. Вихідні (до початку курсу лазеротерапії) дані ультразвукового дослідження жовчного міхура хворий Т.Ф-ко.
В умови проведеного дослідження не входило припинення прийому фармакологічних препаратів, раніше призначених гастроентерологом як симптоматичного лікування. Проте, хвора вже після другого сеансу лазеротерапії самостійно відмовилася від прийому всіх раніше приймалися регулярно лікарських засобів в зв'язку з повною відсутністю вже на цій стадії лікування больового синдрому, нормалізацією функцій кишечника, поліпшенням загального стану. Протягом 2,5 тижнів щоденного лазерної дії за запропонованою нами схемою з боку хворої були відсутні будь-які скарги на самопочуття. Незначні транзиторні больові відчуття були відзначені хворий лише до кінця 3-го тижня лазеротерапії, напередодні контрольного ультразвукового дослідження.
Ультразвукове дослідження, виконане приблизно через три тижні проведення щоденних лазеротерапевтіческіх процедур виявило зменшення луна-ознак запальної реакції в стінці жовчного міхура, абсолютну рухливість і незначне зменшення розмірів конкременту: максимальний розмір - 16,4 мм. При цьому відзначене деяке зміна луна-структури конкремента (рисунок 3).
На наступному двотижневому етапі лікування разові зональні і, відповідно, сумарна дози лазерного впливу були знижені вдвічі в порівнянні з дозами, які використовувались на початковому етапі. Протягом усього другого етапу лікування, всупереч очікуваному (у зв'язку з рухливістю конкременту), відзначено повна відсутність больового синдрому, відсутність скарг хворої на функцію травного тракту і загальне самопочуття, навіть на тлі епізодичного грубого порушення дієти.
Малюнок 3. Контрольне (друге) ультразвукове дослідження
жовчного міхура хворий Т.Ф-ко.
Дані наступного (третього) ультразвукового дослідження виявили практичну відсутність ехо-ознак запального процесу стінки жовчного міхура, збереження його рухливості і зменшення його максимального розміру до 11,2 мм (рисунок 4). Ультразвукове ісследованіепосле харчової навантаження свідчило про деяку гіперкінетічності стінки жовчного міхура (скорочення обсягу жовчного міхура до 1/2 від початкового). Відзначено відсутність динаміки (порівняно з попередніми дослідженнями) величини просвіту печінкових жовчних проток. Зберігалася деформація стінок жовчного міхура, що кілька ускладнило визначення його обсягів.
Спостереження за пацієнткою протягом наступних двох тижнів під час перерви в курсі лікування дозволило відзначити повну відсутність больового синдрому і суб'єктивно (зі слів хворої) - стабілізацію загального стану на задовільному рівні.
Малюнок 4. етапне (третє) ультразвукове дослідження
жовчного міхура хворий Т.Ф-ко
Попередні результати презентованого дослідження органічно вкладаються в гіпотезу про можливість зворотного розвитку окремих патологічних процесів в організмі людини за умови адекватного зміни стану внутрішнього середовища організму.
Передбачається, що терміни деструкції конкременту в жовчному міхурі при створенні відповідних умов адекватні термінів його формування і, не виключено, безпосередньо пов'язані, в тому числі, з тривалістю індивідуального, генетично обумовленого періоду адаптації організму до змін (в зв'язку з лікувальним впливом) в даному випадку - в гепатобіліарної системі організму. Таким чином, можна думати, що тривалість курсу фізіотерапевтичного (і не тільки!) Лікування (при безпомилковому виборі засобів і методів впливу) не повинна обмежуватися загальноприйнятими в фізіотерапії тимчасовими рамками і визначається термінами адаптації організму хворого до мінливих в процесі лікування умов існування його організму.
Результати дослідження не суперечать даними численних досліджень про можливість використання ефектів взаємодії лазерного випромінювання з організмом людини в терапії запальних процесів стінки жовчного міхура. Разом з тим, нам хотілося б ще раз акцентувати увагу на тій обставині, що в даному дослідженні були використані виключно неінвазивні, черезшкірні методи лазерного впливу.
Не виключено, що скоротність стінки жовчного міхура не грає провідну роль в патогенезі жовчнокам'яної хвороби. Проте, нормалізація її скоротності після курсового лікування з використанням низькоенергетичних лазерів відкриває додаткові позитивні перспективи в клініці даного захворювання.
Слід пам'ятати, що зменшення розмірів конкременту в процесі лазеротерапії (при його абсолютній рухливості) збільшує ризик його «вклинювання» в ductus choledochus. Тому, є підстави припускати, що найбільш перспективно в практичному плані - сумісне використання органозберігаючого ендоскопічного хірургічного методу (холецістостомія з евакуацією конкрементів) та черезшкірної лазеротерапії. Такий поєднаний органозберігаючих і менш травматичний варіант лікування жовчнокам'яної хвороби може з'явитися вагомою альтернативою широко застосовується холецистектомії. Проте, навіть не дивлячись на недостатність клінічного досвіду консервативного лікування жовчнокам'яної хвороби з використанням низькоенергетичних лазерів, представлені результати свідчать про можливість розвитку такого напрямку в клініці.