Таємничий Голова правління "Газпромбанку" Андрій Акімов можливо має ще й звання «генерала діючого резерву» однієї з російських спецслужб
Рідкісний вітчизняний фінансовий інститут зрівняється з Газпромбанком за ступенем своєї агресивності. Тільки він може знищувати «блакитні фішки» і змушувати материнську компанію кардинально міняти стратегію розвитку. Бажання Кремля краще контролювати «Газпром» призвело до того, що в газовій монополії з'явилося як мінімум два центри сили.
Дивно себе вели і співробітники газпромбанковской служби безпеки, які явно не прагнули довірятися своїм колегам з Федеральної служби охорони. Патріарші палати в той день охоронялися нітрохи не менш ретельно, ніж кабінет президента Росії.
Втім, не виключено, що головним завданням представницьких молодих людей, уважно спостерігали за ходом присвяченого угоді брифінгу, було не стільки припинення дій зловмисників-терористів, скільки недопущення пролазливих фотографів і журналістів до тіла загадкового російського банкіра - голови правління ГПБ Андрія Акімова.
«Ви ж розумієте, якого клієнта ми обслуговуємо», - так в Газпромбанку зазвичай пояснюють своє підвищена увага до питань, пов'язаних з дотриманням режиму секретності. Але, по ідеї, самий головний зберігач «газпромівських» секретів, голова правління концерну Олексій Міллер цілком може вважатися публічною фігурою. А ось фото Акімова досі недоступно навіть прес-службі Газпромбанка.
Тримай кишеню ширше
А оскільки черномирдінського концерн виявився чи не єдиним радянським «господарюючим суб'єктом», який зумів порівняно безболісно пережити розпад СРСР і що настала слідом за ним епоху ринкових перетворень, то і ГПБ в порівнянні з іншими галузевими банківськими «дочками» відчував себе досить непогано. З цього, правда, зовсім не випливає, що ніхто не намагався відібрати у Газпромбанку його такого вигідного VIP-клієнта.
Черномирдінського наступник Рем Вяхірєв взяв Тарасова на роботу якраз під час підготовки до аукціонів з продажу акцій концерну. Займалася ж їх проведенням створена Олександром Волошиним Федеральна фондова корпорація (ФФК).
Згодом президент ФФК Олександр Семеняка перейшов в започатковану «Газпромом», Газпромбанком і волошинським ЗАТ «АСМК» інвесткомпанію «Горизонт», в завдання якої входило підтримання вторинного ринку акцій концерну. А трохи пізніше, передавши кермо влади «Обрієм» ще одному Волошинський соратнику - Леоніду Грязнову, Семеняка очолив «газпромівський» департамент цінних паперів.
При Львові Газпромбанк випустив свої перші єврооблігації на 200 млн євро. У банку заговорили про можливість перетворення в публічну компанію. «Універсальні банки повинні реально стати акціонерними товариствами відкритого типу, т. Е. Прозорими для суспільства та інвесторів, а потім виводити свої акції на відкритий ринок - спочатку російський, потім західний», - міркував Львів в одному зі своїх тодішніх інтерв'ю.
Першим за неполадки в «газпромівських» фінансах поплатився «профільний» заступник голови концерну Віталій Савельєв. У «Газпром» він прийшов майже одночасно зі Львовим і до переїзду в Москву керував компанією «МЕНАТЕП СПб». Не можна сказати, що між колишніми пітерськими банкірами, волею доль опинилися під дахом «Газпрому», склалися безхмарні стосунки. Але, принаймні, говорили вони на одній мові.
Наступник Савельєва, колишній перший заступник керуючого справами президента Борис Юрлов був з іншого тіста. У «навкологазпромівський» колах подейкували, що Юрлов, так само як і новий гендиректор «Газекспорту» Олег Сіенко, - креатура впливового президентського помічника Ігоря Сечіна.
У списку можливих кандидатів в розпорядники «газпромівської» каси »фігурував і глава« Єврофінанс »Володимир Столяренко. Його банк зовсім недавно зголосився допомагати «Газпрому» управляти відібраними у Володимира Гусинського медіа-активами. І, за деякими відомостями, Столяренко вельми активно співпрацював з головою правління Центру стратегічних розробок "Північно-Захід» Юрієм Ковальчуком, давнім приятелем Володимира Путіна.
Але, як це нерідко трапляється в сучасній Росії, Газпромбанк в результаті очолив абсолютно невідомий широкій публіці людина - керуючий директор австрійської Investment Management # 038; Advisory Group (IMAG) Андрій Акімов.
Як і попередні керівники Газпромбанку, 52-річний Андрій Акімов встиг попрацювати в радянській банківській системі. Тільки на відміну від Віктора Тарасова, на зорі своєї трудової діяльності працював інспектором Камишинського відділення Держбанку СРСР, або Юрія Львова, який створював банк «Санкт-Петербург» на базі рідної йому ленінградської контори Жилсоцбанка, Акімов - виходець із системи Внешторгбанка.
До 1985-го він керував відділом фінансових операцій ВТБ СРСР. За словами одного з колишніх Якимівський товаришів по службі, фактично це підрозділ займалося операціями з цінними паперами. Тому Акімова цілком можна назвати «піонером вітчизняного інвестбанкинга».
У перший же рік свого існування порівняно невелика за розміром капіталу IMAG взяла участь в першому російському приватизаційному проекті. Разом з найбільшим американським інвестбанком Bear Stearns фірма Акімова консультувала АвтоВАЗ, 30% акцій якого передбачалося продати концерну Fiat.
Співпраця з IMAG не допомогло Bear Stearns здійснити задумане на АвтоВАЗі. Але Акімов тоді ще не розчарувався у вітчизняному автомобілебудуванні. Через три роки його фірма зайнялася КамАЗом, привівши на завод американську інвесткомпанію Kohlberg, Kravis, Roberts # 038; Co (KKR), зобов'язані залучити близько $ 3,5 млрд в обмін на 49% акцій автогіганта.
Втім, на той момент у нього з'явилося набагато більше цікаве заняття, ніж метушня з збитковим автозаводом. Зацікавленість у співпраці з австрійською фірмою проявила «Томскнефть», мабуть, спокусившись на $ 100-мільйонні авуари сформованого Bear Stearns «нафтового» інвестиційного фонду. По старій дружбі американці запропонували IMAG консультувати своє дітище.
Фірма Акімова привернула для «Томськнефті» близько $ 30 млн у формі короткострокових кредитів. А дві дочірні компанії IMAG - Tomsk Torch Management і Eastern Oil Consulting Company (де, до речі, працював син тодішнього першого заступника гендиректора «Томськнефті» Віктора Калюжного) - взялися за $ 3,5 млн розробити концепцію розвитку нафтової компанії. Для безпосереднього керівництва процесом найближчий соратник Акімова колишній глава департаменту Donau-bank зі злиттів і поглинань Олександр Медведєв зайняв пост віце-президента створеної на базі «Томськнефті» «Східної нафтової компанії» (ВНК).
Сини йдуть у бій
Та обставина, що Акімов і Медведєв легко потіснили сиділи, як зазначив один зі співрозмовників, «з дуже високого благословення» Львова і Сіенко, дозволяє судити про рівень їх зв'язків. У банківських колах подейкують, що Андрій Акімов поряд з професійними регаліями має ще й звання «генерала діючого резерву» однієї з російських спецслужб.
Забезпечивши передачу «Газфонд» і «СОГАЗ» в надійні руки, Андрій Акимов зайнявся вирішенням питання про ефективне інвестування знаходяться на рахунках його банку «газпромівських» мільярдів.
Команда молодости нашей
Але є підстави припускати, що Акімов і Матвєєв спочатку розписували складну партитуру. Через місяць після появи у ГПБ акцій «Мосенерго» на роботу в банк приходить директор «Об'єднаної фінансової групи» (ОФГ) Вольфганг Скрібот. Згодом він скаже колегам, що завжди хотів керувати таким активом, як «Мосенерго».
До ОФГ цей фінансист трудився в європейському підрозділі сумно знаменитого американського енергетичного гіганта Enron. На думку Скрібота, на поставках енергетикам, на яких припадає 37% споживання газу, монополія щорічно недоотримує мінімум $ 1,5 млрд. «Це неприпустимо для публічної компанії. Треба знайти спосіб заробляти прибуток для своїх акціонерів », - зазначає Скрібот в недавній презентації« У пошуках конкуренції »і вказує на енергетику, яку держава зобов'язана зробити прибутковою. Інакше незабаром мільйони зайнятих в галузі вийдуть на вулицю. Тому «Газпром» може компенсувати недоотриманий прибуток від продажу газу торгівлею електроенергією.
Іншими словами, і тут питання вирішувалися. Обмінявши свої пакети РАО «ЄЕС» і «Мосенерго» на потрібні материнської компанії генерації, Газпромбанк цілком міг би розраховувати на винагороду, що перевищує $ 2 млрд, які він витратив на скупку енергоактивів. Оскільки у «Газпрому» навряд чи знайшовся б такий обсяг вільної готівки, швидше за все, мова йшла б не тільки про «кеші», а й про акції концерну і контрольному пакеті самого ГПБ.
Куди летять тріски
Біда прийшла, звідки не чекали. Напередодні аукціону з продажу арештованого за «юкосівський» податкові борги «Юганскнефтегаза» об'єднатися з «Газпромом» захотіла «Роснефть». Залишимо за дужками мотиви, якими керувалися при прийнятті відповідного рішення президент компанії Сергій Богданчиков і голова її ради директорів Ігор Сечин. Ясно одне - «Болівар не витримає двох». «Газпром» не зможе одночасно поглинати «Роснефть» (нехай і не обтяжену «Юганскнефтегаз»), розплачуючись за контроль над нею всіма своїми казначейськими акціями, і викуповувати у ГПБ енергоактиви.
У ситуації, що склалася команді Акімова не залишалося іншого виходу, крім як довести ситуацію до «точки кипіння». На початку цього року керівництво Газпромбанку приголомшило фінансистів газового концерну, представивши на розгляд ради директорів програму зовнішніх запозичень на $ 3 млрд. Щоб не ускладнювати консолідовану звітність всієї групи і зберегти можливість для власного «боргового» маневру, «Газпрому» довелося шукати компромісу з «дочкою» . В результаті ГПБ поки обмежився $ 650-мільйонним синдикованим кредитом (третина якого піде на рефінансування попередньої позики). А натомість за терпіння отримав рахунки всіх дочірніх залежних товариств концерну. Плюс до всього Олександр Медведєв змінив який пішов на пенсію Юрія Комарова на посаді курирує експортні операції заступника голови «Газпрому». Погодьтеся, це вагома компенсація.