Початкову освіту здобув удома. Після оволодіння «домашньої наукою» поїхав до Харкова здобувати середню освіту. Закінчивши повітову школу в 1874 році, Яворницький три роки навчався в Харківській духовній семінарії. У 1877 році успішно склав іспити на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом вищого закладу, молодий дослідник відразу включився в активний науковий пошук: почав збирати і вивчати спеціальну літературу, опрацьовувати джерела з історії запорізьких козаків.
У 1881 році Яворницький з успіхом закінчив університет і отримав можливість залишитися в ньому для підготовки до викладацької роботи на кафедрі російської історії.
Д.І.Яворніцькій написав більше двохсот наукових робіт, більшість яких присвячена історііі українського запорізького козацтва, зібрав більше 60 тисяч слів, записав більше трьох тисяч українських народних пісень. як археолог розкопав більшу 1 000 могил. У пошуках історичних матеріалів Яворницький зробив велику мандрівку (і до того ж пішки), за власні кошти обійшов всю Україну. Він писав про своє матеріальній скруті: "Мені доводилося повертатися з місць своїх пошуків не тільки без грошей в кишенях, а й ледь не без одягу." Не буде помилкою якщо назвемо. що найбільше Яворницький любив подорожі на Нікопольщину, де були розташовані п'ять Запорозьких Січей. Починав він своіі подорожі ще в молоді роки, і продовжував на схилі життя. Він відвідав Городище, Червоногригорівки, Капулівку. Покровське, Грушевку. Нікополь - населені пункти, які будувалося на місцях колишніх Запорозьких Січей.
Тут Яворницький знаходив історичні матеріали, зустрічався ще з живими запорожцями або прямими ііх нащадками, від яких записував спогади, перекази, пісні. вивчав їх побут і духовне життя.
Так наприклад, біля села Червоногригор'ївка в Чернишової балці, Яворницький зустрівся з 116-річним Іваном Ігнатовичем Росолодою, сином козака Недоступа, що "прекрасно зберіг спогади в житті запорізьких козаків" виділяє Яворницький. Такі старожили, знавці старовини були і в Капулівці, Покровському, Нікополі, Грушівці. Це - Іван Саламоха, Микита Явтушенко. Назар Карапуз, Дмитро Сокура, Денис Грошовий, Савка Самарпак, Дмитро Біковськійй, Мокій Лось та інші.
У селі Покровський Дмитро Іванович записав відому пісню про кошового отамана Івана Сірка:
"... Ой не вiтер в полi грав
Ото х Сiрко з товариством
На Січі гуляв ... "
Було у Яворницького багато друзів і помічників на Нікопольщині серед вчителів. лікарів. священицький. До них можна віднести нікопольчан Івана Іларіонович Кареліна. Івана Никифоровича Костюка, Миколи Федоровича Кандаева, Володимира Мойсейовича Коппа і його сина Павла Володимировича Коппа (лікарів). які з часом написали цікаві спогади про минуле Нікополя і про Д.І.Яворницького.
У період 1928-1932 гг.Д.І.Яворніцкій. як керівник Дніпропетровської археологічної експедиції. запросив до своїх пошукових робіт завідувача Нікопольським краєзнавчим музеєм. археолога Теодосія (Феодосія) Миколайовича Кіронова.
Ще в 1909 р Д.І.Яворницький в селі Капулівка. за власною ініціативою, купив ділянку землі у селянки Е.Ю.Мазевой на території якої був похований кошовий отаман Івана Сірка, щоб спорудити там музей-світлицю.
Протягом усього життя Д.І.Яворницький підтримував тісні творчі та дружні зв'язки з українськими і російськими діячами науки. літератури. мистецтва. І.Лисенко, М.Коцюбинським. М.Струнніковім, М.Самокішем, М.Крапівніцкім, П. Саксаганського, Б.Грінченка, В.Пляровскім, Д.Красіцкім, Остапом Вишнею, М.Старочіцкім, І.Нечуй-Левицьким. Він був добре знайомий з Лесею Українкою, В.Стасова, М.Міксашнім, Львом Толстим, М.Тенешевім.
Надихав і допомагав своєму побратиму Іллі Рєпіну в творчому відображенні героїчного минулого українського народу. Саме Рєпін назвав Яворницького як людину "безсмертної душі запорожця."
Вдячна громадськість завжди буде цікавитися життям, творчим доробком Яворницького.
Український народ проявляє непідробне повагу і загальну любов до Д.І.Яворницькому. На честь його названа вулиці. встановлені меморіальні дошки, пишуться книги, створюються портрети, картини.
Один з найкращих музеїв України - Дніпропетровський державний історичний музей носить ім'я Д. І. Яворницького.
Д.І.Яворницький зобразив у своїх працях відвідування Нікопольщини і Нікополя. Це підтверджується додатком до його двотомника «Історії запорізьких козаків»: «Перекази про кошового отамана Івана Сірці, записані в поїздку по Запоріжжю влітку 1896году.
Про того Cіpкa - слава, слава и прославитися. Сірко на три частини захованій: перша його частина лежить отут сортаменту, де Чортомлицька Січ; друга - під Кривим Рогом, а третя - під Полтавою. ВІН як вмирають, так давши таку заповідь: "Як я помру, то отберіть у мене праву руку i носіть ее cім рік; хто буде мою руку носити сім рік, то владітіме нею усе одно, як я й сам владію; а де случітця вам яка пригода - де вас Нещасний хвиля спобіжіть, чи на воді, то кидайте руку у воду - хвиля утішітця, чи на землі - НЕ буде вам неякого нагоди (нещастя); а з сімі рік вже поховайте в могилу. і хто буде мою могилу Штіта , братіме навкруги землю та буде могилу обсіпать, то я єго сам своєю силою буду дарувати. А на семому році хай мене жде, и хто Вийди до могили або а Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене чекаючи. Не бійся, шо я неправославних хрестіянін, - я єсть православний хрестіянін, Сіреньтій Іоанновіч. "Від таку ВІН, тієї Сірко, давши заповідь! Як я БУВ ще молодим, то и я носів землю до могили Cірка. Раз проти Великодня, в суботу, Увечері, набравши я землі у хусточку та й Пішов обсіпать. Як обсіпав, так у велику силу з могили спустівсь: такий на мене страх навалюючи, что я як Віскочьи на шлях та як дременув, так не счувсь, як i за слободою опинивсь. А раз Пішов я якось до могили з дівчиною. Я тут, бачьте, Якраз недалечко живий коло могили Cіpкa. Від Пішов я з дівкою - звісно молодий був! - та й ліг коло могили, трошки й полежавши; коли так як у половіні ночі як Віскочьи Із могили жеребець та як зарже, так аж уся слобода затрусилися; а лона (= місяць) по плавнях тілько: го-го-го-го. так i покотілас'. А воно Було так тихо-тихо та місяшно. Так ми так и розкотілісь як ті жуки. Та з тих пір вже шкода ходити до тієї могили Cіркa.
Записано від сімдесятирічного старого, селянина Кіндрата Дивниченка, в селі Капулівці Катеринославського повіту.
ВІН такий БУВ, что знав де - що. Оце Було гука на своєго хлопця: "А, ну, хлопче, візьми пістоль, стань Отам та стріляй мені в руку!". Тієї хлопець возьме пістоль та тілько бух! єму в руку. А Сірко візьме в руку кулю, здавен ее та назад і кине. Смороду, ті запорожці, всі були знайовіті.
Сірко три рази вмирають у сімдесяти роках, а всій єго жісті Було 210 років. ВІН як умира, то каже Було: "Оце вам три пузірькі з водою, - дере пузірьком спрісніте - оживу; іншим спрісніте - стану дівітьця, а третім спрісніте - втомлюся и піду у тридцяти роках". Тоді трави Такі Сильні були, - ото и вода та Зроблено булу Із таких трав. Так як умре, то єго кладуть в гній, на треті добу отгрібають i спріскують водою. Як Із первого пузірька спріснулі - ожив; Із іншого спріснулі - ставши дівітьця, а з третєго спріснулі - вставши i Пішов. - До трєх раз отак ВІН робів. А в третій раз як помер, то вів [і] в собі спалити и попіл геть пустити, а руку велів одрубать и носити три годи, а потім того покласти у могилу. Ото та могила и єсть у Капулівці.
Записано від вільного матроса Грицька Тарана, по-вуличному Слабого, близько 60 років, в містечку Нікополь Катеринославського повіту.
Сірко великий воїн був. Тієї знав, хто що й подумає. Ото там, по ТІМ боці (тобто, по лівому березі) Дніпра, були татари, Магомет живий; так як задумають смороду Було воювать, то Сірко и каже козакам: збирайтеся докупи, бо на нас уже орда піднімаєтця. ВІН Сильний такий БУВ, шо єго як вдарити хто шаблею по руці, так и не розрубає руки, - тілько синє буде. Не те шо кулею, а шаблею. Уже татари Які тілько Міри протів нєго робілі, так Нічого НЕ зроби. Смороду його шайтаном так и прозвали. ВІН як ото вмирає, так сказавши так: "Як будете ротом до сход соньця Із річки, что коло Січі, воду носити и як обмочете тією водою усю мою могилу, так будете знати, что і я знаю". Так ніхто НЕ зміг - дуже велика могила. "А як буде велика потуга на Poccію, то розкопайте мою могилу, одріжте мою руку, то буде вам захист". Так ото як хранцуз найшов на Москву, то руку Сірка взяли и повезли у Москву, а потім привезли и вп'ять закопали на місто. Був у запорожців ще кошовий Чалий, добрий воїн БУВ, та тілько протів Сірка НЕ Було. Цей як лайка (= війна), так ВІН сам там постійно; там вже и скарбі; без нєго ніякой стічкі НЕ Було. ВІН Такі молитви знав; ВІН по-божому, не те что Які чари. Не знаю, чи ВІН вже з гори де взявши, чи з іншого которого міста, жінки и дітей у нього не Було - один як єсть. Ото у нас у церкві (У старій церкві містечка Нікополя) i гуртка Сіркова єсть, - півкварті як єсть улазе. Так Сірко кошовий пів натщесерце горілку з тієї гуртки. Там i карбованьці позалівані на чотірє сторони. Мабуть при нєму на замовлення и Зроблено.
Записано від вільного матроса містечка Нікополя Дмитра Степановича Барановського, 82 років; Барановський запорізького походження, в чому засвідчує наявний у нього на руках паспорт за підписом князя Потьомкіна, виданий за № 731 дідові Димитрія Степановича Барановського. Сергію Баранівському (Цей цікавий документ буде свого часу надруковано).
Як Сірко помирати, то сказавши: "Одніміте у мене руку, i де у вас буде стічка з непріятелем, то ви махніть навхрест моєю рукою, то Іще допомогти буде".
Записано від селянина села Капулівки Трохима Лисого, близько 65 років.
Незадовго перед смертю, П.М.Богуш написав книгу «Записна книга Яворницького», яка була написана на підставі матеріалів оригіналу. Після смерті П.М.Богуша оригінал записної книжки Д.І.Яворницького безслідно зник.