Для початку сформулюємо основні поняття, необхідні для розуміння специфіки та унікальності дипломатичної професії, освоєння її тонкощів і особливостей. Так, дипло-Матія - це офіційна діяльність глав держав, урядів і спеціальних органів зовнішніх зносин за здійсненням-нию цілей і завдань зовнішньої політики держав, а також по за-щиті інтересів держави і громадян за кордоном. Слово "дипломатія" походить від грецького «diploma». Так в Древ-ній Греції називалися спеціальні здвоєні дощечки з нанесеними на них письменами, які видавалися посланцям як документи, що підтверджують їх повноваження. Пізніше під грецьким словом «diploma» стали розуміти дер-дарчі акти, договори, хартії та інші подібні до-кументи, на які дипломати XVII-XVIII ст. посилалися з тим, щоб надати своїм заявам і вимогам обгрунтувати ванность і правомірність.
За своєю суттю дипломатія - це одне з основних засобів та практичних інструментів здійснення зовнішньої політики го-сударства на базі допускаються міжнародним правом спеці-них дипломатичних заходів, прийомів і методів. У вузькому сенсі дипломатія - це мистецтво ведення міжнародних пе-реговоров. Іноді слово "дипломатія" може вживатися як синонім зовнішньої політики.
У той же час дуже часто під дипломатією розуміється ис-кусство представництва і зносин між державами. Крім того, це слово вживається для позначення загальних понять, що мають відношення до дипломатичним агентам і дипломатичним представництвам того чи іншого государ-ства. Частина міжнародного права, яка стосується прав і обов'язків дипломатичних агентів, а також імунітетів і привілеїв дипломатичних представництв, іноді називаючи-ють дипломатичним правом. Термін «дипломатія» в його спів-часовому розумінні увійшов у вжиток з XVIII в. хоча цілком очевидно, що поняття, яке він висловлює, име-ет набагато більш давнє коріння. Зокрема, мистецтвом дос-Тігана наміченої мети при здійсненні міжнародних зносин володіли вже в давнину, коли ведення переговорів було прийнято доручати видатним персонам і політикам, в со-удосконалюють володіли ораторським мистецтвом, а також умев-шим застосовувати хитрість.
У давнину найбільш могутні народи прагнули всіма засобами, і перш за все військовими, розширити сфери свого впливу, вони були пройняті духом завоювань, при-набуття нових земель, перетворення сусідніх держав в васалів і данників. Тому зрозуміло, чому дипломатія тих часів була цілком підпорядкована меті полегшення військового за-хвата і поневолення інших народів, відігравала важливу роль в створенні імперій, приєднання нових територій, підпорядкованих-неніі собі слабких народів. У міжнародних відносинах того часу безроздільно панувало право сильного.
В середні віки в ряді держав дипломатія перебувала виключно в руках вищого духовенства. Багато відомого-ні тата були одночасно і великими дипломатами свого часу. Коли на зміну феодально-роздробленим державних валют-вам прийшли сильні централізовані абсолютистські мо-нархіі, які прагнули до посилення свого зовнішнього могущест-ва і до розширення своїх кордонів, дипломатія пристосувалася до політики захоплень і завоювань і, будучи інструментом цих завоювань, отримала назву «дипломатія обманів ». У ті далекі часи в порядку речей були загальний шпіо-наж, підступність, зрада і підкуп в інтересах свого мо-нарха, і, по суті, ці прийоми становили головну задачу ді-пломатіі. Характерним правилом тих років був принцип «обман за обман», «зуб за зуб».
З кінця XV в. успіхи, досягнуті під впливом Возрожде-ня в Європі наук і мистецтв, вплинули також на звичаї і про-громадської виховання. Чи не могло не позначитися це і на дипло-Матії, принаймні, зовні. У дипломатію були привносячи-сени принципи сумлінності і порядності ведення міждержавних відносин, хоча насправді головними засобами її як і раніше залишалися обман, інтриги, таємниця, удавання. Характер дипломатії тих років добре прояснює вислів англійського дипломата Г. Уоттона, який заявив, що «посланник є благонадійний чоловік, який надсилав в чужі краї для приховування істини в видах користі своєї держави».
Примітно, що війни часів Французької революції і наполеонівської імперії залишали мало місця для диплома-тії. Однак саме в ті часи на авансцену висунувся один з найвідоміших представників дипломатичного искусст-ва - Ш.-М. Талейран. Саме цьому державному діячеві наполеонівської Франції належить вельми цинічне ви- ділення: «Дипломат - це чесна людина, посланий за гра-ніцу, щоб брехати на користь своєї держави». Цікаво, що сам Наполеон відгукувався про дипломатію як про «політику в рос-кошном костюмі». Французький дипломат Ф. Кальєрі призна-вал, що «ті, хто займається дипломатією заради титулу і грошей, не мають жодного уявлення про це ремесло. Вони завдають величезної шкоди справі, що їм довірили ».
Роль дипломатії помітно зросла після повалення На-полеона, в так звану епоху конгресів, коли Доміно-рующей формою міжнародних відносин стала «політика втручання». Завдяки такій політиці австрійський дипло-мат К. Меттерніх уславився в ті роки «вершителем доль» Євро-пи. Більш того, з часу Вестфальського миру в практику міжнародних відносин в якості ефективного механиз-ма врегулювання наявних проблем увійшов скликання конгрес-сов, в ході яких європейські держави вирішували все насущ-ні міжнародні проблеми. По суті саме тоді б-ли закладені основи принципів багатосторонньої дипломатії, значення якої в сучасному світі неможливо переоцінити-нить. Дипломатичне мистецтво в ті роки досягло високого розвитку. Саме тоді були закладені багато дипломатичний-ські традиції сучасних держав - Франції, Велико-британії, Німеччини, Італії, Австрії та звичайно ж Росії. Вони лягли в основу національних шкіл дипломатичного ис-кусства, що відрізнялися за стилем, але мали спільне коріння.
Характер дипломатії почав зазнавати істотні через трансформаційних змін у міру поширення в Західній Європі предста-вітельно установ. У ролі дипломатів все частіше виступали великі політичні діячі, мають популярність на державному або парламентському терені. Одним з най-більш обдарованих дипломатів другої половини XIX ст. був гер-манський канцлер О. фон Бісмарк, який довгий час робо-тал послом в Санкт-Петербурзі. Бісмарк був сильний тим, що був не тільки дипломатом, що вмів застосовувати старі, традиційні дипломатичні прийоми, наприклад такі, як введення супротивника в оману. Він володів рідкісною спо-можності знаходити нові підходи і, наприклад, першим на-чал використовувати опору на національні почуття, грати на пристрастях і побоюваннях населення, обертаючи їх на власну користь. Завдяки такому підходу Бісмарку не раз вдавалося досягати часом вражаючих результатів в міжнародних справах.
У сучасну епоху прийоми дипломатії зазнали ко-ренние зміни. У століття інформації та масових коммуника-цій дипломату навряд чи вдасться досягти результату за рахунок од-ної тільки спритності і красномовства. При широкому рас-рення інформації, розвитку гласності і доступності знань політичний обман став скрутним, хоча, на жаль, їм часом як і раніше не гребують деякі іноземні високопосадовці діячі. Досить біс-упереджено вивчити розвиток подій навколо Косово, Іраку, Південній Осетії чи Абхазії. Сучасний дипломат повинен бути майстерним професіоналом, обережним, вдумливим ана-літики і далекоглядним спостерігачем, володіти великим тактом і витримкою. В іншому випадку отримані і пові-щенние їм своєму керівництву відомості можуть стати источни-ком помилкових вирішенні і важко виправних прорахунків вис-шего політичного керівництва країни. На щастя, в наш час безпосередній вплив дипломатії на рішення по-просо війни і миру незрівнянно менше, ніж в прошед-шие століття.
Розглядаючи специфіку сучасної дипломатії, доречно згадати ту роль, яка належить нині в міжнарод-них справах національних парламентів, урядів, загально-ного думку, неурядовим організаціям, нако-нец, засобам масової інформації. У наші дні в питаннях війни і миру вагомо звучить голос фінансистів і військових діяль-телей, на думку яких спирається вище державне керівництво. Очевидно і те, що сьогодні лідери держав не можуть не брати до уваги думку світової спільноти, ко-лось в значній мірі формується і направляється ті-перь сучасними засобами масової інформації. В таких умовах дипломатія - це та сила, яка покликана робити все можливе, щоб уникнути конфлікту, знайти політич-ське, а не силове вирішення питань. Тому для справжнього дипломата слово «ні» має бути неприйнятним. Диплома-ти повинні до останнього шукати компромісне рішення, пи-таться знайти взаємоприйнятне рішення заради того, щоб через бігти виникнення збройного конфлікту, а тим більше початку масштабних військових дій. Дипломатія зобов'язана не шкодувати сил, щоб зберегти мир і стабільність, знайти і ис-користувати всі наявні шанси, застосувати всі наявні в її розпорядженні засоби для того, щоб згладити разногла-ся, запобігти конфлікту, не допустити кровопролиття і людських жертв. Саме в цьому полягає головне завдання дипломатії. Доречно звучать в зв'язку з цим слова британського дипломата Р. Едвардса, який відзначав в XX в. що «війни про-виходять там, де не справляється дипломатія».
Разом з тим в нинішню епоху крім завдання збереження миру перед дипломатією стоять і інші цілі. Сучасна ді-пломатія повинна домагатися зміцнення і розвитку економіч-ських, торгових, інвестиційних, культурних, гуманітарних, спортивних та інших процесів міжнародного спілкування, уг-лубленную двостороннього і багатостороннього співробітництва, розширення контактів між людьми.
Особливі вимоги час зараз пред'являє і до диплома-там. Зокрема, від сучасного дипломата потрібно максі-мально широкий кругозір, серйозна професійна підго-товка і відмінне базову освіту. Необхідні осно-вательного знання різних аспектів права, перш за все міжнародного і конституційного. Від дипломата потрібні глибокі знання всесвітньої історії, політології, політич-ської економії і статистики, розуміння глибинних процес-сов, що відбуваються в міжнародних економічних і фінан-сових відносинах, усвідомлення важливості та масштабності про-процесів глобалізації, їх можливих позитивних і негативних наслідків. Обов'язковими є відмінне знання іно-дивних мов, але особливо володіння офіційною мовою своєї країни, вміння спілкуватися на різних рівнях, аж до глав держав і урядів, здатність з гідністю і твердістю відстоювати інтереси своєї держави. Загальна ру-Ководство дипломатією, як правило, здійснюється главою держави або главою уряду, а безпосереднє ру-Ководство міжнародними зносинами, оперативне управ-ня дипломатичною службою знаходяться в руках міністра закордонних справ.
У зв'язку з цим важливо пам'ятати, що дипломатична служ-ба - це особливий вид професійної діяльності Федераль-них державних службовців, що заміщають дипломатичні посади в системі Міністерства закордонних справ РФ.