Перитоніт, що виникає у хворих з термінальною стадією хронічної по-Чечня недостатності, які отримують замісну ниркову терапію у вигляді постійного амбулаторного перитонеального діалізу, є найбільш серйозно-ним ускладненням цього виду лікування. Як було показано вище, в сучасній міжнародній класифікації перитонітом діалізний перитоніт виділений в окрему нозологічну форму. У хворих, які отримують перитонеальний діаліз, розвиток діалізного перитоніту пов'язано не тільки із загрозою життю, але і з небезпекою втрати функціональних властивостей очеревини і необхідністю припинення програми перитонеального діалізу.
Діалізний перитоніт розділяється на бактеріальний, грибковий і асептіче-ський. Виникнення асептичного перитоніту пояснюється хімічним раз Роздратування очеревини діалізірующего розчином, впливом низької величини рН діалізірующего розчину, присутністю пирогенов, високою концентрацією глюкози або наявністю в розчині сторонніх часток. В даний час при наявності високорозвиненої індустрії, що виробляє системи і розчини для по-постійного амбулаторного перитонеального діалізу, вплив пірогенів і посто-ронніх частинок в розчині виключено. У цьому розділі ми зупинимося на найбільш часто зустрічаються діалізних перитонитах, викликаних бактеріями та грибами.
До числа клінічних симптомів перитоніту традиційно відносять помутнілось-ня відтікає з черевної порожнини діалізата, болі в животі, симптоми раз Роздратування очеревини і лихоманку.
Ми маємо досвід застосування постійного амбулаторного перитонеального діалізу у 174 пацієнтів, які страждають термінальною стадією хронічної почеч-ної недостатності.
Перитоніт розвинувся у 21,6% хворих. У 7 (9,45%) пацієнтів перитоніт ос-ложняет програму постійного амбулаторного перитонеального діалізу 2 рази і більше. Середня частота виникнення перитоніту склала один випадок на 31 ± 1,6 діалізу в місяць. Практично у всіх пацієнтів перитоніт проявлявся в дифузному помутнении діалізірующего розчину, що поєднується з гострими болями в животі. У значній кількості випадків відзначалися лихоманка, озноб, gteHOTa і блювота, утруднення відтоку діалізірующей рідини і зменшення кількості ультрафільтрату.
Ми проаналізували результати проведення постійного амбулаторного перитонеального діалізу у 124 хворих, серед яких було 23 пацієнта з уро-логічними захворюваннями.
У наших спостереженнях частота клінічних проявів діалізного Періто-нита була наступною: помутніння розчину - 91% хворих, болі в животі -78%, лихоманка (температура тіла 37,5 ° С і вище) - 54%, нудота - 30% і діарея - 8% хворих.
Разом з тим достовірний діагноз діалізного перитоніту і вибір адекват-ної етіотропної антибіотикотерапії можливі тільки після отримання ре-зультатів посівів діалізірующего розчину.
Ми вивчили чутливість мікрофлори діалізірующего розчину до ан-тібіотікам в двох групах: урологічних хворих і хворих з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності, обумовленої іншими заболе-ваниями (табл. 6.1).
Видно, що у урологічних хворих частіше зустрічаються резистентні штами. На наш погляд, це обумовлено тим, що урологічні хворі, які мають хронічний осередок інфекції, ще в додіалізному стадії, як правило, отримували масивну антибіотикотерапію. Саме тому лікування діалізного Періто-нита у урологічних хворих представляє значні труднощі, а кому-плекс лікувальних заходів не може бути обмежений загальноприйнятими меро-ємствами.