(Ні, краще еквірітміческі) -
ідеали
втекли,
Сенс зник буття,
І подружка,
Як жаба,
Поскакала від мене.
(В сенсі залучення до ортодоксальної церковності)
Свічка - в піч!
Я за книжку,
(В сенсі возлаганія надій на світську гуманітарну культуру)
Та - бігти
І підстрибом
Під ліжко!
(Тобто - сучасна культура виявилася підпорядкована високої духовності, якою визиску ліричний герой, а ницим пристрастям, що символізується ліжком як ложем пристрасті (Ерос), смертним одром (Танатос) і місцем апатичного або наркотичного забуття (Гипнос)
Мертвих неділі чаю,
До Честертон звідкись вискакувати,
Але пузатий від мене
Утік, як від вогню.
Боже, боже,
Що трапилося?
Від чого ж
все кругом
закрутилося,
закрутилося
І помчало колесом?
(В сенсі ницшеанского вічного повернення або буддійського кармічного жаху, дурної нескінченності -
взагалі будь-якої безвиході)
гностицизм
За соліпсизмом,
соліпсизм
За атеїзмом,
атеїзм
За гностицизмом,
Дерріда
за М. Фуко.
(Дерріда тут поміщений більш для жарту, М. Фуко - більш для рими)
Все крутиться,
І паморочиться,
І лине шкереберть.
Раптом з цього всесвітньої склоки,
Забутий, ледь живий,
Виникає древній Логос
І хитає головою:
"Ах ти, бридкий, ах ти, брудний,
Потворний гріховодник!
Ти чорніше фарисея,
(Варіант -ти нахабніше Саддукеїв)
Помилуйся на себе:
У тебе на серці злість,
На розумі одна сором,
Перед тобою такі види,
Що втекли Аоніди,
Аоніди, піеріди
Втекли від тебе.
Рано вранці на світанку
Розчулюють мишенята,
І кошенята, і каченята,
І жучки, і павучки.
Ти один не зворушувався,
А хизувався і кривлявся,
І втекли від кривляки
І втіхи, і вірші.
Я - Великий древній Логос,
Яким творився світ,
Форм прадавніх Організатор,
Слів і смислів Командир!
Якщо я тебе покину,
Відкличу моїх солдатів,
У цю кімнату інші
відвідувачі влетять
І загавкають, і завиють,
І зубами застукають,
І тебе, дружок люб'язний,
Не мине п'яти хвилин, -
Прямо в безодню,
Прямо в безодню
З головою занурять! "
Він вдарив в мідний таз
(Яким, на думку ліричного героя, все накрилося)
І закричав: "Кара-Барас!"
(В якому сенсі? Незрозуміло.)
І зараз же докорів,
Жалю і прозріння
Взялися мене мучити,
засуджувати:
"Судимий, судимий дезертира
За втечу від Командира,
За відмову йому служити -
Жити, жити, жити, жити!
Дорожити і не тужити! "
Тут лібідо підскочило
І вчепилася поміж ніг,
І юліло, і вилиці,
І кусала, як бульдог.
Немов від бейсбольної біти,
Я помчав від лібідо,
А воно за мною, за мною
За юдолі по земній.
Я до Едемському дитсадку,
Перестрибнув через огорожу,
А воно за мною мчиться,
Заступає віщі зіниці.
Раптом назустріч мій хороший
Шестикрилий Серафим.
І зневажливі пики
Корчить Пушкін поруч з ним.
"Ну-ка жваво - дивись, і почуй!" -
Виголошує Серафим.
А потім як заричить
На мене,
Як крилами застучит
На мене:
"Ну-ка, брат, не дури,
каже,
І спасибі говори,
каже,
А не те як полечу,
каже,
І назад не повернуся! "-
Каже.
Як пустився я по вулиці
бігти,
Прибіг до Порога Отчому
Знову.
Сенсу, сенсу,
Сенсу, сенсу
Домагався і благав,
Копоть змив
І суть відчистив,
Віск застиглий Відскоблив.
І зараз же фарби, звуки,
Зазвучали в тиші:
"Сприйми нас, дурний злюка,
Обережніше і ніжніше! "
А за ними і віршик:
"Склади мене, дружок!"
А за ними і Ерот.
(Ми залишаємо риму "в рот"!)
Ось і книжка повернулась,
Ворота зошит,
І поетика пустилася
З метафізикою танцювати.
Тут вже Логос початковий,
Яким творився світ,
Хору стародавнього Начальник,
Слів і смислів Командир,
Підбіг до мене танцюючи
І, цілуючи, говорив:
"Ось тепер тебе люблю я,
Ось тепер тебе хвалю я!
Нарешті ти, синочок,
Логопеда влучив! "
Треба, треба Бога славити
Вранці і ввечері,
А нечистим
нігілістам
(Варіант -а засранцям-вольтерьянца) -
Сором і ганьба!
Сором і ганьба!
Хай живе Істина чиста
І Красотища промениста,
Істое наше Добро,
Вічне наше перо!
Давайте ж, братці, намагатися,
Чи не злість, не піддаватися
В тузі, в бардаку і в темряві,
У чумному нескінченному бараку -
І паки, і паки,
І нині, і повсякчас -
Вічна слава -
Вічна пам'ять -
вічна слава
Життя!
З нами Бог! Кара-Барас !!