Рейтинг: 0/5
Давним-давно жив Заєць.
Вуха у нього в ті далекі часи були зовсім-зовсім коротенькі, як у кошеняти пуф.
В один прекрасний літній ранок встав Заєць, вмився і вже зовсім було зібрався тікати в ліс, як раптом хтось голосно затарабанив у двері.
- Хто там? - злякано запитав Заєць.
- Іменем великого Льва, відкривай! -услихал він у відповідь грубий голос.
Заєць дуже злякався і скоріше відкрив двері. До кімнати увійшов Шакал з довгою шаблею при боці.
- Собі-р-райся негайно! -проричал він грозно.- Тебе викликає сам великий Лев!
Заєць ще більше злякався.
- Навіщо я знадобився його величності Льву? - несміливо запитав він Шакала.
- Ти ще р-р-розмовляти? - загарчав Шакал.- Собір-р-райся жваво, не те р-р-розірву!
Бідний Заєць скоріше замкнув свій будиночок і відправився в шлях.
Кілька годин вони бігли лісовою стежкою. Спереду- Заєць, ззаду-Шакал. Нарешті досягли великої галявини, на якій стояв блискучий золотом палац Льва.
Зайця повели довгими коридорами, і ось він потрапив у величезний зал, де на високому золотому троні в короні сидів грізний цар Лев.
Терміну тобі -місяць. Якщо рівно через місяць не з'явишся в мій палац - шакали розірвуть всіх зайців в лісі. Запам'ятай це і не спізнюйся!
Лев ще раз грізно глянув на переляканого Зайця, голосно розсміявся і відпустив його.
Наш Заєць стрімголов викотився з палацу і помчав подалі від нього в свій рідний ліс.
Сів він там під велику ялинку, погоревал, поплакав, а потім згадав, що у нього тільки місяць терміну, і швидше за заходився шукати чарівний дзвіночок.
Одного разу опинився він на великій галявині. Вся вона була усипана блакитними дзвіночками.
«Може бути, серед них є чарівний?» - подумав Заєць. Став навшпиньки і прислухався, не дзвенить чи дзвіночок. Він так напружено слухав, що його вуха навіть трохи зросли. Однак ніякого дзвону не почув. Тоді він важко зітхнув і побіг далі.
Так він все біг і біг вперед, все слухав, чи не пролунає де заповітний дзвін. Вуха у нього, тому що він постійно прислухався, все росли і росли і скоро стали совсем- довжелезними.
Але всі пошуки були безуспішними, хоча часу пройшло вже дуже багато - скоро і місяця кінець.
Наш Заєць зовсім змучився. І ось якось сів він відпочити під великим деревом. Сів і заплакав.
- Нещасний я, бідолаха, - голосив Заєць Не щастить мені в житті. Видно, доведеться гинути ні за цапову душу. Ось відпочину трохи і піду додому, щоб не запізнитися. А то шакали всіх зайців з'їдять.
Сидить так і плаче.
- Ти чого це нюні розпустив? '- раптом запитав його чийсь веселий голос.- Кинь ревіти: сльозами горю не допоможеш. Що сталося з тобою?
Витер Заєць очі лапкою і бачить: сидить перед ним на гілочці Мурашка, дивиться на нього і на весь рот сміється.
- Як же мені не плакати, - каже йому Заєць, - коли мені жити-то залишилося всього три дні.
І він розповів Мурашка про те, що з ним сталося.
- Дурний ти, Заєць, дурний, - похитав головою Мурашка.
- Та хіба одному можна таку справу зробити - чарівний дзвіночок знайти.
- Не можна, не можна! -погодився Заєць і ще сильніше заплакав.
- Доведеться мені, видно, з життям розлучатися. Нічого не поробиш.
- Чи не реви! Сердито закричав на нього Муравьішка.- І так вже мокро! Що один не зробить, зробимо все разом. Жди меня тут, нікуди не уході.- І Мурашка втік по стежці в глиб лісу.
І перш ніж Заєць встиг що-небудь зрозуміти, до галявини з усіх боків стали злітати найрізноманітніші комахи. Прибіг і Мурашка.
- Здається, все в зборі, - сказав він і виліз на високу ромашку.- Я зібрав вас тут, - закричав він, -по дуже важливій справі. Бачите цього Зайця? Так ось, грізний цар звірів, Лев, з'їсть його, якщо ми не допоможемо йому. Потрібно негайно знайти дзвінкий квітка-дзвіночок. Хто знає, де він росте?
На галявинці стало тихо. Бджоли, метелики, жучки, мушки переглядалися і здивовано знизували крильцями. Ніхто з них не бачив і навіть не чув про такий незвичайний квітці. Тільки одна стара бджілка сказала:
- Я знаю, де росте чарівний дзвіночок. Але це дуже далеко, в самому кінці лісу, біля великої річки.
- Нічого, що далеко! Радісно закричав Муравьішка.- В дорогу! Швидше в дорогу! Світлячки, вперед! - скомандував він.- Ви будете висвітлювати шлях, йти доведеться всю ніч.
Тисячі світлячків відразу кинулися вперед, за ними помчав Заєць: на його короткому хвості зручно влаштувався Мурашка. Слідом летіли метелики, жучки, бджоли, мушки - всім хотілося побачити чарівну квітку.
Всю ніч мчали вони вперед. І до ранку нарешті добралися до широкого луки біля річки, суцільно покритого блакитними дзвіночками.
- Тут! - сказала стара пчела.-А який з них чарівний, шукайте самі.
Увійшов Заєць в квіти, підняв вгору вуха, які тепер вже були довгі, і прислухався.
Тихо навколо, тільки травинки шелестять від вітру. Раптом Заєць почув далекий-далекий дзвін, ніжний, кришталевий. Але звідки йде він? Кинувся Заєць вперед, потім вправо, вліво, - не може знайти дзвінкий дзвіночок. Сів він і гірко-гірко заплакав.
- Чому ти знову ревеш? - розсердився Муравьішка.- Забув хіба, що ти не один? Всі разом ми зараз знайдемо колокольчік.- І він звернувся до відпочиваючих комахою: - Швидко послухайте кожен дзвіночок і відшукайте той, який дзвенить.
Всі бджоли, жуки, метелики полетіли в різні боки.
Чекати Зайцю і Мурашка довелося зовсім недовго.
- Йдіть сюди! Він тут! -услихалі вони.
На пелюстках звичайного голубенького дзвіночка сиділа маленька біла метелик.
- Тихіше! Слухайте! -сказала вона.
Всі завмерли, і в тиші пролунав потрібний, мелодійний дзвін. Без сумніву, це був чарівну квітку, який вони шукали.
- Ура! Ура! Ура! - радісно закричав Заєць Чарівна квітка знайдений! - І він обережно зірвав дзвінкий дзвіночок.
- Дякую вам, друзі, за допомогу! - гаряче подякував Заєць Мурашка, метеликів, бджіл та інших насекомих.- Я в боргу не залишуся. Я придумав, як позбавити вас і всіх звірів від жадібного і жорстокого Льва. Нехай все живуть радісно і щасливо. А поки до побачення.
Рівне в призначений день був він біля воріт палацу Льва з квіткою в лапці. Назустріч йому вибігла Лиса: вона давно вже чатувала Зайця.
- Що з тобою трапилося? - запитала вона удавано-ласково.- Чи не захворів? На себе не схожий. У тебе стали такі довгі вуха, що просто страшно дивитися.
Заєць нічого не відповів, а показав дзвіночок і гордо сказав:
- Я приніс чарівну квітку!
- Давай його мені! - зраділо вигукнула лисиця.- Я сама віднесу його Льву.- Вона схопила квітка і пірнула до палацу.
А Заєць тихенько пішов за нею. Він бачив, як Лисиця в темному коридорі кілька разів поспіль понюхала квітку. Потім навшпиньки вбігла в зал.
- О, повелитель! - сказала вона, наблизившись до трону Льва.- Той Заєць прийшов. Він приніс чарівну квітку.
- Давай його сюди! - оглушливо загарчав Лев і, зіскочивши з трону, вирвав квітка з лап Лисиці.
- Хочу бути царем всього світу, хочу, щоб мені корилися риби, птиці та звірі всієї землі! - вигукнув він і понюхав квітку.
- Хі-хі-хі! - засміялася Ліса.-Це я буду царицею всій землі! Я понюхала квітку перед тобою!
Вона стукнула себе лапкою в груди і закричала пронизливим голосом:
- Хочу бути царицею всіх риб, птахів і звірів. І ще хочу, щоб Лев був моїм слугою!
Але нічого цього не сталося. А Лев, як тільки зрозумів, що Лиса його обдурила, страшно загарчав, кинувся на неї і в одну мить проковтнув.
Заєць дивився на них через широкої колони і весело реготав. А потім сказав:
- Хочу, щоб Лев і цей палац зникли і щоб в лісі ніколи більше не було ніяких царів.
І відразу ж зникли і палац, і Лев.
Виявляється, Заєць сам перший понюхав чарівну квітку, і його бажання здійснилося.
З тих пір лісові звірі й птахи живуть вільно. А у зайців залишилися довгі і чуйні вуха.
