ЧОМУ РОЗКОЛЬНИКІВ учинений явку з повинною? У 1866 році Достоєвський написав роман «Злочин і нака-пізнання». Він отримав всесвітню популярність. Головний герой рома-на - Родіон Раскольников скоює злочин, а потім її починають мучити совість. Люди, близькі йому, не розуміють і не приймають його вчинку, вважаючи його невиправданою жорстокістю, закон вершить свою справу - примовляє Раскольникова до каторги. Для з'ясування причин, які штовхнули молоду людину на злочин, треба знати, хто такий Раскольников.
Родіон Раскольников - молода людина, колишній студент юридичного факультету університету в Харкові, з бідної провінційної сім'ї - мати його отримувала маленьку пенсію, се-стра була гувернанткою в будинку поміщика Свидригайлова. Розкол-ників жив на невеликі гроші, що надсилаються матір'ю, вів уроки, але цього ледве вистачало, щоб звести кінці з кінцями. Він був бід-ним студентом, його мучила бідність близьких, а до благополуччя було ще дуже далеко. Він був розумним, виділявся здібностями в студентському середовищі, посилено займався, не шкодуючи себе, і за це його поважали, але ніхто не любив. Раскольников всіх цурався, ні до кого не ходив і у себе не любив приймати, скоро все від нього від-повернулися. Він жив в комірчині «під самою покрівлею високого пятіе-тажному дому», і вона «була схожа більше на шафу, ніж на квартиру». «Він був до того зле одягнений, що інший навіть і звичний людина по-совісті б удень виходити в таких лахмітті на вулицю ...». Але Раскольников не соромився свого лахміття, «стільки злісного презирства вже накопичилося в душі молодої людини».
У розумі Раскольникова зріла загадкова ідея, мета якої со-стояла в тому, щоб поліпшити своє становище і становище поблизу-ких. Ця ідея перетворилася в реальну справу - вбивство баби-лихварки.
Скоївши вбивство, Раскольников шукає виправдання своєму по-ступку. Які ж причини, що штовхнули Раскольникова на такий вчинок? По-перше, це жахлива бідність, по-друге, його через початкова благородна мета допомогти собі та людям. І нарешті, його теорія про поділ людей зіграла у вбивстві не останню роль ... Ще до вбивства Раскольников надрукував статтю, в якій розвивав дивну теорію поділу людей на два розряди: обикн-ських і незвичайних. «... Люди, за законом природи, розділ-ються на два розряди: на нижчий, тобто, так би мовити, на матеріал, службовець єдино для зародження собі подібних, і влас-но на людей, тобто мають дар чи таланти сказати в середовищі своєї нове слово ... перший розряд, тобто матеріал, кажучи вооб-ще, люди по натурі своїй консервативні, чинні ... Другий розряд, все переступають закон, руйнівники або схильні до того, судячи з здібностям ... якщо йому треба для своєї мети переступити хоча б і через труп, через кров, по совісті, може, по-моєму, дати собі дозволений ие переступити через кров ... »У цій теорії легко виявляється мораль буржуазного суспільства - підпорядкування біль-шинства інтересам купки, що має владу, яка готова піти на пре-ступление заради підтримки свого панування. Убивши стару-про- центщіцу, Раскольников як би робить «пробу» своєї натури: до якого розряду людей він відноситься.
Після вбивства Раскольников, перебуваючи в стані постійно-го душевного напруги, то жахаючись того, що зробив, то переконуючи себе в правильності теорії натовпу і купки володарів, живе роздвоєною життям. Він розуміє в душі, що зробив помилку, убивши стару лихварки, усвідомлює крах своєї ідеї, але боїться зізнатися в цьому навіть самому собі.
Але в силу ряду причин він все-таки визнається в своєму преступ лении всім. Які ж це причини? Раскольникова мучить совість за вбивство старої лихварки і ні в чому не винної Лізаве-ти Іванівни - сестри баби. Раскольникова змусили йдуть-тва. Порфирій Петрович все знає і розуміє, пропонує йому з'явитися самому. Великий вплив справила поведінка Соні. Рас-кольнікова тягне до Соні, тому що Соня теж скоює злочин, злочин над собою. Але своїм злочином Соня, в від-відмінність від Раскольникова, губить тільки себе. Вона не розуміє, як можна переступити моральний закон, який забороняє вбивати людей. За її поняттю, людина не може вбити людину і при цьому бути правим. Соня серцем не приймає позиції Раскольникова, і саме вона пропонує йому піти в поліцію. Соня - єдність-ва зв'язок Раскольникова з людьми.
Головна причина, що змусила Раскольникова вчинити явку з повинною, криється, по-моєму, в крах його ідеї. У нього більше немає ідеї, якій він міг би служити. Він зумів переступити межу, раз-ділячи, на його думку, звичайних людей від необикновен-них, але надлюдиною він не став, совість не дала йому забути, що він - не володар, він - воша, тварина тремтяча. Раскольников прийшов до краху, їй немає чого більше прагнути, у нього немає ідеї, зник сенс його життя. Раскольникову просто нічим більше жити. Раскольников - не вбивця, він мучиться тим, що за нього страждає ні в чому не винний Миколка, розумний, добрий. Він не може даль-ше жити, так страждаючи, тому він приймає Сонине рішення - страждати в спокутування свого гріха. Раскольников зізнається у своєму злочині і йде на каторгу.
У чому вина Раскольникова? Якщо не дуже відмовитися в це питання, то можна відповісти однозначно: вина Раскольникова заклю-чає в тому, що він скоїв злочин - убив людину. Що може бути страшніше вбивства? Але давайте глибше розберемося, що ж спонукало Раскольникова переступити останню пару.
Почнемо з самого початку, з того часу, коли Раскольников був змушений залишити навчання в університеті. Головною причиною цього була відсутність коштів. Раскольников зрозумів, що продол жати навчання він не може: до цього часу він вліз в борги, а витя-ГІВА гроші у матері і сестри йому не дозволяла совість, так як він розумів, що вони віддавали йому останнє. Коли з грошима було особливо туго, він звертався до старенької лихварки і за-кладивает їй різні дрібниці за гроші.
Олена Іванівна - «крихітна суха старенької, років шести-десяти, з гострили і злими очицями, з маленьким гострим носом і простоволоса», була володаркою незліченних капіталів. Раскольников знав, що вона заповіла величезні суми свого відбутися у-яния церкви на поминання своєї душі, хоча у неї була сестра, якій не завадила б хоча б мала частина цих багатств. Рас-Кольник відчував явне огиду і неприязнь до старої. Він усіма силами намагався відігнати страшні думки про вбивство, але вони заволоділи всією його істотою.
І ось одного разу, коли Раскольников в черговий раз прийшов до баби закласти батьківські срібний годинник, він зловив себе на думці, що уважно вивчає, де стара тримає гроші, каки-ми ключами вона відмикає ящики. Але він ще не уявляв собі, як він зможе вбити людину, хоча подумки вже давно все рас-вважав і продумав до найменших подробиць. Однак йдуть-тва складалися таким чином, що в ньому з кожним днем все більше і більше зростала переконання в справедливості страшного наміри. Спочатку зустріч і розмова з Мармеладова про його тя-желой безпросвітного життя, потім лист матері, сильно схвилює-вавшего Раскольникова. І ще одне, найбільш важливе обстоятельст-во - розмова студента і офіцера, почутий Раскольниковим у шинку, про те, що: «Сто, тисячу добрих справ і починань, які можна влаштувати і поправити на Старухін гроші, приречені в монастир! Сотні, тисячі, може бути, існувань, спрямований-них на дорогу; десятки родин, врятованих від злиднів, від розлив-вання, від загибелі, від розпусти, від венеричних лікарень, - і все це на її гроші *. І Раскольников зважився на вбивство. Він осо-знання пішов на це, вважаючи, що мета виправдовує засоби. З-вершити цей вчинок, Раскольников думав, що ті благородні цілі, які він переслідував (зробити щасливою мати, освобо-диться від боргів, позбавити сестру від жертви, допомогти бідним), за-гладять його вину - злочин і дозволять забути про скоєний лиходійство . Він вважав себе «незвичайною людиною», «малень-ким Наполеоном», тобто людиною, якій все дозволено, навіть вбивство. Але природа звичайної людини, яким був насправді Раскольников, бере верх.
Справжня вина Раскольникова полягає не тільки в тому, що він скоїв злочин, - мотиви вбивства бувають найрізноманітніші, його вина в тому, що він протиставив себе суспільству, моралі, ре-лігіі, взяв на себе місію «вищого судді», який покликаний ре -шать людські долі. Він свідомо йде на тяжкий преступ ня, сам стає жертвою свого злочину. Життя кинув-ет його в страшні муки, такі, що навіть каторга здається йому кращим позбавленням від душевних мук.