Могила Бен-Гуріона в кібуці Сде-Бокер в Негеві
Могила Оскара Шиндлера в Єрусалимі
За єврейською традицією, щоб вшанувати пам'ять померлого, відвідувачі кладуть на могилу невеликі камені. У єврейській інтерпретації камінь символізує вічність
Багато разів пояснювали мені це, і все ж неясно поки мені, -
Чому не квіти на могили євреї приносять, а камені?
Чи тому, що в жарких пісках Аравійської пустелі,
Де в дорозі вони гинули, квітів цих немає і в помині?
Чи тому, що там, де дороги душі нескінченні,
В'януть квіти, а ось камені практично вічні?
Або в тому тут причина, що люди прагнуть нерідко,
Знявши камінь з душі, передати його померлим предкам?
Чи тому, що Бог, про що приходять згадуючи,
Ці камені гарячі сипав зі схилу Синая,
Де над жовтою рудою, в блакитний білизні пегматита
Проростали слюдою незрозумілі букви івриту?
Може бути, ці камені - осколки загиблого храму,
Що чимало століть зберігають нащадки вперто?
До них приходять потім, як до стіни неперебутнього плачу,
Згадуючи про те, хто вже безповоротно втрачено.
А скоріше, і в цьому, можливо, основа ідеї,
Ці камінці - частина кам'янистої землі Іудеї,
Щоб усюди покійні, де б вони не лежали,
Згадували Вітчизну, звідки їх предки тікали.
Багато разів пояснювали мені це, і все ж зрозуміти я не в силах,
Чому тільки камені лежать на єврейських могилах?
Я не знаю причини, але, вірний традиціям цим,
І холодною зимою, і неласкавий пітерським влітку
На Казанське кладовищі, до старою розлогою їли,
На могилу батьків камені несу я в портфелі.
Ніяких не скажу над могилою батьківської слів я, -
Принесені камені у їх покладу головах.
Постою над плитою, над водою невидимою Стикса,
Підкоряючись крутий забути волі інстинкту.
І коли під плиту цю ляжу я з предками поруч,
Під осіннім дощем, під весняним переривчастим градом,
Принесіть мені камінчики теж - неважливо які,
Але бажано все ж, щоб був серед них ріпакової.
Тому що порвати не можу я сполучної ланки
З цим містом вічним, хто стоїть на фінському граніті,
Де народився колись і знову, ймовірно, заснув я,
Чужорідну землю наївно прийнявши за рідну.