На космодром Байконур останній генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов прилетів 30 років тому, 11 травня 1987 года, для того, щоб особисто закрити державну військово-космічну програму. Раніше відбулися радянсько-американські переговори на вищому рівні в Рейк'явіку, які не вплинули на протиракетну Стратегічну оборонну ініціативу (СОІ) США і дорого обійшлися нашій країні.
На Байконурі Горбачов ознайомився зі зразками військово-космічної техніки і висловив жаль, що не знав усього цього до Рейк'явіка. У гарнізонному Будинку офіцерів генсек в черговий раз декларував курс на мирний космос ( "нове мислення" нагадувало релігійну програму непротивлення злу насильством).
Після візиту Горбачова на космодром вітчизняну програму розвитку військово-космічних систем почали згортати. Тему важких орбітальних станцій закрили в 1989-му, потім припинили всі роботи над ракетою-носієм "Енергія" і орбітальним кораблем "Буран".
Ракетно-космічна система "Енергія", до складу якої входять ракета-носій і корабель багаторазового використання "Буран"
Від горбачовського камлання і гри в піддавки світ анітрохи не змінився. І 7 травня на мисі Канаверал приземлився американський експериментальний орбітальний літак X-37B Orbital Test Vehicle-4, який майже два роки перебував у космосі з секретною місією.
Раніше в Пентагоні повідомили, що космоплан вагою близько 5 тонн призначений для роботи на висотах від 200 до 750 кілометрів, здатний швидко змінювати орбіти і маневрувати, виконувати розвідувальні завдання, доставляти в космос невеликі вантажі.
Фахівці називають міні-шатл X-37B космічним перехоплювачем, тобто американська програма створення ударних озброєнь на орбіті благополучно пережила Рональда Рейгана. "Зоряні війни" залишаються реальністю XXI століття. Росії доводиться надолужувати згаяне в області військово-космічних розробок, створювати нові ракети важкого класу і стійку елементну базу.
Що ми втратили
Ударне космічну зброю для ведення бойових дій в космосі і з космосу створювали в НВО "Енергія", і до початку 1980-х на одній конструктивній платформі розробили два бойових космічних апарату (КА) з різними типами бортових комплексів озброєння - лазерним і ракетним. Менша маса ракетного озброєння дозволяла мати на борту більший запас палива і передбачала застосування по низькоорбітальних об'єктах (до 300 кілометрів). Лазерне озброєння складалося для бойової роботи по супутниках на середньовисотних і геостаціонарних орбітах. Планувалося створення значної орбітального угрупування в складі ракетних КА 17Ф111 "Каскад" та лазерних КА 17Ф19 "Скіф".
Радянська ракета-носій надважкого класу "Енергія" зі мандрівником "полюс" на космодромі Байконур
Для поразки стартують балістичних ракет і їх головних блоків на пасивному ділянці польоту для комплексу "Каскад" розробили проект ракети-перехоплювача космічного базування.
Для знищення особливо важливих наземних цілей проектували важку космічну станцію в складі базової станції 17К ДОС і автономних модулів (типу орбітального корабля "Буран") з бойовими блоками (до 15-20 одиниць в одному ударному модулі). За командою модулі могли відокремитися від станції, зайняти позицію в космічному просторі для револьверного старту високоточних бойових блоків (які планують ядерних зарядів).
Для протидії американської Стратегічної оборонної ініціативи вітчизняні фахівці розглядали можливість мінування навколоземного космічного простору. Проводилися дослідження ефективності орбітальних бризантних хмар, повністю очищають від космічних апаратів навколоземний простір до висоти 3000 кілометрів.
Незважаючи на величезний заділ у військово-космічній сфері, Михайло Горбачов з 1985 року наполегливо експлуатував тезу про мирний космос. Під тиском ЦК КПРС держкомісія по запуску КА "Скіф" (з бойовим газодинамічних лазером потужністю 1 МВт) в початку 1987 року скасувала в програмі польоту відстріл мішеней і інші бойові елементи. Технічний збій при запуску космічного апарату на орбіту прискорив закриття програми. І все ж об'єктивно "нове мислення" не могло перемогти в битві орбітальних технологій.
Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Сергійович Горбачов. Архівне фото
Обстановка на орбіті
За військово-космічному напрямку американці помітно відставали від радянських колег. Створенням бойових космічних станцій в США зайнялися тільки в 1970-х (розглядалися проекти з використанням кінетичного, лазерного і пучкового зброї).
Космічні технології породжують нові способи ведення бойових дій. Сьогодні на орбіті знаходиться близько 1380 супутників, з яких 149 - американські апарати військового і подвійного призначення. Для порівняння: у Росії таких 75, у Китаю - 35, в Ізраїлі - дев'ять, у Франції - вісім, у Британії та Німеччині - сім. Військово-космічними розробками займаються всі поважають себе держави. Навколоземний простір стає все більш мілітаризованим. Стратегічному командуванні Збройних сил США вважають, що необхідно готувати військовослужбовців до бойових дій в космосі. Глава Стратегічного командування генерал Джон Хайт підводить філософську базу неминучості подібних конфліктів: "Американська армія готується до наступного етапу: зоряним війнам" (US military prepares for the next frontier: Space war).
Американські журнали The Trumpet і Nautilus докладно розповідають про особливості космічної стратегії (Space Mission Force).
Сполучені Штати змінюють методи підготовки до космічних конфліктів і традиційно готуються знищувати ядерні ракети в космічному просторі.
Відповідаючи на сучасні виклики, навіть самі миролюбні країни, включаючи Росію і Китай, змушені розробляти космічну зброю.
Чи варто було із завзятістю, гідною кращого застосування, багато років перековувати космічні мечі на орала, тобто "Каскади" і "Скіфи" на каструлі?
Олександр Хроленко, оглядач МІА "Росія сьогодні"