У дворі до Пату попрямувала дівчинка років п'яти у білій в'язаній шапочці.
- Ой, який! Поглажу ... можна? - Вона зупинилася в двох-трьох кроках, видали простягнула руку.
- Обережно, Ірочка! - Зараз же закричала товста бабуся. - Ще вкусить!
Кирилко несхвально подивився на бабусю.
- А він і не кусається. Що ж! Гладь. - І підвів Пата до дівчинки. - Стій, Пат, струнко!
Повискуючи від задоволення, дівчинка проводила рукавичкою по спині Пата.
- Нагладілась? - запитав Кирилко. - Нехай побігає.
Він відчепив від нашийника поводок і побіг по двору. Пат за ним. Але не дуже жваво. Часто зупинявся і нюхав асфальт.
«Петьку шукає», - здогадався Кирилко і крикнув:
- Не шукай! Грип у нього.
Так, Петька захворів на грип. Але уроки Кирилко йому не відносив, щоб не заразитися. Гордіївна сама заходила до Петьке по дорозі додому.
А дурненький Пат все одно нишпорив, нюхав калюжі і талий сніг. І раптом побіг до воріт.
- Ти куди? - закричав Кирилко. - До мене!
Пат слухняно до нього почимчикував. Чи не песик, а золото.
- А-а, Кирило! Так у тебе собака є? О це так новина!
Перед Кирилко стояла усміхнена Віра Матвіївна.
- Це не зовсім моя собака, - зізнався Кирилко.
- І няня у тебе є? Приголомшливо! Дуже рада тебе бачити. Особливо рада, що бачу не в ліжку. Ти підріс, порожевів. Ну, молодець, молодець!
- А ви до хворого хлопчика йдете?
- Якраз до дівчинки. До маленької, ще сидіти не вміє. Мамі привіт передавай!
- Приходьте до нас в гості! - вслід лікаря крикнув Кирилко. - Будь ласка!
Віра Матвіївна обернулася і, посміхаючись, помахала рукою.
І в цю саму мить Пат, ніби волохата куля, метнувся до воріт.
Кирилко кинувся за ним:
- Куди ти? Не можна! Не можна!
Але Пат вискочив на вулицю, швидко-швидко подався по тротуару. По провулку йшли хлопець і дівчина. Пат підскочив до довгих ногах хлопця ...
«Невже вкусить?» Кирилко стало жарко.
Він заволав пронизливо:
Хлопець стрімко озирнувся. Пат вився біля його ніг, але не кусав, а весело гавкав і підстрибував.
- Яка краса! - вигукнула дівчина. - Стривай, як він схожий на ...
Хлопець поспішно схопив її за руку, губи його беззвучно заворушилися. А очі втупилися на Кирилко. Обличчя в хлопця було перелякане.
Кирилко смішно стало. Довгий, худий, схожий на Дон Кіхота, тільки той в шоломі, а цей без шапки, на голові розпатлана грива волосся. Такий собі здоровань і маленького Пата злякався.
- Ви не бійтеся, - заспокоїв хлопця Кирилко, пристібаючи, нарешті, поводок до нашийника Пата. - Він не кусається, просто пустує.
Дівчина сказала якимось дивним голосом:
- Знаєш, хлопчик, ця людина ... німий. Говорити не вміє, - Вона прикрила рот рукавичкою.
На підтвердження її слів хлопець глухо промимрив:
- Німий? Навіть жодного слова не може сказати?
Чи не зводячи очей з Кирилко, хлопець покивав головою. Кирилко стало шкода його. Німий! А Кирилко-то ще над ним посміявся про себе.
- Якщо хочете, погладьте Пата, - запропонував він. - Ви, здається, йому сподобалися.
- Підемо! - дівчина наразилася на рукавичку, схопила хлопця під руку і потягла його за собою. Спина у дівчини здригалася: - Вічно якісь штучки!
Щось ще вона швидко говорила стиха хлопцеві. А той сильно припадав на одну ногу. Бідолаха! Мало того, що німий, так він ще й кульгавий!
Кирилко довелося щосили натягнути повідець: Пат вперто рвався за хлопцем і дівчиною. Подумавши, Кирилко згріб песика в оберемок і на руках поніс його додому.
- Щось ви коли прийшли! - здивувалася Гордіївна.
Важко дихаючи, Кирилко поставив Пата на підлогу.
- Пат дуже любить німих. Він вискочив на вулицю. Зовсім сьогодні не слухався.
- Ай яй яй! Ти що ж це, Пат? Яких німих? Нічого не розумію.
- Ми зустріли німого. Він не говорить, а тільки мукає. А це можна вилікувати?
- Якщо чує, то, звичайно, можна. Глухонімих і то навчають. Паралічний, чи що, який вам попався? Треба ж!
- І кульгає ще! Цей хлопець.
Текст призначений тільки для попереднього ознайомчого читання.
Публікація даних матеріалів не переслідує за собою ніякої комерційної вигоди.
Всі права на вихідні матеріали належать відповідним
організаціям і приватним особам.