В деякому царстві, у деякій державі жив дід та баба. Старий охотою промишляв, стара будинку господарювала.
Жадібний старий, а стара ще дужче. Що старий ухлопают, то стара з'їсть.
Ось встає рано вранці старий і каже:
Ходив-ходив старий по лісі, ні звіра, ні птиці не знайшов. А стара сковорідку гріла, поки не почервоніла.
Йде старий додому з порожньою торбою. Бачить - сидить на гніздечку пташка, під нею двадцять одне яєчко. Хлоп! Убив її.
- Ну, стара, приніс я закуску!
- А що ж ти, старий, приніс?
- Так ось вбив на гніздечку пташку, взяв під нею двадцять одне яєчко.
- Ах ти, дурень старий! Не треба було птицю бити. Яйця-то адже вони, насиджені, нікуди не придатні. Сідай тепер сам, доводь їх до справи.
І птицю смажити не захотіла. Не став старий перечити, сів у козуб замість квочки.
Сидів він двадцять один тиждень. Висидів не двадцять пташенят, а двадцять молодців. Одне яйце залишилося.
Стара не вгамовується.
- Сиди, - каже, - щоб було кому працювати, корів пасти, господарство дотримуватися.
Просидів він ще двадцять один тиждень. Стара з голоду померла, а старий вивів на світло красеня молодця і назвав його Іваном.
Живе старий, поживає, добра наживає. Названі діти з ранку до вечора працюють. А старий походжає, черево погладжує, на працівників покрикує. Розбагатів. Землю пшеницею засіяв. Прийшов час прибирати. Наставили брати Скирдов видимо-невидимо.
Став старий помічати, що скирти пропадають. Кличе своїх молодців:
- Треба, діти, вартувати!
Призначив всім черга - по ночі кожному вартувати. Івану остання ніч дісталася.
Брати караул проспали, нічого не бачили. Настала Іванова чергу.
Пішов він в кузню, викував молот в двадцять п'ять пудів, в півтора пуда залізні вудила. З пуда конопель вузду звив.
Сів під скирти, вартує. До півночі просидів. Чує кінський тупіт: Кобилиця біжить, під нею земля тремтить, за нею двадцять один лоша.
Тупнула вона ногою, розвалився скирт, лошата його вмить розмели.
Ударив Іван кобилицю молотком між вух. Села вона на коліна. Обротал її Іван і повів разом жереб'ят до себе у двір. Ворота на засув, а сам спати ліг.
Встає вранці старий.
- Ти що спиш, Іван, нероба?
- Ні, батюшка, я не нероба, - відповідає Іван. - Наказ я твій виконав.
Подивився старий - повний двір коней. Похвалив Івана перед братами:
- Ось у мене Іван який! А ви що? Дурні недбайливі.
Стали вони коней ділити. Старий узяв кобилу. Старші брати на вибір коней облюбували, а Івану дістався самий зубожілий жеребеночек. Ось збираються брати на полювання. Сідають на жвавих коней.
Іван свого лоша спробував - поклав руку йому на спину. Гнеться жеребеночек, на всі чотири ноги сідає. Важка для нього господаря рука. Пустив його Іван на добу в луки. На другий день поклав руку - не гнеться жеребеночек. Поклав ногу - гнеться. Пустив ще на добу в луки.
На третій день призводить Іван коня. Кладе ногу - не гнеться. Сам сідає - гнеться кінь. Пустив знову на добу в луки.
На четвертий день сідає Іван на свого коня - не гнеться під ним кінь.
А брати давно вже виїхали на полювання. Їде Іван по чистому полю, наздоганяє братів. День проходить, другий проходить - не видно в чистому полі нікого. Ось третій день закінчується, ніч наступає. Дивиться Іван - схоже, видніється вогник. "Знати, брати мої кашу варять".
Ближче під'їжджає - все видніше й спекотніше вогонь. Підскакав Іван, а це золоте перо лежить. Шкода Івану розлучитися з золотим пером. А кінь йому людським голосом говорить:
Чи не послухав Іван коня, підняв ручку і за пазуху заховав.
З'їжджаються брати додому. Дає їм старий наказ вичистити коней:
- Буду нині огляд робити. Дав він старшим братам щітки та мило. Івану нічого не дав.
Зажурився Іван. А кінь його говорить:
- Не журися, господар. Візьми золоте перо, махни туди-сюди - все буде як треба.
Ось брати повимилі, повичістілі своїх коней, а Іван тільки пером махнув: став кінь золотий, волосся до волосу лежить, в гриву червоні стрічки вплетені, на лобі зірка сяє.
Виводять старші брати на огляд старому своїх коней. Всі коні чисті, всі хороші.
А Іван вивів - ще краще. Кінь танцює золотий.
- Ех ви! - каже старий. - Який поганенький коник йому дістався, а зараз краще ваших всіх. Взяла братів ревнощі:
- Давайте, хлопці, придумаємо, що б таке на Івана наговорити.
Приходять до старого:
- Ти, батюшка, не знаєш, який наш Іван хитрий. Він нам не тим ще хвалився.
- А чим же він хвалився, хлопці?
- Я, - каже, - не те, що ви. Захочу, дістану кота-Ігрунов, гусака-танцюриста і лісіцу- Цимбалка. Повірив старий. Закликає Івана.
- Тут хлопці про тебе говорять, що ти можеш дістати кота-Ігрунов, гусака-танцюриста і лісіцу- Цимбалка.
- Ні, батюшка! Нічого я про це не знаю.
- Як так не знаєш? Ти мені не супереч! Ні до чого мені така мова. Хоч і не потрібні вони мені, а щоб дістав їх неодмінно!
Зажурився Іван, пішов до свого коня на рада:
- Ох, вірний мій кінь, біда мені. А кінь каже:
- Це - біда не біда, попереду буде біда. Сідай на мене, поїдемо добувати замовлене.
Відправляється Іван в чужі міста. Зупинився кінь у високих хором і каже:
- Живе тут багатий купець. Іди до нього, проси продати кота-Ігрунов, гусака-танцюриста і лісіцу-
Всі права захищеності booksonline.com.ua