- Якщо ти нещаслива, Енн, то це тільки твоя вина. Коли ти виходила заміж за Френсіса, то знала, що його будинок тут.
- Так, знала, але думала, що мій обранець буде належати мені, а не матері!
Місіс Саммерфорд встала.
- Я була дуже терпляча з тобою, але зараз ти зайшла занадто далеко. Коли ти вперше прийшла сюди як наречена Френсіса, я попередила тебе, що він слабка людина. Якщо ти хотіла більше вольового чоловіка, то повинна була послухатися моєї поради і розірвати заручини.
- Вам би цього хотілося, чи не так? Але ви не врахували одного: я любила Френсіса і вийшла за нього заміж, бо думала, що потрібна йому.
- І він як і раніше ваш, якщо вам це приємно чути! Якби не діти, я давно б повернула його вам.
- Мати завжди готова прийняти своїх синів. Материнська любов не змінюється, на відміну від любові дружини.
Енн підійшла до дверей і обернулася:
- Якби я написала книгу про своє життя тут, то назвала б її «Петля». Це була б психологічна повість про жінку, яка зламала життя своїм дітям!
Джуліан з близнюками вже чекали Енн в машині. Коли вони від'їхали від будинку, він заговорив, знизивши голос, щоб не чули діти.
- Тобі треба навчитися тримати себе в руках, Енн, хоча б заради Френсіса.
- Можливо, в один прекрасний день ти зрозумієш, що я витерпіла заради нього!
- Ти говориш по-дитячому.
- А хіба не по-дитячому ховати голову в пісок? - Енн серйозно глянула на Джуліана.
- Ти мені симпатичний, інакше я б не стала цього говорити. Заради Бога, не дозволяй руйнувати свій шлюб! Люсі - мила дівчинка і любить тебе, але все може змінитися, якщо і їй, як мені, доведеться терпіти шість років.
- Нічого подібного не станеться. Я не маю наміру так розпускати дружину, як Френсіс розпустив тебе!
- Боже, Джуліан, хіба дружину можна тримати на повідку, як собаку? Ти не такий слабкий, як Френсіс, але і тираном тебе теж не назвеш, просто ти запозичив це у своєї матері.
Варто тобі почати приймати рішення без Люсі, твоєму шлюбу кінець, ти повинен обговорювати все з дружиною, а не з матір'ю. Це твій обов'язок як чоловіка.
Джуліан не відповіли, і вони продовжували шлях в мовчанні.
Після від'їзду гостей Люсі спробувала заспокоїтися. Мейфілдс всього в декількох милях звідси, і чоловік скоро буде вдома. Вона вже стала жаліти про свою спалаху і схвильовано чекала його повернення. Минуло п'ятнадцять хвилин, двадцять, а Джуліана все не було. Люсі нервово міряла кроками кімнату, але коли минула година, вона була вже не в силах чекати і поспішила вниз.
- Каже її невістка. Я можу вам допомогти?
- Вам телефонують з лікарні Тейнкумба, місіс Саммерфорд. Вашого чоловіка щойно привезли. Його машина перекинулася на дорозі в Мейфіддс близько півгодини тому.
У Люсі підкосилися ноги.
- Він сильно постраждав?
- Нічого серйозного. Перелом ключиці і кілька синців. Якщо ви приїдете сьогодні ввечері, то дізнаєтеся подробиці.
Люсі повісила трубку і закрила очі, притулившись до стіни. Вона представила Джуліана, безпорадно лежачого на дорозі. Як жахливо думати, що вони розлучилися в гніві!
Місіс Саммерфорд, спускаючись по сходах, побачила тендітну фігурку під стіною.
- В чому справа, Люсі? Тобі погано?
- С Джуліаном біда, мама.
- З сином? Що з ним? Говори швидше, що трапилося?
- Він потрапив в аварію, його відвезли в госпіталь в Тейнкумбе.
- Мій хлопчик сильно постраждав? Заради всього святого, візьми себе в руки і відповідай!
Люсі облизав пересохлі від хвилювання губи.
- Мені майже нічого не сказали. Здається, це був не лікар.
Люсі корилася, і через кілька хвилин до неї приєдналася свекруха.
- Я розмовляла з лікарем, і він сказав мені, що Джуліана можуть виписати завтра вранці.
Іди до себе і відпочинь.
Люсі піднялася в спальню і, знесилено впавши на ліжко, забулася в тривожному півсні.
Прокинутися її змусив голос служниці:
- Місіс Саммерфорд просила приготувати вам кави. Вона сказала, що ви засмучені изза нещасного випадку з містером Джуліаном і вам потрібно заспокоїтися.
Люсі схопилася на ноги.
- Дуже мило з її боку. Вона в своїй кімнаті?
- Ні, місіс Джуліан, вона поїхала до лікарні.
- Значить, вона зараз там?
- Так, місіс. Вона зателефонувала кілька хвилин тому і сказала, що забирає містера Джуліана додому.
Люсі спустилася в вітальню і сіла до столу. Нервово відпиваючи кави, вона стала роздумувати про те, що трапилося. Яка необхідність в такій скритності свекрухи? Навіть якщо вона хотіла показати свою владу над сином, було підло і низько їхати в лікарню, не повідомивши його дружині. Почувши шум під'їхали до будинку машин, вона поспішно втекла вниз і побачила машину «Швидкої допомоги» на галявині перед ґанком. Два санітари витягали з неї носилки. Люсі спустилася по сходах і схилилася над чоловіком.
Він виглядав блідим, на плече накладений гіпс.
- Привіт кохана! Ну і хороший же я - так тебе налякав.
- Бідний мій, слава богу, ти вдома! - На очі Люсі навернулися сльози. - Я не думала, що тебе так скоро відпустять.
Джуліан слабо посміхнувся:
- Ти ж знаєш, яка мама.
Місіс Саммерфорд ніжно посміхнулася:
- Нічого особливого, синку. Я наполягла, бо вдома тобі буде зручніше. Люсі, ти затримуєш санітарів. Ми повинні якнайшвидше укласти Джуліана в ліжко.
- Вибачте. Піду приготую ліжко.
- У цьому немає необхідності, мила. Джуліан спатиме в колишній кімнаті Френсіса, поки не видужає. Ми завжди мали там хворих.
Люсі мовчки дивилися, як її чоловіка внесли в будинок. Вона була занадто щаслива, що він залишився живий, щоб сперечатися зі свекрухою.
А та, здавалося, майже насолоджується безпорадністю сина. Навіть відмовилася найняти доглядальницю, заявивши, що буде все робити сама.
- Але, мама, це занадто для вас, - все ж заперечила Люсі. - Ви втомитеся, якщо весь день будете бігати по сходах. Я сама буду доглядати за Джуліаном і готувати йому страви, які він любить.
- У цьому немає потреби, мила. З цим впорається Гледіс, вона знає його смаки.
- Але можу ж я хоч щось для нього зробити! - розлютилася Люсі.
Місіс Саммерфорд торкнулася її руки.
Всі права захищеності booksonline.com.ua