Ця книгу я представляю з задоволенням.
Вона хороша. Вона відкриє вам очі на велику таємницю: як опанувати світом, як підпорядкувати його собі - з дуже скромним бізнес-планом, що важливо.
І заодно позбутися від німоти, глухоти і безглуздості.
Десь посеред Китаю, в горах, в селі я відчував кошмарний жах, я починав розуміти, а яке звичайним простим людям, які - хоч як-небудь погано - не знають принаймні з півдюжини мов. У такій ось китайської глушині є місця, де місцеві не знають ні пари слів по-англійськи, всі вивіски на ієрогліфах і в шинку немає жодної вилки, а все суцільно палички.
Я там пояснювався з місцевими за допомогою жестів, як ніби я Робінзон, а вони мої нові П'ятниці.
Між тим як вивчити чужу мову - дуже просто. Ну, тут можна довго міркувати вокруг да около того, що таке - знати мову. Можливі варіанти, різні рівні: від бесід з офіціантом до написання поем пушкінського рівня. Однак всі ми легко зійдемося на тому, що, якщо людина побіжно базікає на чужому, нехай навіть з тисячею помилок, це вже щось. Жити можна.
Те, до чого сам я пробивався наосліп, у темряві, спотикаючись і падаючи, повертаючись назад і безглуздо кружляючи по поношеним непотрібним полян - тут пояснено коротко, ясно і науково. Я свого часу вивчав мови як міг, втрачаючи темп і час, страждаючи і розмірковуючи про те, щоб на все плюнути - а тут, пожалте вам, дається ефективний метод.
Ось ще що важливо.
З Борейко ми вчилися на журфаку МГУ (1975-1980) і жили в гуртожитку пліч-о-пліч, правда, в різних кімнатах, але часто і весело зустрічалися в простацьких студентських застіллях. Він був тоді, до речі, живописцем, грав в Дали і Ван Гога, і до сих пір його картини зберігаються у однокурсників - але не в мене, я після випуску далеко не відразу перейшов до ґрунтовної осілого життя і тому не тягав за собою предметів, які не влазить в речовий мішок. А ще він був вундеркінд і оригінал, що вигідно відрізняло його від більшості наших товаришів, заточених на тупе роблення скромною кар'єри в партійній сумній друку.
Я після раз у раз наїжджав до нього в Алма-Ату (з тих пір, як місто стало називатися «Алмати», я примудрився в ньому жодного разу не побувати), в якій він осів, і ми обмінювалися вільними думками.
Пізніше в Алма-Ату я до Борейко заслав і Петрова; він в ті ж самі роки, що ми в МГУ, навчався в інязі, і ми, не будучи з ним знайомі, - як з'ясувалося пізніше, через 20 років після закінчення студентського життя, - доглядали іноді за одними і тими ж дівчатами. Зайве говорити, що дівчата ці були не росіяни, але - носії інших мов, якими ми опановували в юності. Кращого методу вчити іноземну досі не придумано; про це багато і по справі сказано в цій у всіх сенсах повчальною книзі. Якщо у вас є можливість повторити цей наш з Дімою досвід, то ви щаслива людина, і ми, два зразкових сім'янина, вам з легкістю позаздримо.
Петров після просував в Казахстані нові лінгвістичні методи (за чутками, він відрадив казахів від переходу на латиницю), а Борейко (форпост російської словесності на Сході) я передав його (кому кого - тут не має значення), щоб він не нудьгував на чужині довгими зимовими вечорами. Коротше, вони почали дружити через мою голову і навіть ось написали удвох книгу - не те щоб зовсім Ільф і Петров, але Борейко і Петров, а якщо продовжити цю гру в слова, то Корейко і Катаєв, самі розумієте.
Я одним з перших прочитав перший варіант цієї праці, в цілому його схвалив, але рішуче зажадав розширити деякі пасажі. Зокрема, абзац про те, як Борейко за 4 дні вивчив італійську, я зажадав розігнати до окремої великої голови. Як бачите, моя порада був прийнятий, а глава ця - сама тепер в книзі цінна.
Я пишу ці рядки в місті Ровінь, в будинку на вулиці Zagrebacka, куди мене закинула життя.
- І що ж, ти тижні через три заговориш на хорватському? - запитали мене тут трапилися поруч російські, які знайомі з моїми звичками.
- Ні, не через три, а через дві, - малодушно відповів я, вже точно знаючи, що по-хорошому вистачило б і чотирьох днів. А якщо взяти до уваги схожість хорватського з російським, українським і польським, на яких я сяк-так балакаю, то можна б і швидше відзначитися ... Але - мені лінь гнати коней, до того ж повно термінової писанини російською ... Але, тим не менш , це солодке почуття легкості буття, іноземного буття, коли ви граючи берете новий чужу мову, давно вже є у мене, воно з'явиться і у вас - якщо ви проштудіруете цю книжку.
Ну що ж, приємного вам читання, діти мої.
Ігор Свинаренко, письменник
Запитайте будь-якого інтелігентної людини, чи знайомий він з творчістю Шекспіра, або Сервантеса, або Гете, або Мопассана. Інтелігентна людина тільки ображено хмикнет: 'Так вже мабуть! За кого ви мене, власне, маєте? ' Інший похвалиться близьким знайомством з інтелектуальними творіннями типу Кафки або Маркеса, та й кожна людина, що читає і навіть зовсім не претендує на приналежність до духовної еліти, згадає Дюма, Агату Крісті і невичерпні засіки зарубіжного кримінального чтива.
А ось тут-то, щоб збити пиху з тріумфуючого естета (що само по собі вже завжди приємно), поцікавтеся, в чиєму перекладі читав він нетлінні шедеври світової словесності. І нехай наморщений лоб не вводить вас в оману: він цього не знає. Тому порадьте йому наступного разу, коли він буде насолоджуватися вишуканим стилем або тонким гумором чергового володаря дум і душ, пом'янути добрим словом невідомого тлумача, одного з тих, кого Пушкін якось охрестив 'поштовими кіньми освіти'.
Був, правда, ще й Гете. Він порівнював перекладачів зі звідниками, які, розхвалюючи красуню, приховану вуаллю, не показують її, а лише збуджують інтерес і цікавість до оригіналу.
Скільки на світі мов? Скільки їх можна знати і який критерій знання мови? На перше питання у мене два зовні суперечать один одному відповіді.
Перший: мов стільки ж, скільки людей, бо немає в світі двох людей, які говорять однаково.
Друга відповідь: Мова всього один, так як немає між формами людської мови чітких кордонів; вони проникають один в одного, породжують один одного, зливаються і розходяться знову, несучи з собою нові відтінки, набуваючи нові грані.
Всі права захищеності booksonline.com.ua