Його благородна наречена
Арік Невілл, граф Белфорд, мимоволі сприяв Річарду III, на шляху до влади безжально убив маленьких принців-спадкоємців. Намагаючись спокутувати свій гріх, Белфорд покинув столицю і відлюдником оселився в глушині безкрайніх північних лісів.
Однак незабаром граф-відлюдник змушений одружитися на юній леді Гвінет, якої в іншому випадку загрожує неминуча загибель.
Навряд чи він здатний зробити щасливою красуню дружину, яка мріє про столичному блиск і розкіш.
Але чи багато чого знає Арік про серце жінки? Жінки, з усією силою пристрасті покохала свого суворого чоловіка і мріє пробудити в ньому відповідне почуття ...
Принци були мертві. Обох хлопців убив Річард III, їх рідний дядько. Убив заради влади і багатства, що дісталися йому разом з британським троном.
І лише кілька людей у всій Англії, включаючи Аріка Невілла, знали це напевно.
Страшна таємниця важким тягарем лягла на його плечі. Він і зараз це відчував, коли проводжав сера Томаса Мора, що відправляється на його прохання розслідувати таємниче зникнення принців. Думаючи про це, Арік тер запалені від недосипу очі. Як він не намагався заспокоїтися, йому не ставало легше.
Він виглянув у вузьке вікно замкової вежі і обвів втомленим поглядом залиті місячним світлом Йоркширські пагорби, що оточували Харидж-Холл. Замок служив житлом його наставнику, Гилфорду, графу Ротгейту, і був другою домівкою для самого Аріка. Він приїхав сюди, в Йоркширський замок, в семирічному віці, щоб пройти необхідну для лицарів підготовку. І вперше знайоме місце не приносило йому заспокоєння.
Тепер він ні в чому не знаходив розради. Поки решта Англія молилася про благополучному результаті справи, Арік відчував почуття провини, тому що саме він мав відношення до загибелі молодшого королівського сина. Господи, але ж хлопчикові ще не виповнилося й десяти років!
Арік пристебнув останню частину своїх обладунків, що захищала ноги нижче коліна. Цей день стане свідком ще однієї битви. Знову проллється кров. І знову будуть гинути люди.
До таких подій він готувався все життя.
І він зустрічає цей день на самоті. О, у нього є друзі! Два інших учня Гілфорда були йому все одно що брати, самого ж Гілфорда Арік почитав як батька.
А ще Невілла прозвали Білим Львом, готовим вбивати в ім'я Будинки Йорків.
Господи, як рвався він повернути ім'я графа Уоріка! Цього титулу його дядько втратив більше десяти років тому за те, що підтримував прихильників ланкастерской династії. І ось результат. Арік відчував себе амбітною дурнем, чиї дії спровокували загибель дитини.
Неприємні роздуми були перервані. Пролунав голос його доброго друга Дрейка Макдугала:
- Кемпбелл вже внизу і готові до битви.
Арік озирнувся. Темноволосий Дрейк стояв у арочної двері. Шотландець ні звичайним лицарем - після багатьох років навчання Гілфорд оголосив його кращим з кращих. Втім, учитель так само відгукувався і про Аріке!
- Невже Кемпбелл ніколи не припинять ці дрібні сварки з Макдугаламі? Їм давним-давно слід було б зрозуміти, що весілля твоїх батьків не була вираженням агресії, - сказав Арік.
- Та вже, це була всього лише помилка, - невесело посміхнувся Дрейк. - Так підемо ж і будемо воювати з ними ще раз.
Похмурий тон одного нагадав Аріку про нещасний минулому Дрейка і про його болю. Втім, чи варто про це думати зараз: у них сьогодні буде ще досить неприємного і важкого ...
- Я скоро спущуся, - промовив Арік.
- Стало бути, ти отримав вісточку?
Дрейк перетнув кімнату, при цьому його змащені маслом обладунки злегка дзвеніли.
- Господи, який сумний день! - вигукнув він, схопив і Аріка за руку. - Я сумую про втрату, яку зазнала Англія.
Арік кивнув. Він був не в змозі зізнатися у своїй провині навіть найкращому другові. Доведеться йому одному переживати цю ганьбу.
- Учора ввечері, коли ти вже ліг спати, приїхав Кіран, - порушив настало важке мовчання Дрейк.
- Як поживає наш ірландський друг? Він такий же невгамовний, як завжди? - запитав Арік, щоб змінити тему розмови.
- Саме такий, - пролунав від дверей голос людини, про який йшла мова.
Почувши голос Кирана, Арік і Дрейк одночасно обернулися і привітно подивилися на увійшов.
Кіран вальяжной ходою увійшов до кімнати. Відблиск палаючих свічок грав в рудих пасмах його довгого волосся.
- Чорт забирай, ви обидва схожі на дворняжок, у яких відібрали хорошу кістка, - жартівливо пробурчав він. - Втім, я радий вас бачити і в такому вигляді.
- Взаємно, - відгукнувся Дрейк. - І ми раді бачити тебе тут. Причому живим і неушкодженим.
Але Кіран не встиг сказати що-небудь на захист своєї пристрасті до подорожей. Відкрите поле перед замком стало наповнюватися озброєними людьми. Коні били копитами по оповитою туманом землі, білий парок від їх дихання вимальовувався на тлі синьо-чорного досвітнього неба. Більше сотні воїнів готували зброю до бою.
Троє лицарів спустилися вниз і вийшли з замку. Вони поспішили приєднатися до решти воїнам.
Аріка тривожили погані передчуття. Дрейк, як завжди, готовий був віддано служити Гилфорду. А Кіран ... Наймолодший з них трійці прагнув вгамувати свою спрагу пригод. Зазвичай це призводило до невиправданого ризику.
Арік скочив на свого сірого скакуна: йому здавалося, що в скрипі сідла неприємним відгомоном відбивається біль його серця. Він відчував себе зрадником, прокинувся в ранок власної страти. Важко зітхнувши, він вийняв з піхов меч. Далі він намагався думати тільки про те, щоб битва скоріше закінчилася і щоб Кемпбелл забралися назад до Шотландії, Чекати Аріку довелося недовго. Бій почався з гучного крику і зі дзвону мечів.
Арік, занісши меч над головою, з небажанням направив скакуна до місця рукопашного бою.
Все закрутилося у вихорі сутички. Вороги наступали один за іншим, іноді вони нападали на нього парами. Здавалося, всі жадають випробувати англійської Білого Льва, зображення якого красувалося на нагруднику його обладунків. Випад. Укол. Захист. Смерть. Випад. Укол. Захист. Смерть ...
Рухи Аріка були відточені до автоматизму, вони навіть не змінювалися, як не змінювалися і результати. Число нападників скорочувалася.
Повітря наповнилося запахом крові і випарів, що виходили від вологої землі і від покритою росою трави. Стук металу перемежався криками болю і смертельними стогонами. Жирна грунт просочилася кров'ю. А сонце все ще боязко ховався за голими верхівками пагорбів, немов не бажаючи підніматися над полем бою.
Аріку все це було добре знайоме. Взагалі з юності він нічого іншого не знав. Його дядько Уорік подбав про це.
Але зараз він думав: заради чого люди втрачають свої життя? Заради зайвого клаптика землі? Або задля утвердження своїх територіальних прав? Арік вже не міг пригадати, через що, власне, Кемпбелл виступили проти Гілфорда. Багато років тому шотландці ополчилися проти нього через те, що його дочка, мати Дрейка, обвінчалася з Макдугалом. Ймовірно, цей союз, вже розпався через зраду і смерті, вони все ще вважали загрозою для себе.
Бій наростав. Неподалік від Аріка Дрейк бився з кількома шотландцями. Його тіснили троє Кемпбеллів. Одного з них Дрейк вбив ударом палаша в бік, а потім ривком вивільнив клинок з тіла поваленого ворога.
Інший з Кемпбеллів замахнувся на Дрейка сокирою. Арік зрозумів, що його другові загрожує смертельна небезпека. Не зволікаючи ні секунди, Арік метнув в Кемпбелла своє спис. Воно увігнав в спину ворога, і вже через мить той впав на холку свого коня.
Дрейк посміхнувся в знак подяки, але Аріку було не до люб'язностей. Він направив свого скакуна до мертвого шотландцеві, щоб забрати свій спис.
Бій тривав. Ще один з Кемпбеллів, мабуть, задумавши застати противника зненацька, зробив випад в сторону Аріка, але той вчасно помітив загрозу. Могутнім ударом меча Арік розрубав ворога майже навпіл.