Три іпостасі ДЕРЖАВИ (Чиркин В.Є.)
Історія політичної думки знає чимало спроб пояснити: що таке го-сударство? Багато з них (наприклад, органічні теорії, що виходили з ана-логії з людським організмом, колоніями бджіл і мурах) майже повністю ставляться до минулого. У сучасній же науковій літературі можна виділити п'ять основних підходів до поняття держави: теологічний (широко викорис-зуется в мусульманських навчаннях в зв'язку з концепцією халіфату), класичний (держава як сукупність трьох складових - влади, території, населе-ня), юридичний (держава - юридична персоніфікація нації), соціологічний (представлений найбільшою кількістю шкіл, в тому числі марксистським напрямком в государствоведении) і кібернетичний (держава як особлива система в зв'язку з потоками інформаці ії, прямими і зворотними зв'язками).
Звичайно, було б неприпустимою помилкою закреслити все, що було внесено в государствоведение марксистським напрямком. Сформульовані Енгельсом ознаки держави на основі зіставлення його з родовим ладом розкрили багато суттєві боку державної організації (хоча адміністра-тивно-територіальний поділ, що Енгельс вважав одним з головних призна-ков, відсутнє в державах монголів-кочівників, нема такого поділу і в сучасних карликових державах, наприклад в Науру і Тувалу, нараховуючи-чих кожне 7-9 тис. чоловік). Марксистські дослідження різних істо-рических типів держави, перехідної державності, політичних режи-мов, функцій держави, його форм, різних видів державних органів, методів діяльності держави, навіть якщо ті чи інші висновки виявилися сумнівними або прямо помилковими, стимулювали наукову дискусію і тим са -мим в тій чи іншій мірі сприяли пошуку істини. Велику роль у розвитку загальних понять зіграли дослідження конкретних держав на рівні "Кейз-стаді". Помилки і невірні акценти не можуть перекреслити все це, тим більше, що деякі положення марксистського державознавства, хоча і по-своєму, увійшли в арсенал вчених Заходу.
У цій статті увагу читача звернено не на ознаки, а на неко-торие якості держави. При цьому розділяючи точку зору про многокачественной явищ (є й інші філософські позиції), ми вважаємо, що держава як складний суспільний інститут не може бути обмежена якимось одним, хоча і основним, якістю.
Держава - універсальна організація
Звичайним було поняття держави як політичної організації, але трак-Това воно теж неоднаково. У визначеннях, наведених в філософських і політичних словниках, що видавалися в СРСР, поняття держави як полі-тичної організації нерідко розширювалося по суті до ототожнення його з самим суспільством, політично (державно) організованим, говорилося, що "... держава - політична організація суспільства [3 ]. При цьому мова йшла, зрозуміло, про суспільство в цілому, а не про одну з його політичних організацій. Такий підхід певною мірою коренився в деяких висловлюваннях основоположників марксизму в той період розвитку, коли політичні партії ще не придбали великого впливу, а інші об'єднання не грали значитель-ної політичної ролі.
Нині в государствоведческой дослідженнях на перший план все частіше стали висуватися не питання політичної організації суспільства, а проблеми політичної влади в ньому. При цьому визначення держави як політичної) організації або навіть як однієї з політичних організацій в суспільстві не розкриває в достатній мірі всього набору його організаційних властивостей. Найпоширеніша характеристика держави як політичного учрежде-ня, інституту (особливої форми організації) теж не цілком самодостатня - адже існує безліч інших політичних інститутів. У пошуках дефіні-ції не допомагають, як зазначалося, і посилання на поділ населення за адміні-ністратівно-територіальним одиницям, тому що ця ознака не має універс-ного характеру. Ієрархічна структура державних органів, на яку іноді посилаються, не може служити критерієм розмежування: вона є і в інших організаціях (хоча і з неоднаковим значенням цієї ієрархії). Чи не допо-гают також посилання на примусовий характер влади (хоча і по-своєму, але батьківська і корпоративна влади теж мають примусовий характер).
У зарубіжній літературі межі універсальності держави зв'язувалися з двома аспектами: його роллю і кількісними критеріями, причому останні розглядалися зазвичай у зв'язку з процесами виникнення нових держав в результаті краху колоніалізму. Питання про роль держави в різні періоди вирішувалося неоднаково: від концепції невтручання і ролі "нічного сторожа" до тотального одержавлення життя, включаючи багато приватних сторони (фа-шістскіе концепції, мусульманські фундаменталістські доктрини). Количест-ються критерії використовувалися переважно на базі досвіду малих афри-Канський країн. Зокрема, стверджувалося, що держава може бути ефек-тивної універсальною організацією, якщо чисельність його населення не менше 15 млн. Чоловік. Були й інші погляди, що стосувалися щільності населення на території, але в цілому вони спиралися на частковий досвід, висловлювалися по-путнього і мали в основному умоглядний характер.
Більш грунтовно, в основному в міжнародно-правовій літературі, розроб-ботан погляд про співвідношення універсальності держави і етносу. Вважається, що будь-який етнос, що усвідомить себе як нації, має право створювати свою суверенну або автономну організацію публічної політичної влади, і це право визнається і захищається світовою спільнотою. Не може бути ніяких юридичних аргументів проти політичного самовизначення будь-, навіть
найменш численною, нації, якщо при цьому не порушуються права людини і права проживають разом з нею інших етносів [4]. Правда, питання про ефек-ності і навіть життєздатності малого держави при цьому не ставилося, а саме поняття етносу, народності, нації і особливо етносу, який усвідомлює себе нацією, залишаються в літературі досить невизначеними (правда, ці останні проб-леми вже виходять за сферу юридичних наук).
Зі сказаного видно, що проблема універсальності держави, її відмінності-ні аспекти на конкретному країнознавчих матеріалі в государствоведении в належній мірі ще не розроблені. Тим часом багато хто з таких питань в ус-ловиях сучасних тенденцій "суверенізації", розпаду ряду федерацій і обра-тання нових малих (а іноді і дуже малих, переважно острівних) держав мають дуже важливе практичне значення. Актуальні вони і для Росії, країн СНД, на території яких проживають багато десятків націй і етносів, прагнення окремих лідерів яких максимально відгородитися від своїх сусідів часто призводить до загальної розрухи.
Словом, дослідження різнобічних якостей універсальності державним-ної організації, її меж і ефективності набуває найважливіше теоре-тичні і практичне значення. Однак, сукупний предмет загальної теорії держави і права окреслено певними рамками, загальна ж політологія навряд чи має можливість займатися цим: у неї свої завдання. Мабуть, лише формування особливої галузі знань - порівняльного державознавства може просунути нас вперед у вирішенні цих теоретичних і прикладних завдань.
У зарубіжній науці концепція держави-арбітра в суспільстві розробляється-валась досить широко, з'явилися і її варіанти, наприклад, про інститут пре-зидента як арбітра над іншими державними інститутами. Це останнє знайшло своє відображення і в нормах деяких конституцій, вперше в виразною формі - до французької 1958р. (Втім, ідеї "монарха-арбітра" існували давно). Притому класовий характер капіталістичної держави, як правило, не заперечувався, але воно зазвичай визнавалося таким до скасування майнового цензу і введення загального виборчого права (зізнавався також і класовий характер держави в рабовласницькому і
феодальному суспільствах). До того ж вважалося, що якісь елементи арбит-ража притаманні і такого "класового" державі.
Однак бувають "прикордонні ситуації" (наприклад, у випадку воєнних перев-ротовий), коли держава, персоніфікуючи в особі армії і маючи мета - не увергнути суспільство в стан хаосу, анархії, запобігти його розпад, вис-тупает не тільки в якості арбітра, але і в іншій своїй іпостасі - Лега-зованного, а іноді і нелегалізованій примусу. З юридичної точки зору, такий переворот завжди протівоправен, але з точки зору громадської думки, він може бути не тільки доцільний, але і необхідний; рассматрива-емий з цієї точки зору, він може бути легітимним.
Держава - легалізоване примус
Характеристика держави як легалізованого насильства належить не-мецкому досліднику М. Вебером (1864-1920 рр.), Очевидний вплив на ко-торого надали роботи Маркса і Енгельса. Проблематика держави як машини насильства, держави-диктатури широко розроблялася і в отечест-кої радянській літературі. Це була одна з головних тем государствоведческой досліджень. Тут немає необхідності і докладно говорити про це на-борі якостей держави - він добре відомий, в тому числі з практики ста-лінізма.
Нині, в сучасних дослідженнях розробляється ідея різних спо-собів легалізації державного примусу, необхідного, хоча б в по-тенціі, як залякування, з метою запобігання порушенням встановлених стандартів суспільної поведінки з боку окремих осіб, груп, органі-зацій, установ. При цьому найважливішим інструментом є право.
Як відомо, в кримінальному праві дано перелік протиправних діянь, що караються в кримінальному порядку, коли в звичайних умовах в якості легального органу державного насильства виступає суд. Він застосовує передбачені правом насильницькі заходи аж до позбавлення злочинця в разі особливо тяжких злочинів самого життя (до речі, в англосаксонському праві кримінальне покарання можливо не тільки по відношенню до фізичних, а й юридичних осіб). Мірою легалізованого правом примусу є адміністративні санкції (затримання, штраф і т.д.). Ті чи інші форми легалізованої воз-можности примусу з боку держави у випадках "відхиляється" фізичних і юридичних осіб, груп громадян, самих органів держави передбачені практично всіма галузями права (примусове вилучення власності в цивільному праві, оплата пені в податковому праві, дисциплінарні стягнення - в трудовому, примусовий привід свідка - в кримінальному процесі і т.д.). У конкретних галузях права всі ці питання досить розроблені, але їм не надавалося належного значення в теоретічес-ком государствоведении, яке харчувалося не так конкретним матеріалом дійсності, скільки затвержденої догмами.