Чи потрібно вчити людину любити?
Любов, як і розум, не дається людині з моменту народження. Здатність любити купується в процесі становлення людини в суспільстві. Так як це почуття вже по своїй суті передбачає взаємовідношення, а не тільки індивідуальні переживання однієї людини. Любов передбачає взаємини між рівними і вільними людьми, які вибирають один одного тільки по взаємній симпатії.
Любов в сучасному розумінні виникає в часи античності і з того часу проходить ряд перетворень. Так, у Платона любов розуміється як «любов-дружба», але при цьому передбачалося, що справжня любов можлива тільки між людьми однієї статі. Далі в поняття «любов» суспільство стало вкладати відносини між чоловіком і жінкою, але в цих відносинах на любов здатний тільки чоловік, а жінка покликана пробуджувати в чоловікові це почуття. З приходом капіталізму і його гаслами про свободу, любов теж стала вільною настільки, що взагалі майже перестала існувати. На тому місці, яке раніше зінмало почуття любові тепер ми знаходимо тільки статеві стосунки для задоволення природних бажань (але при цьому не для продовження роду). Ці відносини будуються на головному принципі капіталізму «я тобі, а ти мені» і нічого більше. В таких умовах фізіологічна сторона питання стала розглядатися як єдино можлива і правильна. І, як і годиться капіталізму, такий розгляд любові стало всіляко тиражуватися і культивуватися в суспільстві, головним чином для отримання прибутку.
Так дитини ще зі школи вчать тому, що таке «справжня» любов. Статеве виховання в школі і вдома полягає в тому, щоб якомога раніше і якомога докладніше розповісти дитині про всі фізіологічних подробицях любові. Таке викладання формує у дитини сприйняття любові виключно як статевих відносин, про почуття дитина навіть не замислюється, адже на перший план виходить саме фізіологія.
При цьому виховати почуття любові у людини окремо від інших почуттів неможливо, потрібно виховати взагалі здатність людини відчувати. Таке виховання можливо через засвоєння і осмислення всієї справді людської культури. І особливу роль тут, як зазначає Ільєнко Е.В. відіграє мистецтво. Мистецтво здатне розвивати в людині універсальну чуттєвість, через яку людина і вступає в дієвий контакт з іншою людиною і природою [Е.В. Ільєнко «Про« специфіку »мистецтва»]. Не варто також забувати про спільну людської діяльності, в процесі якої і відбувається становлення людини, розвиток його здатності мислити і відчувати. У цьому процесі виховуються все справді людські почуття, включаючи любов. І від того, який характер носить ця діяльність і які суспільні відносини панують, залежить те як людина буде відчувати і любити. Адже «любов - це зовсім не натхнення і не випадковість, а звичайне справа, яку треба організувати» [Макаренко А.С. «Мої педагогічні погляди» - Москва: Вибрані педагогічні твори, 1977]. І організовувати цю справу потрібно не на звичному рівні, а як найважливіше громадські справи. Тільки створивши правильні умови для розвитку і життя людини, можна буде навчити його по-справжньому любити.