Магазини часто нав'язують покупцям додаткову "гарантію" на товар. Про те, що вона вдає із себе і чи можна повернути гроші, витрачені на її покупку, роз'яснює управління Росспоживнагляду по Алтайському краю. Публікуємо корисний матеріал, розміщений на сайті відомства.
Правом встановлювати період гарантійного терміну, згідно з чинним законодавством, має виробник товару. Однак продавець має право прийняти зобов'язання щодо недоліків товару, виявлених після закінчення гарантійного терміну, встановленого виробником (додаткове зобов'язання).
Продавець може скористатися своїм правом збільшення тривалості гарантійного терміну, якщо визнає, що витрати, зумовлені цим, будуть компенсуватися за рахунок збільшення обороту, що, в свою чергу, буде підвищенням впевненості споживача в якості товару і відповідного попиту на цей товар.
Резонно поставити запитання, а як цими нормами законодавства користуються наші алтайські продавці технічно складних товарів?
В основному цими нормами користуються великі мережеві торгові підприємства. Але, тільки беручи на себе "підвищені" зобов'язання, вони, як правило, не забувають і про себе.
Чи варто платити за додаткову гарантію?
По-перше, ці зобов'язання вони наділяють в письмову форму договору, найчастіше називаючи його сертифікатом добровільного сервісу.
По-друге, дана програма є для покупця оплатній. Причому вартість сертифіката залежить від вартості товару.
По-третє, як правило, початок дії програми додаткового сервісного обслуговування збігається з датою продажу товару, тобто з початком періоду гарантійного терміну, встановленого виробником.
По-четверте, перелік узятих продавцем на себе зобов'язань в порівнянні з зобов'язаннями, які передбачені Законом, вельми обмежений. І, як правило, полягає в чищенні, налаштування, діагностики та безоплатне усунення виявлених недоліків товарів. А ось такі права, як заміна недоброякісного товару або повернення сплаченої за нього суми в сертифікатах, як правило, відсутні.
Продавець, пропонуючи придбати так звану ПДС (програму додаткового сервісу), керується нормами цивільного кодексу Укаїни, згідно зі ст. 1 якого громадяни (фізичні особи) набувають і здійснюють свої цивільні права своєї волею і у своєму інтересі. Тобто придбання ПДС може бути виключно на добровільній основі.
Так як на захист споживчих прав, в даному випадку, є норма ст. 16 Закону, згідно з якою забороняється обумовлювати придбання одних товарів (робіт, послуг) обов'язковим придбанням інших товарів (робіт, послуг).
Збитки, завдані споживачеві внаслідок порушення його прав на вільний вибір товарів (робіт, послуг), відшкодовуються продавцем в повному обсязі.
Чи може покупець повернути суму, сплачену за придбану додаткову послугу?
За своєю суттю ПДС є письмовою формою договору. Відповідно до ст. 450 Цивільного кодексу України зміна та розірвання договору можливі за згодою сторін, а, в разі, якщо вимога йде від однієї зі сторін, договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду.
Однак допускається одностороння відмова від виконання за угодою сторін. При цьому сума, що підлягає поверненню, визначається судом або угодою сторін.
Згідно ст. 17 Закону позови про захист прав споживачів можуть бути пред'явлені за вибором позивача до суду за місцем:
- знаходження організації, а якщо відповідачем є індивідуальний підприємець, - його проживання;
- проживання або перебування позивача;
- укладення або виконання договору.
Якщо позов до організації випливає з діяльності її філії або представництва, він може бути пред'явлений до суду за місцем знаходження її філії або представництва.
Споживачі, інші позивачі за позовами, пов'язаними з порушенням прав споживачів, звільняються від сплати державного мита відповідно до законодавства Укаїни про податки і збори.