Реорганізація для індивідуальних підприємців законом не передбачена (така можливість існує тільки для юридичних осіб). При цьому ІП не має право перетворитися ні в іншого ІП, ні в юридичну особу. Він може бути тільки ліквідований або визнаний банкрутом.
1. Громадянин має право займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи з моменту державної реєстрації як індивідуальний підприємець.
3. До підприємницької діяльності громадян, здійснюваної без утворення юридичної особи, відповідно застосовуються правила цього Кодексу, які регулюють діяльність юридичних осіб, які є комерційними організаціями, якщо інше не випливає із закону, інших правових актів чи істоти правовідносини.
4. Громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи з порушенням вимог пункту 1 цієї статті, не має права посилатись відносно укладених ним при цьому угод на те, що він не є підприємцем. Суд може застосувати до таких оборудок правила цього Кодексу про зобов'язання, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.
Громадянин відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
Перелік майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення, встановлюється цивільним процесуальним законодавством.
1. Індивідуальний підприємець, який не в змозі задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнаний неплатоспроможним (банкрутом) за рішенням суду. З моменту винесення такого рішення втрачає силу його реєстрація як індивідуальний підприємець.
2. При здійсненні процедури визнання банкрутом індивідуального підприємця його кредитори за зобов'язаннями, не пов'язаним із здійсненням нею підприємницької діяльності, також має право пред'явити свої вимоги. Вимоги зазначених кредиторів, не заявлені ними в такому порядку, зберігають силу після завершення процедури банкрутства індивідуального підприємця.
3. Вимоги кредиторів індивідуального підприємця у разі визнання його банкрутом задовольняються за рахунок належного йому майна в порядку і в черговості, які передбачені законом про неспроможність (банкрутство).
4. Після завершення розрахунків з кредиторами індивідуальний підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від виконання решти зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю, та інших вимог, пред'явлених до виконання і врахованих при визнанні підприємця банкрутом.
Залишаються чинними вимоги громадян, перед якими особа, оголошене банкрутом, несе відповідальність за заподіяння шкоди життю або здоров'ю, а також інші вимоги особистого характеру.
Державна реєстрація юридичних осіб та індивідуальних підприємців - акти уповноваженого федерального органу виконавчої влади, що здійснюються за допомогою внесення до державних реєстрів відомостей про створення, реорганізації та ліквідації юридичних осіб, ПРИДБАННЯ фізичними особами статусу індивідуального підприємця, ПРИПИНЕННЯ фізичними особами діяльності в якості індивідуальних підприємців, інших відомостей про юридичних осіб та про індивідуальних підприємців відповідно до цього едеральним законом.
Якщо у чоловіка і дружини немає шлюбного договору, то на підставі гл. 7 Сімейного кодексу, а саме ст. 34,38,39 дружина має право претендувати на прибуток чоловіка, який зареєстрований як ІП (ПБОЮЛ).
1. Майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною власністю.
2. До майна, нажитого подружжям під час шлюбу (загальному майну подружжя), відносяться доходи кожного з подружжя від трудової діяльності, підприємницької діяльності та результатів інтелектуальної діяльності, отримані ними пенсії, допомоги, а також інші грошові виплати, які мають спеціального цільового призначення ( суми матеріальної допомоги, суми, виплачені за відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, та інші). Спільним майном подружжя є також придбані за рахунок загальних доходів подружжя рухомі і нерухомі речі, цінні папери, паї, вклади, частки в капіталі, внесені в кредитні установи або в інші комерційні організації, і будь-яке інше нажите подружжям в період шлюбу майно незалежно від того, на ім'я кого з подружжя воно придбано або на ім'я кого або ким із подружжя внесені грошові кошти.
3. Право на спільне майно подружжя належить також дружину, який у період шлюбу здійснював ведення домашнього господарства, догляд за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного доходу.
1. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час шлюбу, так і після його розірвання на вимогу будь-якого з подружжя, а також у разі заяви кредитором вимоги про поділ спільного майна подружжя для звернення стягнення на частку одного з подружжя у спільному майні подружжя.
2. Спільне майно подружжя може бути поділене між подружжям за їх згодою. За бажанням подружжя їх угоду про поділ спільного майна може бути нотаріально посвідчений.
3. У разі спору поділ спільного майна подружжя, а також визначення часток подружжя в цьому майні виробляються в судовому порядку.
При поділ спільного майна подружжя суд на вимогу подружжя визначає, яке майно підлягає передачі кожному з подружжя. У разі, якщо одному з подружжя передається майно, вартість якого перевищує належну йому частку, іншого члена подружжя може бути присуджена відповідна грошова або інша компенсація.
4. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя в період їх роздільного проживання при припиненні сімейних відносин, власністю кожного з них.
5. Речі, придбані виключно для задоволення потреб неповнолітніх дітей (одяг, взуття, шкільне і спортивне приладдя, музичні інструменти, дитяча бібліотека та інші), поділу не підлягають і передаються без компенсації тому з подружжя, з яким проживають діти.
Вклади, внесені подружжям за рахунок спільного майна подружжя на ім'я їхніх спільних неповнолітніх дітей, вважаються належними цим дітям і не враховуються при розділі спільного майна подружжя.
6. У разі поділу спільного майна подружжя в період шлюбу та частина спільного майна подружжя, яка не була поділена, а також майно, нажите подружжям в період шлюбу надалі, становлять їх спільну власність.
7. До вимог подружжя про поділ спільного майна подружжя, шлюб яких розірвано, застосовується трирічний строк позовної давності.
1. При поділ спільного майна подружжя та визначення часток в цьому майні частки подружжя визнаються рівними, якщо інше не передбачено договором між подружжям.
2. Суд має право відступити від початку рівності часток подружжя в їх спільному майні виходячи з інтересів неповнолітніх дітей та (або) виходячи із вартого уваги інтересу одного з подружжя, зокрема, у випадках, якщо інший чоловік не отримував доходів з неповажних причин або витрачав спільне майно подружжя на шкоду інтересам сім'ї.
3. Загальні борги подружжя при поділі спільного майна подружжя розподіляються між подружжям пропорційно присуджених їм часткам.