ЧИНИ СТАТУТИ, со-по-куп-ність пра-вил, оп-ре-де-ляю щих життя мо-на-хов.
В буд-диз-ме М. у. разл. шкіл име-ют про-ний назв. «Па-ти-мок-к-ха» (па-ли) або «Пра-ти-мок-ша» (санскр.) І вхо-дять в кни-ги Ві-най-пі-та-ки (див. Ті-пі-та-ка). Разл. буд-ді-ст-ські М. у. вклю-ча-ють при-бли зи тель-но від 150 до 250 пра-вил по-ве-де-ня, при-чому частина їх (за-пре-ти уби-вать, красти, всту-пать в по-ло-ші від-но-ше-ня та ін.) яв-ля-ет-ся зо-за-тель-ний для ис-пол-ні-ня, а частина - ж-ла-тель-ний. За на-ру-ху пра-вил мо-нах мо-же бути під-ве-рг-нут на-ка-за-ні-ям, аж до з-гна-ня з мо-на-ше-ської об-щі-ни (сан-ДХІ).
У християнстві по-яв-ле-ня пись-мен-них М. у. свя-за-но з раз-ві-ти-му в 4 ст. об-ще-жи-тель-но-го (ки-но-вит-ско-го) мо-на-ше-ст-ва. Ус-та-ви име-ли це-ллю ко-ор-ді-на-цію жит-ні біль-ших мо-на-ше-ських об-щин: ре-гу-ли-ро-ва-ня від- но-ше-ний ме-ж-ду мо-на-ха-ми, рас-пре-де-ле-ня ме-ж-ду ні-ми обя-зан-но-стей (по-слу-ша-ний ), ус-та-нов-ле-ня рас-по-ряд-ка дня (оп-ре-де-льон-ний час-ма для мо-Литва, тра-пе-зи, по-слу-ша-ня ) і т. д. Пер-вий пись-мен-ний М. у. про-ис-хо-дить з мо-на-сти-рей Пор. Егип-та, об'єк-е-ді-нён-них тра-ді-ци-їй ук-ла-да жит-ні, вос-хо-дя-щей до прп. Па-хо-мию Ве-ли-ко-му. Цей ус-тав, за-пі-сан-ний вже по-сле смер-ти прп. Па-хо-мія (бл. 347), мав це-ллю за-фік-сі-ро-вать ус-та-нов-лен-ні їм пра-ви-ла об-ще-жи-тель-но-го мо-на-ше-ст-ва. Впо-слід-ст-вії ус-тав Па-хо-мія був до-пол-нен зі-чи-ні-ня-ми, мавши-ши-ми ха-рак-тер ско-реї ду-хов-них на -ставити-ле-ний, ніж перед-пі-са-ний (напр. «По-сла-ня ав-ви Ор-сі-сія»). У та-кому ві-де ок. 400 він був пе-ре-ве-Ден на лат. яз. що по-ло-жи-ло на-ча-ло тра-ді-ції з-ставши-ле-ня М. у. на заході. Ус-тав Па-хо-мія був пе-ре-ве-Ден так-же на сх. язи-ки (копт-ський, арм. і ін.) і ни-ні через вагу-тен в не-як-ких ре-дак-ци-ях. Два М. у. (Мо-на-ше-ські пра-ви-ла), со-ставши-льон-ні в 360-і рр. свт. Ва-сі-ли-му Ве-ли-ким. пред-став-ля-ють-бій фік-са-цію мо-на-ше-ської тра-ді-ції в Ма-лій Азії. Маю-щие в мень-шей сте-пе-ні перед-пі-са-тель-ний ха-рак-тер, що не-же-ли ус-тав Па-хо-мія, ці ус-та-ви яв-ля -ють-ся ско-реї прак-тич. кому-мен-та-ри-му до «Ас-ке-ти-ко-ну» і ін. з-чи-ні-ні-ям Ва-сі-лія Ве-ли-ко-го, опи-си ваю-щим ду-хов-ву сто-ро-ну мо-на-ше-ско-го під-ві-га.
Хо-тя М. у. свя-тих Па-хо-мія і Ва-сі-лія ста-ли ос-но-вої ук-ла-да мо-на-ше-ської жит-ні, в Ві-зан-тії об-щие по-про -си су ще ст-во-ва-ня мо-на-ше-ст-ва ре-гу-ли-ро-ва-лись держ. і цер-ков-ним за-ко-но-да-тель-ст-вом (Но-мо-ка-нон і т. п.). У отд. мо-на-сти-рях міг-ли су ще ст-во-вать ме-ст-ні осо-бен але сті ук-ла-да жит-ні на ос-но-ве тра-ді-ций , йду-чих від ос-но-ва-ті-ля мо-на-сти-ря або обу-слів-льон-них за-ве-ща-ня-ми кти-то-рів. Ні-ко-то-які пред-пі-са-ня, від-лич-ні від про-ще-прі-ня-тих, ка-саю-щие-ся в осн. бо-го-слу-жеб-ної прак-ти-ки, зустрів ча-ють-ся в разл. мо-на-Стир-ських ти-пі-ко-нах. Осн. пра-ви-ла об-ще-жи-тель-ний мо-на-ше-ської жит-ні вклю-че-ни в бо-го-слу-жеб-ний Сту-дій-ський ус-тав (9- 10 ст.). Ни-ні біль-шин ст у мо-на-сти-рей на пра-во-слав-ном Вос-то-ке (в ча-ст-но-сті, все мо-на-сти-ри Афо- на) ру-ко-во-дству-ють-ся про-ще-жи-тель-ни-ми ус-та-ва-ми, вос-хо-дя-щі-ми до прп. Па-хо-мию.
На Ру-сі М. у. пер-по-на-чат ко-но за-ім-ст-во-ва-лися з визант. Церк-ви. Об-но-жи-тель-ний Кия-по-Пе-чер-ський мон. (Бу-ду-щая Кия-по-Пе-чер-ська лав-ра) з ча-ме-ні прп. Фео-до-ся Пе-чер-ско-го ру-ко-во-д-ст-во-вал-ся Сту-дій-ським ус-та-вом в пе-ре-ра-бот-ке пат-ри -ар-ха Кон-стан-ти-но-поль-сько-го Алек-ся (1025-43). Дис-ци-п-ли-нар-ні нор-ми це-го ус-та-ва упот-дит-ля-лись в рус. мо-на-сти-рях до 17 в. Особ-но-жи-тель-ні мо-на-сти-ри (мо-на-хи жи-ли в соб-ств. Кель-ях і по ін-ді-ві-ду-аль-но-му роз- по-ряд-ку дня) не ма-ли пись-мен-но оформ-льон-но-го ус-та-ва. Древ-ней-ший рус. пись-мен-ний-ще-жи-тель-ний ус-тав при-над-ле-жит прп. Еф-ро-сі-ну Псков-ско-му (пом. 1 481), дру-гой, най-бо-леї з-вест-ний, про-ще-жи-тель-ний ус-тав ( «Ду-хов -ва гра-мо-та ») - прп. Іо-сі-фу По-ЛОЦ-ко-му. З-вест-ни так-же об-ще-жи-тель-ні ус-та-ви прп. Кор-ні-лія Ко-мілину-ско-го (пом. 1537) і Ге-ра-си-ма Бол-дин-ско-го (пом. 1554). Скит-ську фор-му мо-на-ше-ської жит-ні (неск. Отд. Ке-лий, склад-ляю щих НЕ-біль-шою мо-на-Стир або мо-на-ше-ське по- се-ле-ня - скит) пред-пі-си-ва-ли скит-ський ус-тав (2-га пол. 15 ст.) і біля-кий до не-му ус-тав прп. Ні-ла Сор-ско-го ( «Пре-да-ня вчених-ні-кому сво-їм про жи-тель-ст-ве скит-ському», поч. 16 ст.). На про-тя-же-ванні 16-17 вв. по-яв-ля-лись як особ-но-жи-тель-ні, так і про-ще-жи-тель-ні М. у. У цей пе-ри-од свя-щен-но-на-ча-лиє Рус. церк-вині-од-но-крат-но перед- при-ні-ма-ло по-пит-ки упо-ря-до-чить мо-на-Стир-ський ук-лад і сле-дить за стро- гим з-блю-де-ні-му ус-та-ва (цер-ков-ний-бор 1503, Сто-гла-вий со-бор 1551). З-бор 1681-82 за-пре-тил скит-ське мо-на-ше-ст-во, в сере-де ко-то-ро-го б-ло силь-ним впливав-ня ста-ро-про- ряд-че-ст-ва.
В Пет-рів-ську епо-ху М. у. б-ли за-ме-ні-ни «При-бав-ле-ні-ем про пра-ви-лах прич-та цер-ков-но-го і чи-на мо-на-шес-ко-го» (1 722), з-дан-ним в до-пол-ні-ня до Ду-хов-но-му рег-ла-мен-ту 1721. Цей до-ку-мент ут-вер-дил об-ще-жи тель-ст-во як єдиний-ст-вен-ву ле-га-лі-поклик. фор-му мо-на-Стир-ської жит-ні в Рос-ці (тим не ме-неї особ-но-жи-тель-ні мо-на-сти-ри су ще ст-во-ва-ли ); аж до 1917 він ос-та-вал-ся осн. за-ко-но-да-тель-ним ак-том, ре-гу-ли-гу-щим життя рус. мо-на-сти-рей. Як і пит-ка ство-да-ня но-вих М. у. име-ла ме-сто в кін. 18 в. Так, «Чин цер-ков-ний і ус-тав мо-на-сти-ря Са-нак-сар-ско-го», свя-зан-ний з име-ньому прп. Фео-до-ра Са-нак-сар-ско-го (вікон-чат. Ре-дак-ція з-да-на в 1885), перед-ставши-ля-ет з-бій зі-че-та-ня ін-рус. М. у. на ос-но-ве Сту-дій-ско-го ус-та-ва з нор-ма-тив-ни-ми еле-мен-та-ми зап. бе-ні-дик-тин-ської тра-ді-ції.
Як і ме-ст-ний-бор Рус. церк-ві 1917-1918 під-твер-дил пред-поч-ти-тель-ність про-ще-жи-тель-ний фор-ми мо-на-ше-ської жит-ні та ре-ко-мен-до -Вал всім мо-на-сти-рям вве-сти про-ще-жи-тель-ний ус-тав. Це по-ста-нов-ле-ня ос-та-ет-ся ак-ту-аль-ним для мо-на-ше-ст-ву-ють і ни-ні. В суч. рус. мо-на-сти-рях М. у. як та-ко-ві від-сут-ст-ву-ють; бо-го-слу-жеб-ний і б-то-вої ук-лад мо-на-сти-ря оп-ре-де-ля-ет, як пра-ви-ло, його на-стоячи-тель. На мо-на-Стир-ську життя ока-зи-ва-ють впливав-ня тра-ді-ції, за-ло-дружин-ні «Ду-хов-ним рег-ла-мен-том» і ін. Цер ков-но-пра-во-ви-ми ак-та-ми сі-но-даль-но-го пе-ріо-да.
На За-па-де М. у. пре-ім. пред-став-ля-ють-бій нор-ма-тив-ні цер-ков-но-пра-во-ші до-ку-мен-ти. Пер-вим та-ким ус-та-вом був ус-тав блж. Ав-гу-сти-ну (кін. 4 ст.), Ко-то-рий Алі-пий Та-га-ст-ський до-пол-Ніл крат-ким опи-са-ні-му ден-но-го бо-го-слу-жеб-но-го кру-га. Од-на-ко ряд ран-них (5 ст.) Зі-чи-ні-ний хри-сти-ан-ско-го За-па-да, в ко-то-яких із-ло-же-ни пра -Ви-ла мо-на-ше-ської жит-ні: «пра-ви-ла че-ти-рёх від-цов», «Вів-рої пра-ви-ло від-цов», «Вос-точ- ве пра-ви-ло », со-буд-ні в мон. Ле-рин. і «Про пра-ви-лах про-ще-жи-тель-них мо-на-сти-рей» ( «De in-sti-tutis coenobiorum») прп. Іо-ан-на Кас-СІА-на Рим-ля-ні-на. - з-збе-ня-ли ха-рак-тер нрав-ст-вен-но-ас-ке-тич. бо-го-слів-ських со-чи-ні-ний. Впо-слід-ст-вії вони ста-ли ос-но-вої нор-ма-тив-них ус-та-вов 6 ст. свя-зан-них з име-на-ми Ке-са-рія і Ав-ре-Ліа-на, епі-ско-пов Арі-лат-ських. Цим ав-то-рам при-над-ле-жать по два ус-та-ва, з-від-вет-ст-вен-но, для чоловік-ських і дружин-ських мо-на-сти-рей. В 7 ст. в ме-ро-вінг-ської Гал-ща по-явив-ся М. у. Іо-ан-на Кас-СІА-на Рим-ля-ні-на, пред-став-Ляв-ший з-бій зі-кра-щён-ний ва-ри-ант пер-вих 4 книг його соч. «Про пра-ви-лах про-ще-жи-тель-них мо-на-сти-рей», з ко-то-яких би-ли із '-я-ти тео-ре-тич. ас-пек-ти і ос-тав-ле-ни толь-ко прак-тич. пред-пі-са-ня. В Іта-ща на поч. 6 ст. по-лу-чи-ло рас-про-стра-ні-ня «Пра-ви-ло учи-те-ля».
Святий Святий Бенедикт благословляє чернечий устав. Мініатюра. 11 в. Бібліотека Ватикану.
Клас-сі-че-ським зап. М. у. став ус-тав св. Бе-ні-дик-та Нур-сій-ско-го (сер. 6 ст.), В ко-то-ром де-таль-но ра-зо-бра-ни все ас-пек-ти мо-на- ше-ської жит-ні та уст-рій-ст-ва про-ще-жи-тель-них мо-на-сти-рей. У сі-лу сво-їй уні-вер-саль-но-сті бе-ні-дик-тин-ський ус-тав до-воль-но б-ст-ро рас-про-стра-Ніл-ся на хри- сти-ан-ському За-па-де і в нач. 9 ст. фак-ти-че-скі ви-тес-Ніл дру-Гії М. у. На ру-бе-же 6-7 ст. бла-го-да-ря дея тель але сті ірл. мис-сио-ні-ра св. Ко-лум-ба-на. у Франк-ському ко-ро-лев-ст-ве і в Сівши. Іта-ща, гл. обр. в мо-на-сти-рях, ос-но-ван-них Ко-лум-ба-ном або його вчених-ні-ка-ми, на-чал вво-дить-ся до-воль-но су-ро- вий ус-тав Ко-лум-ба-на, свя-зан-ний з ірл. мо-на-ше-ської тра-ді-ци-їй. Од-на-ко до кін. 7 ст. в ко-лум-ба-но-вих мо-на-сти-рях співаючи ві лась тен-ден-ція до смяг-че-ня це-го ус-та-ва і вве-де-нию в не- го еле-мен-тів бе-ні-дик-тин-ско-го ус-та-ва. У 7-8 вв. но-ші М. у. співаючи ві лисій в вест-гот-ської Іс-па-ванні (ус-та-ви Ле-ан-д-ра Се-Віль-ско-го, Ісі-до-ра Се-Віль-ско-го, фрук-Туо через, єп. Бра-ги), а так-же в Ір-лан-дии. Тен-ден-ція до уні-фі-ка-ції бо-го-слу-жеб-ної прак-ти-ки і цер-ков-но му житті-ні, на-ча-та франк-ським імп. Кар-лом I Ве-ли-ким, ска-за-лась на ре-фор-ме мо-на-сти-рей по бе-ні-дик-тин-ско-му ус-та-ву, про-во- ді-мій в нач. 9 ст. Бе-ні-дик-те Ані-ан-ським. З-чи-ні-ня Бе-ні-дик-та Ані-ан-ско-го «Ко-декс ус-та-вов» (сб-к всіх з-вест-них на За-па-де М. у . на-чи-ва з ус-та-ва Па-хо-мія), «з-гла-со-ва-ня ус-та-вов» і «Ком-мен-та-рий на вус-тав св. Бе-ні-дик-та »під-во-ді-ли своє-про-раз-ний підсумок раз-ві-ку М. у. на заході.
Но-вий етап в ис-то-рії М. у. на За-па-де свя-зан з по-яв-ле-ні-му в 11 в. но-вих ор-де-нів мо-на-ше-ських. Пер-ші ор-ден-ські ус-та-ви 11-12 вв. (Напр. Ус-тав св. Ро-му-аль-да для ор-де-на ка-маль-ду-лов) ба-зи-ро-ва-лись на ус-та-вах Бе-ні-дик- та чи Ав-гу-сти-на. Но-ші мо-на-ше-ські ор-га-ні-за-ції (цис-тер-ци-ан-ці та ін.) Об'єк-яв-ля-ли се-бе ре-фор-ма-то ра-ми бе-ні-дик-тин-ської тра-ді-ції; св. До-мі-ник в ка-че-ст-ве ос-нов-но-го М. у. уч-ре-ж-Ден-но-го їм До-мі-ні-кан-ско-го ор-де-на при-зна-вал ус-тав Ав-гу-сти-на. Як і яв-ле-ня НЕ-скільки-ких М. у. свя-за-но з име-ньому св. Фран-ци-ска Ас-сиз-ско-го; один з його ус-та-вов пред-на-зна-чал-ся для по-лу-мо-на-ше-ських об-щин. Ас-ке-ти чого ско-на-зи-да-тель-ний-чи-ні-ня І. Лой-о-ли «Ду-хов-ні уп-раж-ні-ня» (16 ст .) ста-ло рас-гля-ри-вать-ся в ка-че-ст-ве ус-та-ва ос-но-ван-но-го їм ор-де-на ие-Зуї-тов.
Ни-ні в Рим-ско-ка-те-лич. церк-ві офі-ци-аль-но при-зна-ни 4 М. у. Ва-сі-лія Ве-ли-ко-го, Ав-гу-сти-на, Бе-ні-дик-та Нур-сій-ско-го і Фран-ци-ска Ас-сиз-ско-го. Дея-тель-ність усіх мо-на-ше-ських ор-де-нів і кон-греко-га-цій ре-гу-ли-ру-ет-ся їх кон-сти-ту-ція-ми, ос но-ван-ни-ми, як пра-ви-ло, на од-ном з цих 4 ус-та-вов.