Олександр Бірман - журналіст, спеціальний кореспондент інтернет-видання «Лента.ру»
Знайомий бізнесмен зізнається - з усіх його різношерстих активів «чорний нал» залишився лише в будівельних проектах. І це не назвеш українською специфікою. Опоненти Дональда Трампа неспроста підозрюють подати до великої політики будівельного магната в зв'язках з мафією. У США податкове регулювання набагато жорсткіше. Але і там будівництво залишається острівцем неляканого і неврахованого кеша.
Різниця в іншому. У тому, наскільки «неврахованки», що з'являється паралельно з новими будинками і офісами, впливає на виборчий процес. Наскільки успішність передвиборних кампаній залежить від тих витрат, які проходять повз офіційних звітів партійних і кандидатських штабів.
І з іншого боку, навряд чи будь-яка інша галузь здатна так само ефективно і ефектно здійснювати конвертацію, зворотний американської, і перетворювати чиновників (або їх друзів) в мільярдерів.
При цьому, звичайно ж, настільки багатопланове використання будівельної ренти було неможливо без сировинної. У скарбниці було достатньо грошей для фінансування будівництв століття. А у банків - на іпотеку для громадян і «кредитні важелі» для девелоперів.
Відповідно, коли барель пішов вниз, під великим питанням опинилися і всі будівельні Пільги. Точніше, чудеса в підрядній арифметиці нікуди не зникли. Але увагу на них стали звертати вже не тільки опозиційні викривачі начебто Олексія Навального.
Так що Дмитро Козак нічим не ризикував, передаючи Ротенбергу такий недвозначний привіт на Держраді. Питання в тому, до якої міри може просунутися наведення порядку в будівельній галузі. Адже, як ми вже згадували вище, її «невпорядкованість» поряд з доходами впливових бізнес-кланів допомагає ще й забезпечувати прогнозованість виборчого процесу.
І виходить, що, виводячи на чисту воду нечистих на руку підрядників, влада почне працювати нові іміджеві окуляри, але не зуміє конвертувати їх в відчутні електоральні дивіденди.
Один нюанс затьмарює цю райдужну картину. Щоб іпотека була одночасно і доступною для позичальників, і забезпечувала гідний дохід інвесторам, а будівництво паралельно вирішувала абсолютно всі покладені на неї завдання, потрібно звести до мінімуму основні витрати - витрати на землю і робочу силу.
Цю колізію не дозволили без масового використання праці мігрантів і фактично безкоштовного вилучення під потрібні забудовників земель, що досі вважалися недоторканними. Наприклад, академічних. Невипадково Шувалов, явно відсилаючи до скандалу навколо Тімірязівки, то чи поскаржився, чи то попередив Путіна: «Як тільки ми намагаємося додаткові земельні ділянки отримати, піднімається відразу величезна хвиля невдоволення, скарг, щоб ми залишили ці організації в спокої».
Вчені - не сама значна частина електорату. Тих, хто проти засилля «понаїхали», набагато більше. Але їх невдоволення в принципі теж неважко направити в не надто критичне для влади русло. Набагато складніше при таких граничних умовах перейти до нової економічної моделі, яка спирається не на ренту, а на людський капітал, освічену і дорогу робочу силу.
Напевно, і це теж не трагедія. Як і ймовірний в такому випадку суспільний запит на політиків-«будівельників» на кшталт Трампа.