ПРО КОРИСТЬ АМЕРИКАНСЬКОГО КОКСУ
У другій половині XIX століття на останніх сторінках аме-риканских журналів з'явилися перші комікси. Одним з тих, хто діяльно підтримував це нововведення, був художник Палмер Кокс (1840 - 1924). Він придумав героїв - крихітних ска-зочний чоловічків - і став робити серії малюнків, присвячений-них їх незвичайним пригодам. Тексти художник со-чинячи сам. Серії називалися «The Brownies», на їх основі по-лучілось більше десятка книжок.
Малюнки Кокса попалися на очі видавцям з Харкова - Товариству М. О. Вольфа, - і ті вирішили надрукувати їх. Дитячої письменниці Анне Хвольсон замовили новий текст.
Анна Хвольсон була сильним літератором, але друкувалася багато - зокрема, в популярному тоді журналі для ма-ких «задушевні слова». Вона писала розповіді про дітей з неодмінним мораліте в кінці і опуси в науково-популярному жанрі. Її книги були допущені Міністерством народної освіти в бібліотеки початкових шкіл. Критикам нра-вилося, що вона розповідала дітям про природу в белетриста-чеський формі (що і нині популярно).
Комікси Палмера Кокса письменницю надихнули. У 1887 році її тексти з'явилися в «задушевні слова», а два роки супу-стя були видані окремою книгою і витримали кілька пе-реізданій. Книга називалася так: «Царство крихіток. Приго-чення Мурзилки і лісових чоловічків в 27 оповіданнях А. Хволь-сон з 182 малюнками Кокса ».
Критики казку похвалили, а Новомосковсктелі дізналися наступне. У дрімучому північному лісі, під листям папороті, живуть, виявляється, крихітні чоловічки. Слідом за Коксом Хвольсон охрестила лісової народець словом з британського фольклору: той записав їх в Брауні, а вона - в ельфи. Неозброєним гла-зом вони не видно, не дивлячись на те що ведуть виключно рухливий спосіб життя: без кінця подорожують по суші і морю, по містах і селах. Серед них трапляються дуже ко-лорітние персонажі. Доктор Мазь-Перемазь, за яким раз у раз потрібно догляд, Скок, Вертушка, Шкереберть, Незнайко і Знайка ... Самого буркотливого з них звуть Дідко-Бородач, а найлютішого - Індіанець: трохи що, він хапається за сокиру, який завжди носить за поясом.
Отже, Мурзилка народився в Пітері в 1887 році. Виглядав він зовсім не так, як теперішній. У 1908 році, коли він був уже настільки популярний, що видавці «задушевні слова» як додаток стали випускати газету царства крихіток підлогу назвою «Журнал Мурзилка», в № 3 з'явився його стихо-творний портрет:
Стук, стук, стук в скло ... Відчинив вікно,
Бачу - раптом влітає дуже дивний гість.
Зростанням з ноготочек, верткий тонконожка
І в своїй рученята міцно тримає тростину ...
Був той гість у фраку з фалдами-кінцями,
У шовковому циліндрі, з скельце в оці,
У чоботях витончених з довгими носками
І схожий очима був на бабку ...
Аристократичний вигляд Мурзилки воскрешає в пам'яті татарське слово «мурза», давно вийшло з ужитку, але відоме на Русі з часів Золотої Орди. Це був титул, з-відповів нашому княжому. Хто знає - може, з роками, коли з мурзами у нас освоїлися, вони придбали умень-рішучо суфікс, стали «Мурзик», а потім і «Мурзилка»?
Малюнків Кокса вистачило надовго: нові казки про Мурзилке з'являлися в «задушевні слова» до 1915 року. Після-дніе писала вже не Анна Хвольсон, а постійний співро-ник журналу С. Ф. Либрович. Потім настали часи смути-ні, а коли революційні і військові катаклізми вщухли і дим розвіявся, замість «задушевні слова» була вже «Ра-бочая газета» для дорослих. Але до неї придумали дитяче при-ложение - журнал «Мурзилка».
У тому самому році, 1924-му, в далекій Америці помер Палмер Кокс. Він так і не дізнався про те, що його праця послужив топ-лівом, на енергії якого судилося народитися герою дет-ського українського журналу.
А в Москві тим часом надійшов у Вхутемас майбутній художник-графік Канівський Авінадав Мойсейович.