«Злодії в законі» з'явилися в перші десятиліття радянської влади. Спочатку їх існування було виправдано, потім влада почала з ними розправлятися і стравлювати між собою ...
співчуваючі
З часів реформ Петра I злочинний світ в українській імперії ставав все більш впливовим, з'явилися спеціалізації, до кінця XIX століття кастова система бандитського світу була вже сформувалася. Кардинальні зміни в систему злодійського світу внесла революція і громадянська війна.
Багато з тих, хто до цього йшов «злодійським шляхом» виявилися серед «співчуваючих» більшовизму. Допомагаючи «червоним», вони могли помститися ненависному царському режиму. З кримінальників вийшов Георгій Котовський, командиром Червоної армії був навіть легендарний злодій Мішка Япончик, не цурався зв'язків з криміналітетом і Коба, майбутній Йосип Сталін.
Після завершення громадянської війни багато червоних командири, що мали кримінальне минуле, так і не змогли відучитися від своїх колишніх звичок. Новій владі, яка всіляко відстоювала свою легітимність, такі елементи більше не були потрібні. З цієї причини вони просто ліквідовувалися, проводилися «чистки. Тоді злодійський світ і зрозумів, що загравати з політикою набагато небезпечніше, ніж красти. І злодії вирішили залишитися при колишніх інтересах.
Кодекс злодійських понять почав формуватися в кінці 20-х - початку 30-х років. Цьому сприяло декілька факторів.
По-перше, падіння світових цін на зерно призвело до того, що другим експортним сировиною став ліс, який, на відміну від зерна, потрібно не просто збирати, а валити, і валити не в самих тепличних умовах (одна з причин появи ГУЛАГу).
По-друге, колективізація, яка стимулювала зростання злочинності. Ці фактори склалися, і країна зіткнулася з явищем, про яке сьогодні люблять говорити приказкою "півкраїни сиділо, пів країни охороняло". Величезна кількість людей, що опинилися за гратами, довгі терміну, "етапи довгі" - все це сприяло тому, що табір перетворився в окрему біосферу, організація гуртожитку в якій вимагало не тільки зовнішнього, але і внутрішнього управління. Таким елементів внутрішньої влади і стали злодії.
королі зон
Показово, що сама система злодійського суспільства була з самого початку прямою калькою з системи організації партійної влади. "Делегатів" і "секретаря" вибирали голосуванням на сходках, для неофітів потрібні були дві рекомендації від інших злодіїв. Найважливішим було дотримання дисципліни, дотримання злодійським законам: не заводити сім'ю, не працювати, не збирати багатств (все здавати в "общак"), не мати квартири (жити на "малині").
Новомосковський у того ж Шаламова: «З злодіями вважається начальство. Блатари - господарі життя і смерті в таборі. Вони завжди ситі, вміють "дістати", коли всі інші - голодні. Злодій не працює, пиячить, навіть в таборі, а селянський хлопець змушений "пахати". Злодії його і змушують "пахати" - так вони спритно пристосувалися ».
Злодії і війна
Під час війни частина злодіїв «перекувати» і пішла служити. Політв'язнів в штрафні батальйони і роти не брали, а ось представники криміналу, засуджені за нетяжкі злочини могли спробувати «спокутувати кров'ю» і відправлялися в штрафні роти.
Втім, треба сказати, що великий свідомістю і патріотизмом злодії не відрізнялися, багато хто з них дезертирували і засоби для існування знаходили за допомогою грабежу, крадіжки і спекуляцій.
У 1942 році, в самий розпал війни, на Тішінском ринку в Москві була навіть проведена масована облава на злодіїв. Країна, яка відображала фашистську загрозу, змушена була боротися і з внутрішнім ворогом в особі злодіїв.
Великий резонанс викликало затримання в 1952 році банди Павленко. У 1941 році Павленко дезертирував, за допомогою друзів «сколотив» співтовариство, яке, прикриваючись проведенням військово-будівельних робіт займалася мародерством, грабежами, розстрілами.
Кістяк організації становили кримінальники, яких Павленко одягнув у військову форму і справив їм за липовими нагородних листів звання і медалі. Себе Павленко зробив «полковником», під час затримання у нього було знайдено генеральські погони.
сучі війни
Після війни багато хто з блатних, які воювали на фронті, повернулися в табори. Зона їх не прийняла, злодії-старозаконнікі вважали всіх тих, що співпрацював з державою, зрадниками, «зсукав». Що говорити, якщо по злодійському закону навіть вдарив на прохання «начальника» в рейок вважався «подсученним».
Повернулися з фронту блатари були готові до того, що їх не приймуть. У 1948 році на пересилання в Ванинский порт був оголошений «новий закон». Почалася справжня війна, кривава і тривала, ножі та зброю збиралося по всій Колимі.
Злодійський світ любить театральність. Для переходу в новий злодійський закон був винайдений обряд - цілування ножа. Поцілував ніж втрачав усякі права в злодійському світі і назавжди ставав «сукою». Відмовників вбивали, але не просто, а перед смертю ще й «трюм» - били і давили металевими дверима.
В ході «сучьіх воєн» було сформовано також і третє злодійське співтовариство - «безчинство». Вони з однаковою ненавистю ставилися і до старих злодіям, і до «сукам».
Сучі війни істотно прорідили злодійське співтовариство, розкололи його. Ініціювалася агресія як зсередини, так і зовні. Нацьковуючи злодіїв, влади цілком успішно вирішували свої завдання.
Білий лебідь
Рішучої ініціативою влади по розколу і знищення злодіїв-законників було створення окремої в'язниці для блатарей - «Білий лебідь». Вона була побудована ще в 1938 році, але до 1955 року тут містилися не тільки кримінальники, але і «політичні». У 55-му ж «політичних» перевели в колонію, розташовану в Мордовії, і «Білий лебідь» став справжньою «банкою з павуками».