Найхарактернішою для цього захворювання Кюммель вважав за-закономірності зміну трьох стадій. I стадія хвороби Кюммель розвивається безпосередньо після одноразової травми хребта, переважно його пояс роздрібного відділу, і виражається в гострих болях, які тривають різний проміжок часу - від кількох днів до кількох тижнів. II стадію хвороби Кюммель представляє світлий період повного клінічного благоп-Лучія, наступаючий після I стадії і триває кілька ме-сяців. III стадія хвороби Кюммель характеризується поступово розвиваються болями в хребті, що досягають значної інтенсивності і опору-тися помірною деформацією у вигляді кутового кіфозу на рівні колишнього ушкодження. Кюммель вважав, що в I стадії захворю-вання, незважаючи на грубу травму хребта, немає ніяких клини-чеських даних, що свідчать про перелом його, а III стадія яв-ляется клінічним виразом компресії тіла одного хребця, на-ступила внаслідок посттравматичної рарефікация кісткової тканини під впливом триваючої навантаження.
Поодинокі патоморфологічні дослідження Шморля, відносячи-щиеся до III стадії хвороби Кюммель, дозволили встановити, що компресія тіла хребця настає внаслідок асептичного некрозу його. Таким чином, була відкинута думка про рарефікация тіла хребця у вигляді особливої форми остеомаляції, як це передбачалося спочатку.
Вважається, що в основі цього захворювання лежить некроз губчастої речовини тіла хребця, який розвинувся в результаті травматичного по-врежденія його судин, або внутрикостного крововиливи. Компресія некротизований тіла хребця на-ступає під впливом звичайної щоденної навантаження хребетного стовпа. Однак патоморфологічні спостереження, накопичені в ли-тературе, дозволяють вважати, що в основі асептичного некрозу лежить спочатку нерозпізнаний перелом спонгиозного речовини тіла хребця з внутрішньокістковий крововиливом, але без пошкодження замикаючих пластинок і без травматичної компресії. Таке пошкодження тіла хребця ускладнюється асептичним некрозом з подальшою компрес-сией тільки в тому випадку, якщо хворий не отримав необхідного ліку-ня і відразу після ліквідації болів, викликаних гострою травмою, вер-нулся до звичного способу життя з постійним навантаженням хребта. Некроз тіла хребця цього походження під-бен некрозу головки стегнової кістки, наступаючого після субкапі-тального вбитому перелому шийки, якщо це пошкодження залишається нерозпізнаним і хворий продовжує навантажувати кінцівку.
Ізольоване травматичне ушкодження спонгиозного речовини тіла хребця зазвичай залишається нерозпізнаним, так як клінічно не тільки такі зміни, але навіть явні компресійні переломи іноді протікають настільки сприятливо, що до рентгенологічного дослідження створюється враження про забитті хребта без нару-шення цілості кісткової тканини. У той же час рентгенодіагностика та-ких ізольованих пошкоджень спонгиозного речовини тіла хребця без перелому замикає пластинки також дуже важка.
В даний час значна частина пошкоджень-дений, мабуть, може бути встановлена рентгенологічно, іноді лише за допомогою томографічного дослідження. Однак застосування його поголовно у всіх хворих, які перенесли забої хребта, навряд чи доцільно, так як такі пошкодження все ж, без сумніву, перед-ють велику рідкість.
Мабуть, у більшості хворих з хворобою Кюммель некрозу і компресії під-Вергал лише невелику ділянку тіла хребця. Тому рентгенол-гически виявляється деформація і ущільнення одного його відділу - переднього або бокового, що супроводжується помірним викривленням хребта у вигляді кіфозу або сколіозу. Надалі відбувається часткова перебудова некротизований ділянки тіла хребця і в той же час збільшення зони некрозу з наростанням компресії. За-тим в патологічний процес втягується суміжний диск - розвивається і прогресує остеохондроз.
Значно частіше в основі посттравматичної «статичної недо-статочно хребта» лежить посттравматичний остеохондроз диска або посттравматичний великий вузол Шморля. При цьому клінічна картина захворювання характеризується тією ж зміною стадій, що і асептичний некроз тіла хребця. Саме ці дегенеративно-дистрофічні ураження були виявлені при клініко-рентгенологічному обстеженні у всіх хворих, спрямованих для експертизи працездатності з діагнозом хвороби Кюммель. Пово-будинок для помилкового діагнозу з'явилася зазначена зміна стадій клини-чеського прояви захворювання, однаково типова для хвороби Кюм-Меля і для таких значно частіших віддалених наслідків травми хребта, як остеохондроз диска і великий вузол Шморля. З декількох тисяч хворих, що спостерігалися в названому інституті з приводу різних захворювань кістково-суглобової апарату, лише у одного з відомою часткою ймовірності можна було діагностувати хворобу Кюммель.
Дегенеративно-дистрофічні ураження в формі часткового огра-ніченний некрозу, мабуть, взагалі не виникає в хребті. Такі поодинокі повідомлення, ймовірно, стосуються неточної трактування ізольованого відторгнення частини Лимбус в період зростання в результаті прориву вузла Шморля між тілом хребця і точкою окостеніння крайового канта.