БІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД ЗАХИСТУ РОСЛИН, заснований на використанні живих організмів для впливу на шкідників рослин, збудників їх хвороб і бур'яни. Використовуються ентомофаги і акарифаги (тварини, що харчуються кліщами), що винищують шкідників; фітофаги, що поїдають бур'яни; різні мікроорганізми (бактерії, гриби, найпростіші) і віруси, що викликають хвороби бур'янів і шкідників рослин. До засобів біологічного захисту відносять також мікроорганізми, які виступають в ролі антагоністів збудників хвороб корисних рослин. В основі біологічного методу захисту рослин лежить ідея про існування в природі механізмів регулювання чисельності популяції будь-якого живого організму його антагоністами. Мається на увазі, що природні вороги в змозі утримувати її на більш низькому рівні, ніж в їх відсутність. Наприклад, біологічна регуляція чисельності шкідливих комах може відбуватися природним шляхом, але може відбуватися і направлено (шляхом маніпуляцій з їх аборигенними природними ворогами або інтродукцією антагоністів виду-мішені). На зміну раніше існуючого думку, суть якого полягала в боротьбі з шкідниками, хворобами і бур'янами аж до повного їх знищення, прийшло розуміння доцільності біологічного контролю (регулювання) чисельності шкідливих організмів. Термін «біологічний контроль» вперше запропонував американський ентомолог Г. С. Сміт в 1919 році при описі інтродукції природних ворогів екзотичних (чужоземних) шкідливих комах. Біологічні засоби призначені не для повного винищення популяції шкідливого організму, а лише для зниження її щільності з метою зменшення наноситься шкоди. Орієнтиром служить економічний поріг шкодочинності, перевищення якого і повинно перешкоджати застосовується засіб. Успіх біологічного захисту означає скорочення щільності популяції шкідника та її стабілізацію на новому, більш низькому рівні.
Біологічний метод захисту рослин має довгу історію. Відомі приклади використання корисних комах в цитрусових насадженнях Стародавнього Китаю і фінікових гаях середньовічного Близького Сходу. Першим відомим літературним джерелом, в якому описувалася діяльність паразитичних комах, є праця італійського натураліста У. Альдрованди «Життєпис комах» ( «De Animalibus Insectis», 1602). На початку 20 століття біологічний метод захисту рослин набув великої популярності в Північній Америці. Причиною цього стали успішні роботи по акліматизації хижих комах, інтродукованих сюди з інших континентів для боротьби зі випадково завезеними чужоземними шкідниками рослин. Слідом за Америкою біологічний метод захисту рослин почав бурхливо розвиватися і в Європі. До початку 2-ї світової війни це був чи не основний спосіб зниження шкоди від шкідливих рослиноїдних організмів. Поява на ринку пестицидів призвело до того, що з початку 1950-х років біологічний метод захисту рослин почав поступатися своїми позиціями методам хімічного захисту. Однак поступово виявилося, що повсюдне застосування пестицидів згубно відбивається як на стані природи, так і на здоров'я людини, причому розробка пестицидів нових поколінь і вдосконалення практики їх застосування принципово цю проблему не вирішують. У зв'язку з цим став відроджуватися інтерес до альтернативних способів захисту рослин, і в першу чергу до біологічного.
Величезний досвід в розробці та застосуванні біологічного методу захисту рослин накопичений вУкаіни. Вже на початку 20 століття ентомологи І. Я. Шевирьов, І. В. Васильєв, І. А. Порчинський, Н. В. Курдюмов, Н. А. Теленга вивчали корисну фауну і оцінювали можливість використання її представників для боротьби зі шкідниками рослин. Протягом декількох десятиліть у багатьох наукових установах країни в різних регіонах досліджувалася роль ентомофагів в природній регуляції чисельності шкідників, розроблялися методики розведення паразитичних і хижих членистоногих і способи їх застосування в польових стація, теплицях і оранжереях. Вітчизняними вченими і практиками (І. І. Мечникова, І. М. фарбарі, А. Б. Гукасяном, А. А. Евлахова, Е. В. Талалаева, І. В. Іссі) розроблено основоположні принципи застосування ентомопатогенних вірусів, бактерій, грибів і найпростіших для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських і лісових рослин.
Іноді до біологічних методів захисту рослин відносять також застосування препаратів, в яких основними діючими речовинами є продукти життєдіяльності мікроорганізмів, головним чином токсини (наприклад, битоксибациллин, абамектіни). У ряді країн подібні засоби захисту іменуються біохімічними препаратами. По суті, це хімічні сполуки. До них так само, як і до пестицидів, у видів-мішеней виробляється резистентність, чого не буває при використанні біологічних агентів в чистому вигляді (бактерій, грибів та ін.).
Біологічний метод захисту рослин гарантує екологічну чистоту захищається агроценозів і дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Найбільш широке застосування біологічний метод захисту рослин знаходить при захисті тепличних рослин і при вирощуванні сільськогосподарських рослин, призначених для виробництва дитячого і дієтичного харчування.