"Наказую перед Богом, що оживлює все, і перед Христом Ісусом, Який засвідчив за Понтія Пилата був добре визнання, щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з'явлення Господа нашого Ісуса Христа, яке свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами , єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може. честь Йому й вічна влада, амінь "(1 Тім.6: 13-16).
Потрібно дотримуватися не людських мудрування, але віри. - Людські справи швидкоплинні.
1. Знову закликає в свідки Бога, як і незадовго перед тим він робив це, - в один час і примножуючи страх, і соделивая учня більш непохитним, і відкриваючи, що це не людські розпорядження, - щоб (Тимофій), приймаючи заповідь цю як б від самого Владики, і завжди маючи на думці свідка, від якого він чув її, спогадом про це приводив в збудження свою душу. "Наказуємо тобі", - го-ворит, - "перед Богом, що оживлює". Тут міститься і підбадьорення серед небезпек, і спогад про воскресіння. "І що в Христі Ісусі", - говорить, - "свідчили перед Понтієм Пилатом". Знову (запозичує) наставляння (з прикладу) Вчителі. Сказане ним має такий зміст: як чинити суд так, каже, і ви повинні робити. Він для того і свідчив, щоб ми слідами Його йшли в доброму сповіданні. Те ж саме (апостол) робить і в посланні до Євреїв, говорячи: "зважаючи на Начальника й Виконавця віри Ісуса, Який, замість передлежаче Йому радості, перетерпів хреста, не дбаючи про сором, і сів по правиці престолу Божого"; і знову: "Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись і не впали на душах своїх" (Євр.12: 2,3). Це говорить він і тепер учневі, як ніби кажучи наступним чином: Не бійся смерті, Адже ти раб Бога, кото-рий може все оживотворити. Але що називає він добрим сповіданням? Те, що, будучи спитали Пілатом: "Так Ти Цар"? - відповідав, - "Я на те народився", і знову: "на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду" (Ін. 18:37). Ось ці прислухалися до Мене. Отже, чи тому так говорить, або тому, що, будучи спро-шен, син чи Він Божий? - сказав: "ви говорите, що Я" (Лк. 22:70). І багато іншого засвідчив Він і визнав був. "Дотримати заповідь чистою та бездоганною аж до з'явлення Господа нашого Ісуса Христа", тобто, до твоєї смерті, до результату. Втім, не сказав так, але сказав: "аж до з'явлення", щоб більше підбадьорити його. Що значить: "Дотримати заповідь чистою"? Чи не накликати на себе ні найменшого докору ні за вірування, ні за життя. "Яке його свого часу покаже", - говорить, - "блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі". Про Ком це сказано? Про Отці чи, або про Сина? Без сумніву, про Сина. "Яке в Свій час покаже блаженний і єдиний міцний". І це знову (говорить) на втіху, щоб (Тимофій) не прийшов ні в здивування, ні в страх п ред царями земними. "Всвой час", тобто, в належне, в належний час, щоб не засмучуватися про те, що воно ще не настало. А з чого видно, що Він явить? З того, що Він Всемогутній, а Він один могутній. Отже, явить блаженний, - (Який є) саме блаженство. Каже ж це, даючи зрозуміти, що там немає ні скорботи, ні засмучення. А слово: "єдиний" вжив, або протиставляючи Його людям, або для означення Його ненародженості, як і ми часто гово рим про людей, яких хочемо відрізнити. "Єдиний", - говорить, - "що має безсмертя". Отже, що ж? Хіба Син не має його? Хіба Він не саме безсмертя? Як же це (можливо), коли Він - того ж з Отцем? "Живе", - говорить, - "в неприступному світлі". Інший світло Він сам, і інший чи той, в якому Він живе? Невже і місцем Він визначається? Ні. Чи не з тою цілю, щоб ми так думали, але щоб поки-мовити нам незбагненність Божа природи, (апостол) ска зал, що Бог живе у світлі неприступному, - настільки пояснюючи вчення про Бога, наскільки це було для нього можли вим. Бачиш, до якої міри буває немічним мову, коли хоче віщувати щось велике? "Якого ніхто з людей не бачив". - каже, - "і бачити не може", як і Сина ніхто не бачив і бачити не може. "Йому ж честь ідержава вечная.Амінь". Своєчасно і навіть в разі потреби тут (апостол) розтлумачив вчення про Бога. Так як він при кликав Бога в свідки, то говорить багато про це Свиди тілі, щоб більше зачепити учня. Тобто: слава Йому; ми можемо це тільки говорити, це тільки робити, не іспитуя, Хто Він. Якщо ж держава Його вічна, то нічого не бійся, і хоча б в даний час цього не було, честь Його завжди, держава Його завжди перебуває. "Багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо [о] [собі]" (ст. 17). Добре сказав: "в даний час", тому що є й інші багаті - в майбутньому столітті. Це заповідає він, знаючи, що ніщо так не збуджує надмен- ності, гордості і зарозумілості, як гроші. Потім негайно упокорює їх, кажучи: "і щоб надії не клали на багатство непевне" (ст. 17), тому що від нього народжується гордість, між тим як має надію на Бога не величається. Що ти сподіваєшся на річ, яка раптово проходить, - а таке і є богат- ство? І як ти сподіваєшся на те, на що не можна покладатися? Яким же чином, скажеш ти, вони можуть бути невисоко- мірними? Якщо побачать, що воно не постійно і нетвердо; якщо побачать, що надія на Бога більше всякого багатства; якщо побачать, що і його самого винуватець є Бог. "Але на Бога Живого", - говорить, - "що дає нам усе щедро для насолоди" (ст. 17). Добре сказав: "все рясно", вказуючи на зміни пір року, на повітря, світло, воду і все інше. Чи бачиш, як рясно і з якою щедрістю доставляє Він нам все це? Якщо ти шукаєш багатства, то шукай багатства перебуває, твердого, яке походить від здійснення добрих справ. На це і (апостол) вказує, кажучи: "щоб робили добро, багатіли добрими справами, були щедрі та пильні" (ст. 18); пер ше ставиться до грошей, а останнім до любові. Общітель- ним, говорити, балакучим, привітним. "Збираючи собі скарб, як добру основу для майбутнього" (ст. 19). Там немає нічого нена надійного, там непорушне підставу, там немає нічого непо постійного, але все непохитно, незмінно, міцно, постійно перебуває. "Щоб досягти", - говорить, - "вічного життя" (ст. 19), - тому що здійснення добрих справ може доставити нам на слажденіе нею. "О Тимофію, бережи передання" (ст. 20). Чи не зменшуй його; воно - не твоє; тобі звірено чуже; не збавляє його. "Відвертаючи", - говорить, - "марного базікання та суперечок неправдивого розуму". 2. Добре він сказав в такий спосіб! Дійсно, де немає віри, там немає знання. Коли що-небудь народжується від власних наших помислів, то це не знання. Він каже це, може бути, тому, що деякі тоді називали себе гностиками, як би знали більше за інших. "Якому віддавшись", - говорить, - "деякі ухилилися від віри" (ст. 21). Чи бачиш, як знову він велить навіть не сходитися в одне місце з та- ковимі? "Відвертаючи", - говорить, - "суперечок". Отже, є суперечки більший, на які навіть відповідати не повинно. Чому? По- тому що вони видаляють від віри, тому що не дозволяють стояти твердо і непохитно. Тому ми не повинні дотри- живатися цього, а віри, яка є непорушний камінь. Тоді н і річки, ні вітри, прямуючи на нас, не будуть в состояни і заподіяти нам ніякої шкоди, тому що ми є непорушним стали на камені. Таким чином, і в цьому житті, - якщо з беремо це справжнє підставу, - будемо стояти. не відчуваючи знову ніякого лиха. Хто обрав це багатство, той не по терпить ніякого лиха, - хто (обрав) цей шана, цю славу, цю честь, це задоволення. Все це є непорушним, не відчуває ніякої зміни; тим часом тут все перемінюється і схильне перетворенням, все не постійно. Чого ти хочеш? Слави? "Чи не піде", - кажуть, - "за ним слава його" (Пс.48: 18), а часто навіть залишає його ще за життя. Чи не такі вдосконалення -шенства чесноти: вони все постійно перебувають. Тут той, хто став знаменитим, досягнувши влади, як скоро влада переходить до іншого, стає людиною малозначітелен ним і одним із підлеглих. Багатий, - коли напали на нього розбійники, наклепники, зловмисники, - раптово ста- новится бідним. Але у нас не так. Якщо стриманий уважний до себе, то ніхто не в змозі відібрати у нього воздер жания. Того, хто володіє і управляє самим собою, ніхто не зробить людиною, яка не має влади, подначальних. А що остання влада значніше першої, це дізнаєшся з срав нения. Справді, скажи мені, яка користь управляти всіма народами, і бути рабом пристрастей? Якої шкоди - не управляти ні однією людиною, і бути вище панування стра- стей? Ось свобода, ось влада, ось царство і могутність! Іншого роду влада є рабство, хоча б хто оточив себе тисячею діадем. Коли всередині його панує безліч го спод, саме - грошолюбство, хтивість, гнів і інші пристрасті, то яка користь від діадеми? Велико могутність пристрастей, коли і самий вінець не в силах позбавити людину від цього раб- ства. Подібно до того, як коли б хто-небудь, будучи царем, потрапив в рабство до варварам, і вони, бажаючи більшою сте- пені показати свою владу над ним, не зняли б з нього ні порфіри, ні діадеми, але змушували б його в такому вигляді і носити воду, і готувати страву, і виконувати всі інші ра- боти, щоб таким чином зробити собі більше честі, а його піддати більшому нарузі, - так і в сьогоденні випадку ці пристрасті звертаються з нами жесточе всякого варвара. Хто зневажає їх, той буде сміятися і над варварами; а хто схиляється перед ними, той буде терпіти від них набагато більше зла, ніж від варварів. Варвар, коли набуває велику силу, мучить тіло; а пристрасті мучать і звідусіль тер зают душу. Варвар, коли набуває велику силу, пре дає смерті тимчасової; а пристрасті зраджують смерті вічної. З цього вільний тільки той, хто здобував свободу внутрішню; одно і раб тільки той, хто покорствует безглуздим пристрастям. Жоден пан, як би жорстокий він не був, не дає таких суворих і жорстоких наказів (як пристрасті). Посрами твою душу, кажуть вони, без потреби і причини; ображай Бога; не знай самої природи; чи буде це батько, або мати, - відклади всякий сором, повстань проти них. Такі накази сріблолюбства. Принось мені в жертву, каже воно, чи не бичків, а людей. Правда, і пророк говорить: "приносите в жертву людей, бо збідніли вгодовані" [1] (Ос.13: 2); а грошолюбство чи не це заповідає, але: пожрі чоловіків, хоча і є ті ситі; при- носи в жертву людей; принось у жертву не зробили ні-який неправди; убий і того, хто надав тобі благодіяння. І знову. будь ворожий до всіх, будь спільним ворогом усіх -і самої природи, і Бога; збирай золото - не для насолоди, а для того, щоб берегти його і відчувати через нього більше мука. Адже неможливо грошолюби бути разом і відданий ним насолоди, тому що він боїться, щоб не уменьші- лось золото, щоб не збідніли скарбниці. Не спи, го- ворит воно, всіх підозрюваних - і рабів, і друзів; будь стра жем чужого. Якщо побачиш, що бідний вмирає з голоду, не дай йому нічого, але, якщо можливо, зніми з нього навіть саму шкіру. Порушуй клятви, бреши, клястися, звинувачуй, обмовляй і. Коли б йти в огонь, піддатися тисячі смер тей, померти від голоду, боротися з хворобою, - не відмовляйся. Хіба не такі закони наказує грошолюбство? Будь грубить ким і безсоромним, нахабним і грубим, злочинним і біс чесним, невдячним, бездушним, недружнім, непримиренним, безжальним, батьковбивця, більше звіром, ніж людиною. Перевершивши всякого змія суворістю, всякого вовка хищностью; перевершивши жорстокість тваринної природи. Коли б тобі стати настільки злим, як демон, не відмовляйся; не знай благодіяння. Хіба не це мовить воно? І ми послухалися його! Але Бог дає протилежні заповіді. Будь дружний з усіма, будь лагідний, усіма любимо, нікого даремно і без причини не ображайте, шануй батька, шануй матір, поль зуйся добрим думкою, будь не людиною, а ангелом; ні- чого не говори ні безсоромного, ні помилкового, навіть і не помиш- ляй про подібний; допомагай нужденним, не накликати на себе клопоту грабіжництвом, не будь зухвалим, ні нахабним. І немає нікого, хто б слухався цього! Тому хіба несправедливо загрожує геєна? Хіба не по заслугах - вогонь? Черв'як нерозумний рающій? Доки будемо блукати по стромовині? Доки будемо ходити по терніям? Доки бу дем прободает себе цвяхами і дякувати за це? Ми підпорядкованих- няемся жорстоким мучителям і відвертаємося від милосердного Владики, Який нічого не говорить ні образливого, ні грубого, ні жорстокого, ні нерозумного, але заповідати все нуж- ве, прибуткове і доставляє нам велику користь. Сприйми ньому нарешті, звернемося, пріуготовіть, возлюбим Бога, як повинно, щоб удостоїтися благ, обіцяних любить Його, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцю зі Святим Духом слава, держава, честь, нині і повсякчас, і на віки віків . Амінь.
[1] Переклад з Септуагінти. - І.М.