Апостол Фома був, як відомо, одним з дванадцяти учнів Ісуса Христа. Згідно євангельських текстів цей апостол відрізнявся вкрай скептичним розумом і нічого не прини-малий на віру.
До оли соратники Христа розповіли Хомі, що розп'ятий на хресті Ісус воскрес, він відмовився це вірити.
Почувши від учнів про воскреслого Учителя, він раз-разілся наступній тирадою: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю». Іншими словами, апостол по-казав себе людиною здра-вомислящім, що вкрай не сподобалося іншим. На відміну від Фоми учні бачили чудеса навіть там, де їх, як він твердо знав, не було. Але Євангелія спільно-ють, що Ісус все ж з'явився недовірливому апостолу і навіть дозволив йому вкласти пальці в свої рани. Переконавши-шись, що Учитель зовсім не безтілесний, а рани самі що ні є справжні, Фома повірив і в мож-ливість воскресіння, і в те, що це і насправді Ісус. Але з тих пір за ним закріпилося про-звище «невіруючий», або «невірний», яке переслідує Хому майже дві тисячі років. Одна-ко невіруючим і невер-ним апостол був названий, швидше за все, з іншої причини.
Церква з удоволь-наслідком б викреслити ім'я апостола Фоми з
євангельських текстів, якби це було можливо. Цей нечестивець не тільки пхав пальці в рани Ісуса, але і стверджував, що він Дідім, тобто близнюк самого Христа! Навіть в випотрошених бо-Богослов'я четвертого століття Євангеліях збереглася згадка, наскільки Фома був схожий на Ісуса - їх легко можна було пере-плутати.
До четвертого століття, со-буття часів Христа давним-давно стали історією. Майже всі вони благополуччя-но забулися. І якщо перші християни іменували Фому Дідимом, то християни чет-верть століття знали його толь-ко як Фому - в грецькій транскрипції імені, або Томаса - в латинській. Хоча і грецький Фома, і латин-ський Томас давньоєврейською позначають Т'ома
-те ж саме, що і Дідім
-Близнюк. Але ж повне ім'я апостола звучало як Іуда Фома, іншими словами, нашого Хому звали насправді Іудою-близнюком, тобто Дідимом. Чиїм Діді-мом? Страшно вимовити.
Прізвиська Дідім стара-лися уникати, і якщо воно спливало випадково, то можна було пояснити просто - нібито апостол народився під астро-логічним знаком близнят-цов. Його ім'я, Юда, дане на честь батька як старшому з близнюків, зникло. Він став просто Фомою. Йому навіть визначили місце народження - місто Панеада в Галілеї - і про-професію - рибалка. Там, в Галілеї, за Євангеліями, Фома вперше почув проповіді Ісуса, сра-зу приєднався до Учи-телю і не покидав його до самої смерті. Вме-сте з Учителем він уходить до Лазаря, присут-ствовал на Таємній Ве-чере, потім трапилася ця історія з неділя-ням Христа і Зімніть-нями Фоми. Більше про нього в Євангеліях немає жодного рядка.
За житіям Фома був ро-Весник Ісуса, приєднання-нілся до нього у віці 29 років, мав дружину і чотирьох дітей. Дружина попалася Фомі шкідлива і сварлива, через це він був постійно похмурим і думав про смерть. Покинувши сім'ю, Фома відразу ж полюбив Вчителі. З дру-шими учнями відносини були у нього складні - Фома був песимістом і все під-Вергал сумніву. Об'єднати-ла їх тільки любов до Ісуса. Ісус виділяв Фому серед інших апостолів, хоча поні-малий, що той перевіряє логікою.
Житійної література перетворила Фому в мученика за віру. У «Діяннях Фоми» йому приписується підставу в Індії семи церков.
Після смерті Вчителі Фома як вірний учень від-правили проповідувати його ідеї в далеку Індію. При-чому він видав себе за архі-Тектор, який нібито міг звести для індійського царя чудовий палац. Але в Індії, замість того, щоб будувати палати, Фома став роздавати виділені на будівництво гроші всім нужденним. Не забував він і проповідувати. Зрозуміло, Фома так нічого і не побудував, крім «небесних палат», тобто зда-вання віри. До цього часу у Фоми було вже чимало по-слідчих. Навіть сам цар Гондофар перейнявся христи-Андської духом і охрестився разом зі своїм братом. Але з'явилися і вороги, які не же-Лавше відмовлятися від язи-пра. Фома був звинувачений у вбивстві якогось юнака і недотриманні місцевих звичаїв, його заточили в темниці і потім закололи списами на горі в Ченнаї. Апостол показав надзвичайний-ву твердість віри: він не вклонився язичницьким бо-гам навіть під загрозою смер-ти. Гора, де загинув апостол в сімдесяті роки першого століття, називається з тих пір горою Святого Томи.
Коли церковна влада відбирали тексти для включе-ня в Новий Завіт, вони оста-вили тільки чотири єванг-лія - від Марка, від Матвія, від Луки і від Іоанна. Їх назвали канонічними, тобто - з-відповідними догматам. Житійні тексти, звичайно, серед канонічних НЕ чис-лятся. Але не значаться серед узаконених «правильних» текстів і Євангелія, кото-які прийнято називати гно-стическими. Одне з цих Євангелій приписується Хомі, а точніше (як зазначено в першій же його рядку), Дідіму Іуді Хомі - таке його справжнє ім'я.
Широкій публіці содер-жание цього цікавого тексту стало відомо толь-ко в наші дні. Євангеліє від Томи записано у вигляді діалогу Ісуса з учнями. Апостоли питають його про сутність учнівства, віри, життя після смерті, про Цар-стве Небесному. Ісус відповідають поняттю-ет притчами і афоризмами. Ці відповіді абсолютно не в'яжуться з церковної догма-тикой. На питання, чи потраплять учні в Царство Ні-біснуються, Ісус пообіцяв, що потраплять, коли двоє стануть одним, зовнішнє - зовнішнім, зовнішнє - зовнішнім, мужчи-на - жінкою, а жінка - чоловіком, тобто по суті - ніколи. А точніше, Небесного Царства досягнутий тільки ті, хто подолає перепони матеріального світу.
Так що не дивно, що незабаром Євангеліє від Томи було заборонено.
Але крім суто фило--софскіе тексту Фомі при-підписується ще один опус, зовсім вже незручний і не-приємний - так зване Євангеліє дитинства. У цьому творі Фома Ізраїль-тянін (швидше за все, і не наш апостол, але теж Фома) розповідав про випав з канонічних Євангелій пе-періоді життя Ісуса. І, исхо-дя з тексту, в дитячі роки Ісус був злим і жорстоким дитиною, він абсолютно не розрізняв добра і зла. На одного однолітка, випадок-но розлив воду, п'яти-річний Ісус наслав про-клятих, від якого той усох і помер. А коли в будинок Ісуса прийшли батьки друго-го убитого їм хлопчика, він їх засліпив. Йосип відірвав Ісуса за вухо, а потім був змушений визначити його в вчення. Учитель відмовився від хлопчика, але визнав, що той наділений нелюдською мудрістю і магічним даром. У шість років Ісуса віддали іншому вчителю, ко-торий не знав, що хлопчика слід побоюватися. Відваживши йому ляпас, учитель впав бездиханним в ту ж міну-ту. Всі стали боятися Іісу-са - то, що викликало у нього гнів, ставало причиною смерті. Незабаром сусіди пере-стали Ісусу перечити, тоді він почав їх захищати і ис-цілячи. Він воскресив маль-чика, який упав з даху, зцілив хворого немовля-ца, врятував від зміїного укусу свого брата Якова. Гнів, який часом на нього накочувався, він намагався об-ращаются на неживу природу.
Але такий образ Ісуса, ви-викликають страх, наділений-ного до того ж чаклунські здібності, менше все-го був потрібен батькам церкви!
P.S. невипадкова підміна
Отців церкві не устра-івалі ні записані в Євангеліях від Фоми сло-ва Христа, ні сам Фома. Його потрібно запре-тить, а краще - замінити. Першим етапом заміни стало перетворення скепті-ка в звичайного малообразо-ванного і темного учня. Другим етапом стало унич-тожение текстів, які могли посіяти сумнів в недавно ще язичницькі уми. Третім етапом став пошук особи, яким можна було б підмінити євангельського Фому. І така людина, на превелику радість фальсифікаторів, знайшовся - Фома Канський. З цим Фомою все було в повному порядку. Едеський купець Кнай Томман, або Фома Канський, був вір-ним сином церкви. У 345 році він з благословення Антиохійського патріарха спорядив три великих корабля з запасами про-забезпечення для Семида-сяті двох християнських сімей з Сирії і відплив до індійським берегів. Це християнське посольство висадилося на південно-запа-де Індостану і заснувало поселення в Кодунгаллур. Звідси і розповсюдив-лось християнство в Ін-дії. Апостолу Фомі при-підписується те саме діяння, але за триста років до путеше-наслідком Кная Томмана. До того ж апостола теж можна було називати Канським, оскільки він був свиде-телем чуда, здійсненого Ісусом в Кані Галілей-ської. Легенда і реальність нарешті благополучно з'єдналися.