Боголюбов С.А. Бринчук М.М. Ведишева Н.О.
Під редакцією м. І. Палладіна, н. Г. Жаворонкова
Тверда палітурка, 432 стор.
Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних навчальних закладів, а також для практичних працівників суду, прокуратури, нотаріату, адвокатури, органів державного управління, керівників підприємств і організацій.
Загальна частина
Аграрне право як
самостійна галузь в системі
права Укаїни
§ 1. Поняття аграрного права як галузі права і її місце в системі права Укаїни
У науковій та навчальній правовій літературі в узагальненому вигляді аграрне право як юридичного поняття сформулірова-но як «комплексна спеціалізована галузь права, котораяпредставляет собою пов'язану внутрішньою єдністю систему взаємопов'язаних правових норм, що регулюють аграрні (земель-ні, майнові, трудові, організаційно-управлінські) суспільні відносини в сфері сільськогосподарської виробниц-жавної та пов'язаної з нею іншої діяльності ». Це визначення випливає з досить аргументованого поняття аграрного права як галузі права.
Існують ще мають давню історію проблеми відноси-кові визначення юридичної природи аграрного права і його місця в системі радянського (нині українського) права.
Перша проблема полягає в визнання або невизнання аграр-ного права як самостійної галузі права. Дискусія, разг-застарілих з цього питання в 1970-х роках і яка тривала в ті-чення всього дореформеного періоду, виявила три підходи до реше-нию проблеми:
що відбулася самостійною галуззю права у системі со-радянського права вважається сільськогосподарське право;
аграрне право визнається як наука і як навчальна дисц-Пліній в силу їх об'єктивної необхідності, але не визнається як галузі права в силу відсутності однорідного предмета, методу регулювання та кодификационного акту;
аграрне право є підгалуззю господарського (пред-прінімательского) права.
З третьої позицією можна погодитися лише в тому, що основ-ная частина сільськогосподарської діяльності як об'єкта аграр-них відносин дійсно несе характер підприємець-ства, проте значна її частка не є такою - це ве-дення особистого підсобного господарства, колективного садівництва і городництва, т. е. тієї сфери, де задіяні десятки мил-нів громадян, які здійснюють сільськогосподарське вироб-ництво для задоволення своїх особистих потреб.
Позиція повного заперечення аграрного права як само-самостійності галузі в загальній системі права неспроможна, по-кільки не дає відповіді на питання: до якої галузі належать (що обслуговують?) Нормативні правові акти як джерела права, у своїй сукупності становлять самостійну галузь за- ства - аграрне законодавство, об'єктом правового впливу і сферою дії якого є той же, що і для аграрного права, - сільськогосподарська діяльність, сільське господарство як галузь економіки.
В даний час дискусія з цієї проблеми не ведеться, однак в навчальній літературі невизнання аграрного права отрас-ллю права зберігається.
профілюючі, базові галузі: конституційне право (саме базове для всієї системи), цивільне, административ-ве, кримінальну (матеріальні галузі) і відповідні їм цивільне процесуальне, адміністративно-процесуальне і кримінально-процесуальне (процесуальні галузі) право;
комплексні галузі, для яких характерне поєднання раз-нородного інститутів профілюючих і спеціальних галузей: торгове право, право прокурорського нагляду, морське право.
З таким підходом до визначення юридичної природи аграр-ного права і його місця в системі (структурі) права навряд чи можна погодитися.
По-перше, в загальній теорії права існує точка зору, повністю заперечує можливість існування комплексних галузей права.
По-друге, комплексність як юридично значуща характе-ристика окремих галузей права зі складним предметом регулювання в сучасній і неухильно розвивається системі права втрачає сенс, оскільки одночасно відбувається дифференциа-ція та інтеграція правового регулювання окремих сфер загально-жавної життя, а головне, ознака «комплексність» стає все більш властивим і традиційним (профілюючих) галузям (цивільне право, адміністративне право), і спеціалізованих-ванним (трудове право).
У тому, що аграрне право може бути визнано абсолютно само-самостійності галуззю права, в усякому разі, представляти само-самостійну спеціальну сферу правового регулювання, можна переконатися навіть на прикладі США з їх зовсім інший правовою системою, з пануванням судового прецеденту.
Конституція США надає можливість широкого ре-вання сільського господарства на федеральному рівні, забезпе-чивая його верховенство. Наприклад, федеральне законодавство поширюється не тільки на междуштатной торгівлю, а й на внутрішньо штатних діяльність, якщо остання надає впливів-ствие на міжнародну торгівлю. Причому багато федеральні закони в галузі сільського господарства були прийняті в період деп-Рессо 1930-х років: зокрема, Закон про угоди в області маркетингу сільськогосподарської продукції, Закон про зерносхо-ніліщах, Програма міністерства сільського господарства в області державного контролю та контролю якості. Кілька законів відносяться до більш раннього періоду. Так, Закон про упаковках і складах, що регулює тваринництво, був прийнятий в 1921 р а згадані закон капери-Вольстеда, закон про ф'ючерси по зерну, що регулює торгівлю сільськогосподарськими ф'ючерсами, - в 1922 р Закон про реформування сільського господарства 1936 року - послідовник Закону про реформування сільського господарства 1933 року - створив основу для сучасної федеральної політики в галузі контролю за виробництвом, підтримки цін і доходів. Закон про сільське господарство 1949 року також є важливим джерелом ніком сучасного права. Багато нові правові положення були прийняті в якості поправок до Закону 1949 Закон про про-довольственной безпеки 1985 визначив нові ориенти-ри для багатьох традиційних програм міністерства сільського господарства США. Починаючи з 1939-х років в США періодично приймаються закони, які регламентують обсяги виробництва і збуту продукції основних сільськогосподарських культур, або стимулюючого, або стримуючого фактора.
Сільськогосподарське виробництво регулюється як фе-деральним, так і штатним законодавством. Штати відповідають за охорону здоров'я та безпеку громадян. Регулювання сель-ського господарства в них здійснюється шляхом ліцензування про-ництва і маркетингу. У деяких областях існує парал-лельно федеральне і штатний регулювання, при цьому прерогатив-ва належить федеральному закону.
Роль держави в сільському господарстві значною сте-пені призначена для захисту сільськогосподарських вироб-ників шляхом: підтримки ціноутворення; доходів; Субсидії-вання через державні програми страхування врожаю, охорони ґрунтів, фінансування і кредитування фермерів; іррі-гаціі, боротьби з повінню і регулювання товарообміну. На захист споживачів націлені такі програми, як стандарти, інспекція, ветеринарія і фітосанітарії, наукові дослі-нання, продовольча безпека, стандарти якості, підтримка цін, квоти поставки на ринок. І це все розцінює-ся в США як сільськогосподарське право, яке в частині ведом-ного регулювання належить до спеціальної сфері права, найбільш важливою рисою якого є адміністративний характер. Причому відповідні правила встановлюються адміністративними агентствами міністерства сільського госпо-ства США та інших федеральних відомств, а не законодавств-вом або судами.
Одним словом, сільське господарство США - єдина від-галузь країни, регульована федеральним міністерством з метою захисту спеціальних потреб галузі окремо від загальної еко-номічного політики уряду.