Головний лікар 1 РПБ Василь Григорович Реверчук
- Василь Григорович, але ж крім кадрів важлива і матеріальна складова?
- Звичайно, матеріальна база відіграє велику роль в житті будь-якої установи. Я згадую, який я брав лікарню 25 років тому. Сьогодні багато що змінилося. На нашій території розташовано три стаціонарних корпусу, тут є одно-, дво- та тримісні палати. Дві котельні: основна і резервна (з використанням різних видів палива). До речі, їх потужності дозволяють опалювати і селище.
- Тобто лікарня грає для Сардана роль своєрідного містоутворюючого підприємства?
- Так воно і є. Адже неможливо ізолювати велике медичний заклад від суспільства, серйозна організація повинна надавати підтримку населенню території, на якій вона розташована. І ми це робимо. Наприклад, нашими двома магазинами і кафетерієм користуються не тільки хворі, співробітники і відвідувачі лікарні, але і населення Сардана. А ще я пишаюся тим, що нам вдалося відкрити меморіал воїнам Великої Вітчизняної війни, місцевим уродженцям. Там зараз горить Вічний вогонь.
- Досягнення вражаючі. Створити такий комплекс, напевно, варто було великих особистих зусиль з вашого боку. І гроші на це пішли чималі. Хто забезпечував фінансування?
- Оскільки ми - республіканська лікарня, фінансування йде з бюджету Удмуртії. Я дуже вдячний керівництву республіки і її Президенту Олександру Волкову. Він завжди з готовністю відгукується на наші прохання, у міру можливості враховує наші інтереси. Подивіться, наприклад, на двокілометровий ділянку асфальтовій дороги, який пов'язує Сардалі з федеральною трасою - теж відповідь на наше прохання. Це був найважчий проїжджий ділянку.
- Василь Григорович, скільки пацієнтів забезпечено лікуванням в лікарні?
- Наша лікарня має у своєму розпорядженні 435 ліжками для психічних хворих, з них - 80 ліжок для псіхотуберкулёзних пацієнтів. Останні знаходяться в окремому корпусі, щоб виключити зараження інших хворих.
- Тобто число пацієнтів приблизно дорівнює кількості співробітників?
- Так, це специфіка психоневрологічних медичних установ. У нас контингент непростий, кожен вимагає індивідуального підходу, використання спеціальних методів. Так, наприклад, ми застосовуємо трудотерапию, у нас є своя швейна майстерня. Тут хворі шиють халати, простирадла та інші речі для наших потреб, а заодно набувають трудові навички, які допоможуть їм адаптуватися в суспільстві після лікування та виписки з лікарні. Це дуже ефективний спосіб лікування деяких психічних захворювань.
- А як йдуть справи з лікарським забезпеченням?
- Всі необхідні медикаменти в нашій аптеці є завдяки невтомній турботі завідуючої аптекою Валентини Олексіївни Васильєвої. Лікування на 100% безкоштовно. Всі хворі забезпечені чотирьохразовим харчуванням, в раціоні - все необхідне, включаючи фрукти. На фінансування останнім часом ми не скаржимося.
- Ваша лікарня, напевно, одна найбільш впорядкованих медичних установ Удмуртії. Але ж щось можна поліпшити? Які у вас плани на майбутнє?
- Ми багато зробили за останні роки, але зупинятися на досягнутому не збираємося. А проблеми у нас, звичайно, є. Мене, наприклад, турбує практично стовідсотковий знос транспортних засобів лікарні. Нам терміново потрібно придбати три санітарних автобуса. Потрібно оснастити лікарню більш сучасною лікувально-діагностичною апаратурою. Без цього подальше підвищення якості медичного обслуговування неможливо, а це завдання не має остаточного рішення. Необхідно враховувати і фактор часу: при лікуванні людини зволікання неприпустимо. Поспішайте робити людям добро!