39 Види недійсних угод.
Поняття недійсності правочину. Під недійсними угодами розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоча і спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків у зв'язку невідповідності вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не може спричинити правові наслідки, настання яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, настання яких сторони не передбачали і не бажали (наприклад, повернення отриманого майна, виникнення обов'язку відшкодувати збитки, моральну шкоду).
Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст. 215 ЦК України) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов її дійсності, встановлених частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.
Зазначена норма ГК України визначає лише загальні умови недійсності правочину, але при наявності спеціальних норм закону умови недійсності правочину визначаються цими спеціальними нормами. Слід зазначити, що недійсним може бути визнано лише скоєне за угодою, однак визнання її недійсною не потребує реальному виконанні сторонами, оскільки воно не має значення для визнання угоди недійсною. Це викликано тим, що за загальним правилом угода вважається недійсною з моменту її укладення, а в разі, якщо права і обов'язки за такою угодою передбачалися лише на майбутнє, припиняється можливість їх настання в майбутньому (ст. 236 ЦК України), оскільки неможливо повернути все отримане за нею (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором зберігання і т.п.).
Угода може бути визнана недійсною повністю або в окремій частині, однак недійсність окремої частини правочину не має наслідки недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що за угодою було б можна зробити і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ГК України).
Беручи до уваги те, що дійсність угоди залежить від елементів, які її складають, і взявши за критерій порушення вимог щодо дійсності угоди, серед конкретних підстав визнання угоди недійсною можна визначити:
1) дефекти суб'єктного складу (відсутність у сторін дієздатності - у фізичних та правоздатності - у юридичних осіб);
2) дефекти форми правочину, які стосуються виключно пісьменнной форми угоди (недотримання сторонами простої письмової форми правочину, яка передбачена законом, тягне недійсність угоди лише у випадках, передбачених законом, на відміну від це-го недотримання нотаріальної форми угоди тягне її недійсність) ;
3) дефекти змісту правочину (невідповідність умов угоди вимогам законодавства, наприклад, фіктивні, удавані угоди, угоди, які порушують публічний порядок);
4) дефекти волі (угоди, учинені без внутрішньої волі на їх вчинення, і угоди, в яких внутрішня воля особи сформовані не-правильно). Так, без внутрішньої волі відбуваються угоди особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, або угоди, учинені особою під впливом обману.
Залежно від характеру порушення закону при здійсненні операцій і правових наслідків, вчинення таких угод останні діляться на нікчемні та оспорювані.
Нікчемною є угода, недійсність якої прямо встановлена законом, наприклад, угода, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), одностороння або двостороння угода, щодо якої недотримання вимоги законодавства про нотаріальне посвідчення (статті 219-220 ЦК України), угода, вчинена неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновителів) або опікуна (ст. 222 ЦК України), угода, вчинена особою, над якою встановлено опіку, без дозволу орг на опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), угода, вчинена недієздатним фізичною особою при відсутності її схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України).
У випадках, встановлених законом, нікчемною є угода, щодо якої несоблюдена письмова форма, встановлена законом, наприклад, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 719 ЦК України), договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК Україна), кредитний договір (ст. 1055 ЦК України), угода щодо забезпечення зобов'язань (ст. 547 ЦК України). Визнання нікчемного правочину недійсним судом законом не потрібно (ст. 215 ЦК України).
Разом з тим у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ГК України), нікчемна угода може бути визнана судом дійсною (наприклад, якщо сторони при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості домовилися з усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою в цьому особою. Поледствія недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи має право застосувати суд. Треба також вказати, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть бути змінені за згодою сторін.
Іншим різновидом угоди, яка може бути визнана недійсною, є оспоримая угода, тобто угода, недійсність якої прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Зазначена угода породжує права і обов'язки сторін, але тим не менш її дійсність знаходиться під загрозою, оскільки закон надає відповідним особам право оскаржити її в судовому порядку.
Прикладами заперечної операції є угода, вчинена неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновителів), опікуна (ст. 222 ЦК України), угода, вчинена фізичною особою, яка обмежена у дієздатності за межами її цивільної дієздатності, без згоди опікуна ( ст. 223 ЦК України), угода, вчинена дієздатною фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України), угода юридичної особи, вчинена ним без соответс твующего дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України), угода, яка вчинена під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) та ін.
Від недійсності сделкм слід відрізняти відмову від неї. Закон дає право особі, яка учинило угоду, відмовитися від неї (ст. 214 ЦК України). Тобто особа, яка учинило односторонній правочин, має право відмовитися від неї на свій розсуд. Однак, якщо такою відмовою порушено права іншої особи, ці права підлягають судовому захисту.
Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від неї, навіть і в тому випадку, якщо його умови повністю ними виконані.
Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій була вчинена угода. Так, відмова від угоди, вчиненої в простій письмовій формі, повинен бути учинений в простій письмовій формі, а відмова від угоди, учинені в письмовій нотаріальній формі, повинен бути учинений в письмовій нотаріальній формі. У разі відмови від угоди його правові наслідки встановлюються законом або домовленістю сторін.