У байці І. А. Крилова так охарактеризована роль коренів і листя:
Чиї працюють грубі руки, Надавши шанобливо нам, Занурюватися в мистецтва, науки, Вдаватися до пристрастям і мріям.
Коріння і справді вели-кі трудівники, які вчиняють гігантську роботу по снаб-жению рослини водою і мі-ральним солями. Для того щоб успішно виконувати цю роботу, вони повинні роз-тися в грунті з дуже біль-шою швидкістю. Встановлено, що загальна довжина коренів трьох-місячного рослини озимого жита досягає 619 кіломет-рів! За добу вони виростають на 4,8 кілометра. Це від-ходить в основному за рахунок ак-тивного освіти кореневих волосків: протягом доби їх кількість збільшується бо-леї ніж на сто мільйонів! Завдяки такій високій ско-рости зростання коренева система рослини в разі пересиха-ня якоїсь ділянки ґрунту може дуже швидко пере-будуватися і почати засвоювати воду з сусіднього, що має запас вологи. Внаслідок ін-інтенсивного росту коренів про-виходить безперервне перемі-щення всмоктуючої зони кореневої системи. Особливе зна-чення це має в посушливих місцевостях. Чим суші грунт, тим повільніше переміщається в ній вода, тому коріння доводиться, як образно ви-разілся академік Н. А. Мак-симов, буквально «ходити по воду» в більш вологі. ще не використані грунтові горизонти.
Коріння, безумовно, являють-ся основними здобувачами води. Ну а якщо її в грунті мало, це ще не означає, що рослина неодмінно по-гине. Деякі види при-способом до засвоєння вологи з ... повітря.
Ось, виявляється, чому ці рослини відмовилися від кор-ній або використовують їх лише як інструмент при-кріплення до субстрату.
Для поглинання вологи не-посередньо з повітря бро- Мелиева виробили спеціальні пристосування. Це - мікро-скопічну лусочки, распо-лежання на листках. При висиханні вони зморщується-ся, але це не заважає нормаль-ному газообміну через усть-ица.
Для вивчення цих лусочок можна взяти кімнатна деко-ративного рослина ехмею (Aechmea chantinii). У неї вузькі, довгі і соковиті листя, прикрашені білими поперечними смугами. Під лупою можна розглянути, що смуга утворена множест-вом дрібних круглих пласти-ночек, діаметр яких менше чверті міліметра. Для бо-леї детального їх вивчення необхідно озброїтися мік-роскопія. Тепер чітко видно, що пластиночки насправді мають форму по-ронок, середина яких по-вантажу в тканину листа, а краю вільно лежать на поверх-ності, що не зростися з нею. Кожна воронка - це особлива пустотіла клітина, яка в суху погоду стискається. При зволоженні її стінки швидко набухають і чвар-ляють. Одночасно всередині клітини утворюється розріджений-ве простір, завдяки чому вологе повітря і кон-денсаціонная волога усмоктув-ються всередину. Поступила в клітку-воронку волога не залишається в ній, а тут же Отса-Сива живими клітинами, що знаходяться з нижньої сто-ку пластинок, і вже через них надходить всередину листа. Одна суха клітка-воронка може поглинути краплю води. Не дивно, що ціле рас-тение здатне увібрати значи-тельное кількість вологи, при-переносної туманом або росою, так як воронки распола-гаются на аркуші досить щільно.
До бромілієвим, засвоюю-щим атмосферну вологу, при-надлежат кілька сотень ві-дов роду тилландсия. Вони ростуть на деревах, скелях, сухому піску. Коренева система у них зазвичай атрофована, а іноді взагалі відсутня. Типовий приклад таких расті-ний - виростає в пе-руанских пустелях тилландсия пурпурна (Tillandsia purpu-rea). Вона не має кореня, тому просто лежить на су-хом піску під палючими лу-чами тропічного сонця. Рослина задовольняється лише вологою, регулярно принесеної з боку Тихого океану густими туманами.
А ось тилландсия уснеевідная (Tillandsia usneoides) дуже схожа на вигляд на лишайник уснею, що і визначило її видове на-звання. Іноді її називають «іспанським мохом» і викорис-товують для оббивки дверей і як пакувальний мате-ріалу. З гілок дерева-опори вона звисає у вигляді гігант-ських борід. У сухому стані тилландсия уснеевідная має незначну масу, але варто кинути її на поверхню води, як клітини-воронки мо-ментально вберуть її, маса рослини різко збільшиться і воно піде на дно. Так, завдяки різним пристосуванням рослини за-сушлівих середовища існування при-здатний засвоювати вологу з повітря.
Серед вищих рослин, насе-ляющих нашу планету, плау-новідние - одні з найдавніших. Поряд з плавун до них відносяться представи-ки роду селагинелла, а по русски - плауіка. Селагінел- ли мешкають найчастіше у вологих місцях, але є серед них і види, добре при-пристосувань до життя в сухих місцях. Обводненість їх тіла залежить від увлажіеніості ок-ружа середовища. Під час посушливого періоду року вони висихають майже до повітряно-сухого стану, але дощитиме - і рослини повно-стю відновлюють свій зовнішній вигляд і внутрішню будову.
У Південній Америці вироб-розтане вид селагинелли, ко-торий під час посухи заво-рачівает бічні листя на верхню сторону, а пагони закручує до центру обра-поклику кулі. Рослина витягує з грунту корінь, відривається від субстрату і, гнані вітром, відправляється мандрувати по білому сві-ту. Коли воно потрапляє у вологе місце, то починає вбирати вологу і приобрета-ет колишню форму. Тепер уже вітру не зігнати його з уподобаного містечка. Селагинелла випускає корінь і закріплюється
Щось подібне можна на-блюдать і у кактусів. «Плиг-гающих» кактусом називають в Мексиці один з видів циліндропунція (Cylindropuntia tunicata) Ви можете пройти мимо, не прікоснув-шись до нього, і тим не менше вони причепиться за допомогою колючок до вашого одягу, зробивши для цього справжній стрибок.
У чому причина цього явле ня? Ф. Патурі в книзі «Рас-тенія - геніальні інженерії-ри природи» припустив, що тут діють сили електростатичного прітяж-ня. І хоча механізм подоб-них рухів кактуса неясний, незвичайна «пристрасть» цього неголеного і нахабного бро-дягі до зміни місць, безвусий-ловний, не що інше, як при-пристосувань до суворих умо-виям пустелі.
Коренева система фреатофітов досягає рівня грунто-вих вод і забезпечує подоб-но насосу безперебійне постачання рослин водою. Якщо культурні рослини зможуть розвивати таку ж кореневу систему, то пустелі і напівпустелі НЕ будуть для них забороненою зоною.
Тим часом мрія ця не така вже нездійсненна. Адже людина воістину творить диво-са. Йому нічого не варто при-вить на кореневу систему якогось рослини-насо-са культурна рослина.
У спекотній, спекотної туркмени-ванні чабани так і роблять. Вони зрізають стебло вер-блюжьей колючки, залишається-ся пеньок розщеплюють, а в розщепів вставляють насіння гарбу через або дині. Коріння верблюжої-їй колючки, як відомо, досягають рівня ґрунтових вод, розташованих на гли-біне 10 і навіть 20 метрів. Після видалення надземної маси вода надходить до посадженим в розщепів насінню, зволожує їх і сприяє проростанню. Виникає потім проросток міцно срас-тается з живильної його корені-виття системою. Завдяки це-му соковиті, солодкі і запашні дині виростають на розжарений-ном піску.
