Застава майна клієнта є однією з поширених форм забезпечення повернення банківського кредиту. Застава майна оформляється договором про заставу, підписаним двома сторонами і підтверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобов'язання позичальником отримати переважне задоволення претензій з вартості заставленого майна.
Використання застави в практиці організації кредитних відносин передбачає наявність спеціального механізму його застосування. Заставний механізм є процес підготовки, укладення та виконання договору про заставу. Заставний механізм виникає в момент розгляду кредитної заявки як умова укладання кредитного договору. Він супроводжує весь період користування позичкою. Реальне звернення до виконання заставного механізму виникає на завершальній стадії руху кредиту-при погашенні позички і лише в окремих випадках, коли клієнт не може погасити позику виручкою або доходом.
У банківській практиці операції з оформлення та реалізації заставного механізму називають заставними операціями. Заставні операції комерційних банків не мають самостійного значення, вони є похідними від позичкових операцій і гарантують своєчасне і повне погашення позики. Позики, видані під заставу майна клієнта або його майнових прав, називають ломбардними.
Основними етапами реалізації заставного механізму є: *
вибір предметів і видів застави; *
здійснення оцінки предметів застави; *
складання та виконання договору про заставу; *
порядок звернення стягнення на заставу.
Предметом застави можуть виступати речі, цінні папери, майно і майнові права. Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на такі групи:
1. Застава майна клієнта:
а) застава товарно-матеріальних цінностей: *
заставу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; *
заставу товарів і готової продукції; *
заставу валютних цінностей (готівкової валюти), золотих виробів, прикрас, предметів мистецтва та антикваріату; *
заставу інших товарно-матеріальних цінностей;
б) заставу цінних паперів, включаючи векселі;
в) заставу депозитів, що знаходяться в тому ж банку;
г) іпотека (застава нерухомості).
2. Застава майнових прав:
а) застава права орендаря;
в) заставу права замовника за договором підряду;
г) застава права комісіонера за договором комісії.
У той же час, щоб те чи інше майно клієнта могло стати предметом застави, необхідна його відповідність критеріям прийнятності та достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, критерій достатності - кількісну. Існують загальні і специфічні вимоги до якісної та кількісної визначеності предметів застави.
Загальні вимоги до якісної стороні предметів застави, незалежно від їх матеріально-речового змісту, зводяться до наступних моментів: *
предмети застави (речі та майнові права) повинні належати позичальнику (заставодавцю) або перебувати у нього в повному господарському віданні; *
предмети застави повинні мати грошову оцінку; *
предмети застави повинні бути ліквідними, тобто володіти здатністю до реалізації.
Загальним вимогам до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна порівняно з основним зобов'язанням, яке має заставодавець по відношенню до заставодержателя, тобто вартість заставленого майна повинна бути більшою за суму позики та належних за неї відсотків.
Специфічні вимоги до якісної та кількісної визначеності предметів застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції. Важливо не тільки визначити критерій якості, вибрати відповідно до ним цінності, але і забезпечити їх збереження. Тільки в цьому випадку застава цінностей може бути гарантією повернення кредиту.
У зв'язку з цим найбільш надійним способом забезпечення збереження закладених цінностей є передача їх кредитору, тобто банку. У такому випадку позичальник залишається власником заставленого майна з опосередкованим володінням, при цьому він не може розпоряджатися і використовувати закладені цінності. Зазначений вид застави називається закладом. В якості предметів застави можуть виступати: валютні цінності, цінні метали, вироби мистецтва, прикраси.
Кредитор набуває при закладі право користування закладеним майном, при цьому одночасно на кредитора переходить обов'язок належним чином утримувати та зберігати предмет застави, нести відповідальність за втрату і псування. При відсутності у банку складських приміщень цей вид застави по відношенню до тварно-матеріальних цінностей має обмежену сферу застосування.
Разом з тим заклад передбачає можливість за угодою сторін зберігання закладених товарно-матеріальних цінностей на складах позичальника під замком і печаткою заставодержателя. Оскільки в цьому випадку позичальник не має право використовувати (витрачати) закладені цінності, даний вид застави називається тверду заставу. Як показує практика, тверда застава має обмежену сферу застосування, так як він розрахований на цінності, не призначені для поточного споживання.
Найбільш поширеним видом застави є застава товарів в обороті і застава товарів в переробці. В цьому випадку заставодавець не тільки безпосередньо володіє закладеними цінностями, а й може їх витрачати.
Застава товарів в обороті застосовується при кредитуванні торгових організацій. Торгові організації постійно повинні мати запас цінностей для виставлення їх на продаж. У такому випадку предмет застави знаходиться не тільки у володінні, але в розпорядженні і користуванні позичальника. При даному виді застави організація може замінити закладені цінності на інші, але умовою використання товарів є обов'язкове їх відновлення в сумі витрачених цінностей. Застава товарів в обороті отримав також назву застави зі змінним складом.
Близький за змістом до застави товарів в обороті заставу товарів в переробці. Він застосовується при кредитуванні промислових підприємств, зокрема, що переробляють сільськогосподарську сировину. Особливістю цього виду застави є право позичальника використовувати закладене сировину і матеріали, включені в предмети застави, у виробництві і заміняти їх на готову продукцію. Причому може допускатися переміщення призначених до переробки цінностей зі складу в цех фабрики або заводу. Переробка цінностей дозволяється банком, якщо буде доведено, що в результаті переробки вийде продукт більш високої вартості, ніж до неї. Для доказу представляється спеціальний розрахунок, який показує кількість і вартість заставленого сировини і матеріалів, період його переробки, середній вихід переробленої продукції, місце зберігання. Однак і в цьому випадку банк не може здійснити дієвий контроль за збереженням закладених цінностей.
Таким чином, різні види застави матеріальних цінностей (або розрахункових документів їх представляють) мають неоднакову ступенем гарантії повернення кредиту.
Найбільш реальною гарантією має заклад. Решта види застави мають умовні гарантії повернення кредиту. Тому в практиці комерційних банків ці види застави застосовуються по відношенню до клієнтів, позитивно себе зарекомендували, тобто надійним партнерам за кредитними угодами.
Оскільки в ринковій економіці кон'юнктура з реалізацією товарів може оперативно змінюватися, величина закладених цінностей завжди перевищує суму кредиту, що видається. Це положення визначає поняття «достатності» об'єкта застави. При видачі ломбардних позик під товарно-матеріальні цінності максимальна сума позики не перевищує, як правило, 85% вартості предметів застави. Така різниця створює банку додаткову гарантію повернення кредиту на випадок виникнення непередбачених обставин. При цьому в кожному конкретному випадку визначається індивідуальна маржа (різниця між вартістю закладених цінностей і боргом позичальника перед банком по позиці і відсоткам), яка відображає ризик кредитної угоди.
Крім застави товарно-матеріальних цінностей банки практикують видачу ломбардних позик під заставу цінних паперів. Критерієм якості цінних паперів, з точки зору прийнятності їх для застави, служать можливість швидкої реалізації та фінансовий стан випускає боку. У зв'язку з цим в зарубіжній і вітчизняній практиці найбільш високий рейтинг якості мають державні цінні папери зі швидкою оборотністю. При видачі позик під їх заставу максимальна сума позики може досягати 95% вартості цінних паперів. При використанні в якості застави інших цінних паперів (наприклад, акцій, випущених фірмами) величина позики становить 80-85% їх ринкової ціни. При цьому комерційні банки видають ломбардні позички як під котируються, так і не котируються на біржі цінних паперів. В останньому випадку якість забезпечення позички є нижчим, в зв'язку з чим, банки встановлюють більш високу маржу при оцінці вартості застави.
До предметів застави належать також векселя (торгові і фінансові). Головна вимога до торговому векселем, як предмету застави, складається в обов'язковості відображення реальної товарної угоди. Необхідно враховувати також термін платежу за векселем, який не може бути коротшим від строку позики, що видається. Максимальна сума кредиту під заставу векселі становить 75-90% вартості забезпечення.
Деякі особливості у використанні застави є при видачі іпотечних позик, які отримали широкий розвиток в світовій банківській практиці. У цьому випадку з'являється такий вид застави як іпотека, тобто заставу нерухомого майна. Об'єктом іпотеки можуть бути будівлі, споруди, обладнання, земельні ділянки, житлові будинки і квартири, дачі, садові будинки, гаражі та інші будівлі споживчого призначення. Якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, іпотека може бути встановлена лише за наявності письмової угоди всіх власників.
Для іпотеки характерні такі риси: *
перебування майна в руках боржника; *
можливість заставодавця (боржника) самостійно розпоряджатися доходом, отриманим від використання предметів іпотеки; *
можливість отримання заставодавцем під заставу одного і того ж майна додаткових іпотечних позик; *
обов'язкова реєстрація застави в поземельних книгах, які ведуться за місцем знаходження предмета іпотеки; *
простота контролю заставоутримувачем за збереженням предмета застави.
Іпотека використовується, як правило, при видачі довгострокових позик юридичним і фізичним особам (населенню для придбання будинку або квартири; фермерам для будівництва або землеустрою).
При видачі іпотечного кредиту важливо правильно провести оцінку вартості застави. Успіх оцінки, як показує зарубіжний досвід, залежить від здібностей, досвіду і компетентності оцінювача.
У сучасній банківській практиці предметом застави при видачі суд виступає не тільки майно, що належить клієнту, але і його майнові права. В результаті існує самостійний вид застави - застава прав, об'єктом якого виступають: *
права орендаря на будівлі, споруди, землю; *
права замовника за договором підряду; *
права комісіонера за договором комісії і ін.
Розглядаючи заставу як одну з форм забезпечення повернення кредиту, необхідно відзначити, що гарантію породжує юридично закріплена майнова відповідальність позичальника перед кредитором, тим самим створюється правова захищеність інтересу кредитора.
Економічно гарантію повернення кредиту при заставі забезпечують, по-перше, конкретні цінності та права, які є предметом застави (рухоме і нерухоме майно, права позичальника на нерухоме майно); по-друге, загальне майно клієнта, а іноді і декількох осіб. Наприклад, при заставі векселя банк віддає перевагу переказні векселі, за якими існує солідарна відповідальність осіб, які дали передавальні написи. Гарантією повернення кредиту під заставу цінних паперів є фінансова стійкість організації, яка випустила їх.
Таким чином, ефективність заставного права визначається не тільки правовою захищеністю інтересу кредитора, якістю предметів застави, а й загальним фінансовим станом позичальника.
Разом з тим слід зазначити, що використання майна клієнта в якості форми забезпечення повернення кредиту містить ряд незручностей. Для позичальника, який повинен надати кредитору певний предмет застави, виникає необхідність витягти його зі сфери свого користування. Однак позичальникові невигідно позбавляти себе права користування рухомим майном (сировиною, готовою продукцією, транспортними засобами і т.д.), тому ці види майна, як правило, не є предметами застави. З іншого боку, залишення в користуванні позичальника закладених цінностей, передбачених в договорі про заставу, таїть певний ризик для кредитора і створює необхідність організації контролю за їх збереженням.