У широкому сенсі під системою розуміється певна сукупність елементів, що утворюють ціле (складене з частин), яке володіє новою якістю, відсутнім у елементів цієї системи.
Підприємство розглядається як виробнича система, по-кільки йому притаманні всі ознаки, характерні для системи. Під-поділу підприємства (цехи, дільниці, відділи та ін.) Є підсівши-стем, що складаються з елементів різного ступеня складності (ра-ники, предмети і знаряддя праці і т. Д.).
Виробничі системи - це особливий клас систем, включаю-щий працівників, знаряддя, предмети праці та інші елементи, необ-ходимо для функціонування системи, в процесі якого ство-ються продукція і послуги.
На первинному рівні виробничу систему можна рассмат-ривать як групу механізмів (обладнання, апарати і т. П.), Про-обслуговуючих працівником (оператор, машиніст і т. Д.). Кожен меха-нізм і обслуговуючий його працівник є системою "людина - машина", що складається з двох взаємодіючих і взаємо-мосвязанних елементів.
Детальніше понятійний апарат підприємства як системи, а також принципи організації виробничих систем описані в [12, 14]. *
Якщо піти по шляху інтеграції первинних систем "людина - машина", прийдемо до виробничої ділянки - складній системі, перебуваючи-щей з основних і допоміжних робітників, основного і допоміжні-ного обладнання, системи зі складним комплексом взаімосвя-зей, взаємин і інтересів, що має складну структуру і організацію.
Виробничими системами більш високого рівня і порядку є цехи, корпуси і т. П. При цьому кожна ланка системи, підсівши-стеми будь-якого рівня відображає найбільш істотні риси системи більш високого рівня (порядку), частиною якого вони є.
Таким чином, в промисловому виробництві створюється ієрархія систем, взаємозалежних єдністю функціонування і розвитку підприємства. Далі будемо розглядати відносно невеликі сі-стеми: робоче місце, ділянка, цех, підприємство.
До характерних ознак функціонування підприємства як виробничої системи відносяться:
• цілеспрямованість, т. Е. Здатність створювати продукцію, надавати послуги (оскільки такі системи створені для удов-летворенія певних потреб);
• поліструктурності, т. Е. Одночасне існування на підприємстві (як системи) взаимопереплетающихся підсистем (цехів, дільниць, відділів і т. Д.), Де майже кожен елемент системи одночасно входить в кілька підсистем та функціонально-нує відповідно до їх вимогами, цілями;
• відкритість, що виявляється в тісній взаємодії підпри-ємства з зовнішнім середовищем - в матеріальному, енергетичному, інформаційному, фінансовому та інших видах обміну з зовнішнім середовищем;
• складність, обумовлена таким основним елементом системи, як трудящі, а також поліструктурностью, стохастічес-кими змінами стану елементів системи і впливом зовнішнього середовища. Вона полягає у величезній кількості еле-ментів системи з численними складними і, як правило, альтернативними зв'язками, великою кількістю осуществляе-мих процесів.
Підприємство являє собою динамічну систему, здатну змінюватися, переходити з одного якісного стану в інший, залишаючись в той же час системою завдяки певним властивостям. Перелічимо основні з них:
• результативність - здатність створювати продукцію або надавати послуги. Вона забезпечується організацією виробниц-жавної системи;
• надійність - стійке функціонування, здатність ло-калізіровать в порівняно невеликих частинах системи отри-цательного наслідки стохастичних збурень, походячи-щих як всередині системи, так і в зовнішньому середовищі. Надійність системи підвищується при обмеженні величин і частоти Стоха-стических збурень, а також за рахунок збільшення внутрісіс-темних резервів і забезпечується системою управління;
• гнучкість - можливість пристосовувати виробничі системи до постійно змінюваних умов довкілля, перш все-го до підвищення рівня конкуренції, зміни потреб ринку та ін .;
• керованість - характеристика процесу управління перед- прийняттям як системою. Система керована, якщо в заданий час досягає мети управління і вкладається при цьому в ог-зпечних по ресурсам. Система некерована, якщо не достига-ет мети; погано керована, якщо досягає наміченої мети не точно, а приблизно або виходить за встановлені ограни-чення по ресурсам.
Нормальне (звичайне) стан підприємства як виробничої-ної системи - функціонування. У кожної виробничої систе-ме здійснюється виробничий процес. Цей процес змінює елементи виробничої системи. Частина таких елементів (матері-али) споживається, перетворюючись в незавершене виробництво, напів-фабрикатів і, нарешті, в готову продукцію, яка залишає систе-му. Інші елементи, наприклад інструменти, верстати, поступово через нашиваються і в міру зношування замінюються новими, не завжди ідентичними. Таким чином, виробничі системи перебувають в рухомому (динамічному) рівновазі - система зберігається прі не-перериваному зміні. Це властивість забезпечується структурою систе-ми, т. Е. Її організацією. Тому стан системи в будь-який момент часу визначається не вихідним станом (хоча останнім впливає на стан системи в найближчі моменти часу), а параметрами системи. Названі властивості виробничих систем предопреде-ляють їх інерційність: встановлена структура системи, включаючи співвідношення елементів і їх зв'язку, підтримується до тих пір, поки вона істотно не зміниться в результаті накопичення невеликих внутрішніх і зовнішній змін або внаслідок цілеспрямованого вдосконалення організації системи.
Розглянувши характерні ознаки підприємства як виробниц-жавної системи, відзначимо, що всі його елементи функціонують з метою випуску продукції, надання послуг відповідного якост-ства, обсягу і номенклатури. Використовуючи методологію системного підходу, уявімо підприємство як виробничу систему, що має вхід, вихід і зворотний зв'язок (рис. 2).
Мал. 2. Підприємство як виробнича система
37. Виробнича структура підприємства - це сукупність виробничих одиниць підприємства (цехів, служб), що входять до його складу і форми зв'язків між ними.
Нижче наводяться фактори, що впливають на формування виробничої структури підприємства.
1. Галузева приналежність, т. Е. Характер продукції та методи її виготовлення.
2. Масштаб виробництва, який визначається кількісними розмірами випуску продукції і її трудомісткістю.
3. Спеціалізація підприємства і його кооперування з іншими підприємствами даної галузі.
4. Транспортні міркування, які визначаються необхідністю досягнення найменшої протяжності внутрішньозаводських маршрутів, мінімальних витрат часу на вантажно-розвантажувальні роботи і на пересування предметів праці і готової продукції, а також максимальною ефективністю використання коштів внутризаводского транспорту.
5. Керованість об'єктами виробничої структури, що означає необхідність врахування розмірів створюваних підрозділів і їх кількості з позицій можливості ефективного управління ними.
Залежно від рівня спеціалізації і характеру кооперування основних цехів розрізняють три види виробничої структури підприємства:
При технологічній структурі кожен основний цех спеціалізується на виконанні будь-якої певної частини загального технологічного процесу, однак виконує їх по всіх без винятку видів основної продукції, що випускається підприємством.
При технологічній структурі цехів важко розташувати обладнання по ходу виробничого процесу, так як при частій зміні видів продукції, що виготовляється змінюється склад і послідовність операцій. Отже, обладнання треба розташовувати по групах однотипних машин, що збільшує розмір внутріцехових перевезень, створює зустрічні руху напівфабрикатів, збільшує тривалість виробничого циклу і пов'язані з цим втрати.
Формування цехів по технологічному принципу характерно переважно для підприємств одиничного і дрібносерійного виробництва з великою і нестійкою номенклатурою виготовлених виробів.
У міру розвитку спеціалізації виробництва, а також стандартизації та уніфікації виробів і їх частин технологічний принцип формування цехів все більш доповнюється предметним принципом, при якому основні цехи створюються за окремими переділами виробництва за ознакою виготовлення кожним з них певного вироби, або його частини - агрегату, вузла, деталі.
При предметної структурі кожен цех виготовляє яку роботу, групи виробів або певні частини їх, а ділянки всередині цехів спеціалізуються на виробництві певних частин або деталей. Наприклад, на автомобільному заводі - цехи моторів, заднього моста, шасі і т. Д.
Предметна структура в чистому вигляді впроваджується вкрай рідко. Предметна структура ускладнює керівництво окремими цехами і ділянками, в яких здійснюються різноманітні за характером операції, можливість маневрування людьми і устаткуванням.
Поряд з технологічної та предметної структурами на промислових підприємствах широке поширення набула змішана (проміжна) предметно-технологічна структура, що характеризується наявністю основних цехів, організованих і за технологічним і за предметним принципами. Наприклад, на машинобудівних заводах заготівельні цехи (ливарні, ковальські, пресові) організовуються, як правило, за технологічним принципом, а Механоскладальні - за предметним.
Предметний і змішаний принципи формування цехів характерні переважно для підприємств великосерійного і масового виробництва, що виготовляють в значних кількостях однотипні вироби різних видів і розмірів або навіть одного.
Кожен цех в залежності від типу і масштабу виробництва, способу організації виробничого процесу підрозділяється на ділянки (прольоти, відділення, майстерні, потокові лінії) і допоміжні служби.
За характером кооперування виробничих ділянок у виготовленні продукції, так само, як і для підприємства в цілому, розрізняють три види виробничої структури цехів: технологічну, предметну, змішану.
Різних видів виробничої структури цехів властиві свої особливості побудови ділянок. Вони зводяться до певного поєднання робочих місць, що входять до їх складу, визначаються формами їх спеціалізації і характером визначення праці.
У загальному процесі виробництва будь-яких споживчих вартостей поділ праці між окремими робочими місцями характеризується технологічної та предметної спеціалізацією.
Технологічна спеціалізація робочих місць визначається характером і послідовністю процесів виготовлення продукції, предметна - діленням за типами виробництва (одиничне, серійне, масове).