У ті роки в північних колгоспах ще отари овець водилися.
Колгоспний бригадир Аркадій від випивки не відмовлявся, якщо вона ще дармової виявлялася. А інакше б і не випити мужику, - які тоді заробітки були.
Пробігав він якось біля річки, де бригада бокорашів колоди з берегів у воду скочувалися. А ті якраз на випивку налаштовувалися. Багаттячко распогнітілі, чайник підвісили, пляшку, з собою привезену, відкорковували. Гріх Аркашка було присісти, так розмова про погоду не почати. Налили випити і йому, а коли за другий стопкою він потягнувся, мужики взяли і засудили, що при дармової-то випивки не гріх би хоч закуски своєї принести.
"А чого ж її нести, коли вона поруч ходить, - і киває на стадо овець, що поруч на лужку паслися. - Ловіть будь-яку: зварити і насмажити вистачить".
Гріх було не випити і по другій, коли така закуска сама в руки проситься. Після цього вирушили мужики вівцю ловити. Спочатку один мужик за нею ганявся, потім помаленьку і інші бокораші підключилися. Аркадій, що залишився на самоті, сам собі стопку налив, на самоті випив. Сидить собі, покурює, так дивиться, як мужики на лузі падають, намагаючись будь-яку вівцю за ногу або за шерсть схопити. Тільки овечки-то набагато спритніше їх виявилися. Аркадій ухохативается, дивлячись на перекиди бокорашів, та ще підбиває: "Це вам не з багром по бережку прохолоджуватися."
Схаменулися мужики, коли зовсім з сил вибилися, так і не впіймавши нікого. Підійшли до згаслого вогнища, де гість, з вином умаялась, відпочивав, до колоди обоновкі прихилившись. Поруч остання пляшка, їм допиті, валялася. І до того їм нудно стало, що і чай пити не стали. Додому вирушили.
А Аркадію хоч би що. Прокинувся, овець перерахував, та додому, похитуючись, пішов.