У нас в колгоспі картоплю з осені закопують в сосняку. Там пісок, картопля лежить всю зиму і не псується. Навесні її виривають з піску і садять. А в сосняку залишаються глибокі ями. Ось раз йшов один наш колгоспник з цього сосняку і чує: ніби шкребеться хто в ямі? Підійшов до ями, а там на дні - зовсім невідомий звір. Зростанням з собачку, товстий, сам весь в білому і чорному вовни. У колгоспника був з собою сокиру. Довго не роздумуючи, колгоспник нахилився над ямою та стукнув звіра обухом по голові. Звір упав. Колгоспник витягнув його з ями, перекинув через плече і пішов додому. Будинки скинув звіра на підлогу і каже своїм синам:
- Дивіться, якого я звіра пристукнув в сосняку. Зовсім незрозумілий звір. Навіть і прізвисько його не знаю.
Старший син подивився на звіра, - а звір товстий, ноги короткі, рило свиняче, - каже:
- Це лісовий порося.
Середній син подивився звірові на кігті, - а кігті у звіра довгі, страшні, - і каже:
- Це вовченя.
А молодший син підняв звірові верхню губу, подивився на його зуби, - а зуби у звіра хижі, ікласті, - і каже:
- Ведмедик. - немає, - сказав колгоспник - не порося, що не вовченя і не ведмежа. Зовсім незрозумілий звір. Піду за лісником. Лісник повинен знати.
Взяв шапку, вийшов і двері за собою зачинив. Через короткий час повернувся з лісником, відкриває двері, - а хлопці його всі троє - на печі сидять, ноги підібгали і кричать йому:
- Тятя, хай не вертаються! - Тятя, він живий! - Кусючий!
Колгоспник зупинився на порозі, а звір шусть у нього між ніг, та з ганку, та в хвіртку. Хрокнув і пропав в кущах. А лісник, що стояв позаду колгоспника, і каже:
- Погано ти його вдарив. Це звір лісовий, живучий. По-нашому - звук, по-вченому - борсук. У норах живе. Їсть коріння, та жаб, та слимаків. Хлопці питають з печі:
- А людей він не є?
- Людей не чіпає.
- А ми-то страху натерпілися!
І полізли з грубки.
- Ех, знати б! Ми печеної картоплі йому дали б. Смачної!