Вчення про запалення І. І. Мечников пов'язував з вченням про фагоцитоз.
Фагоцитоз - біологічний феномен, що полягає в поглинанні кліткою будь-яких сторонніх часток. Такими частками можуть бути інші клітини або продукти їх розпаду, мікроорганізми, різні сторонні предмети. Фагоцитами мо-гут бути не тільки мезенхимниє, але і епітеліальні, нервові клітини. Особливого поширення фагоцитоз отримав в органах ретикуло-ендотеліальної системи - в печінці, селезінці, лімфатичних вузлах, в кістковому мозку, а також в ендотелії даху-носних і лімфатичних судин.
В особливих умовах, коли у внутрішньому середовищі організму виявляються важко розсмоктуються чужорідні тіла (шовкові нитки, частки марлі, одягу, денатурує-ванні власні тканини і т.д.), часто виникає особливий вид фагоцитів, так називаються ваемие гігантські клітини зі специфічно спрямованої діяльністю їх фермен-тов.
При вірусних захворюваннях, наприклад при гігантоклітинних бронхиолитах (Sheddon і Emery, 1965), наявність вірусу в цитоплазмі гігантка клітин визначає-ся иммуноморфологических.
Гігантські клітини мають високу концентрує здатністю, благо-даруючи чому в протоплазмі їх нерідко виявляються кристалічні ( «астероїд-ні») освіти.
Цілий ряд фізіологічних функцій здійснюється за допомогою фагоцитозу: очищення крові і тканин внутрішнього середовища від сторонніх домішок, переробка за допомогою внутрішньоклітинних ферментів старіючих або розпадаються власних клітин тіла (в першу чергу клітин крові), денатурованих білків і т.п. Біль-ШОЕ значення має фагоцитоз бактеріальних тел - явище, розроблене в класси-чеських творах І. І. Мечникова; останній навіть схильний був сутність воспа-лення зводити до фагоцитозу шкідливого початку. Фагоцитозу мікроорганізмів, як бу-дет нижче вказано, належить важлива общебиологическая роль.
Направлений рух фагоцитів, наприклад лейкоцитів, що емігрували з судин, обумовлене, на думку І. І. Мечникова, химиотаксисом, тобто залученням лейкоцитів певними хімічними речовинами. І. І. Мечников (1917) зводив до химиотаксису і весь процес еміграції лейкоцитів при запаленні.
Menkin (1940) виділив з ексудату поліпептид, названий їм лейкотаксин, з огляду на його властивості залучати лейкоцити. Проте подальші спостереження поки-зали, що лейкотаксин значно поступається по хіміотаксіческім властивостями багатьом іншим речовинам, зокрема деяких продуктів нуклеїнового обміну, утворюють-щимся у вогнищі запалення. Надалі було показано, що лейкоцити рухаються у напрямку до бактеріям з такою ж швидкістю, як і в протилежному на-правлінні. Рух це зигзагоподібно.
Механізм фагоцитозу не зводиться до чисто фізичним або фізико-хімічним за-закономірності; ці закономірності відіграють більшу роль при фагоцити-зе, що відтворюється штучно, наприклад in vitro або в спеціальних камерах, де випробовується рух лейкоцитів до того чи іншого об'єкту. Була показана суттєва різниця між дослідами in vitro і in vivo; гранулоцити не привертаючи-ються продуктами тканинного розпаду в дослідах in vitro, що вказує на роль цілого ряду умов, які сприяють фагоцитозу і які існують лише in vivo.
Підкреслюється, що в основі химиотаксису (або Хемотропізм) лежить електрич-ний феномен, обумовлений міграцією негативно зарядженого лейкоцита до частинкам судинної стінки, зарядженим позитивно. У числі умов висуваючи-ється значення сироваткового білка, достатня його концентрація. За відсутності си-комірчики фагоцитоз взагалі важко здійснимо. Ось чому, речовини, добре абсорбуючі сироватку, наприклад вугілля, у багато разів краще фагоцитируются, ніж речовини, що не абсорбуючі сироватки, наприклад кварц.Ето одна з причин, чому вугільний пігмент в легких, лімфатичних вузлах буває зазвичай фагоцитовані. Аб-сорбція білка на поверхні фагоцітіруемий об'єкта змінює його електричний потенціал. Підкреслюються зміни поверхневого натягу тіла фагоцити, в силу чого останній стає липким ( «крайове стан»), а контури його - рів-ними ( «псевдоподии»). Це веде до пересування всього тіла фагоцити від одного навчаючи-стка з відносно високим поверхневий натяг до іншого, де поверхност-натяг знижений. тобто у напрямку до центру вогнища запалення. І самий факт фагоцитозу зв'язується з тим, що фагоцітіруемий частки або мікроби по-ніжа поверхневий натяг цитоплазми, тобто розріджують тіло фагоцити в точці зіткнення з ним.
Фізико-хімічні фактори, а саме зміни в поверхневому натягу, лежать, мабуть, в основі масового впровадження одних клітинних формацій в інші. Так, іноді можна спостерігати масову імміграцію поліморфноядерних лейкоцитів в печінкові клітини, в поперечносмугасті м'язові волокна при їх некробіоз (див. Також Horstebrock, 1959).
Відносно мікробів підкреслюється значення адекватних антитіл, хоча дві-ються фагоцитів у напрямку до бактеріям йде з однаковою швидкістю як в імунній, так і в неімунний організмі.
Фагоцитоз нерідко тягне за собою загибель і розпад фагоцити, але такий розпад спостерігається і при фагоцитозі різних речовин, наприклад жиру, вугілля. Звільняються-дающиеся при «фаголізом», тобто розпаді фагоцитів, ферменти можуть надавати свою дію, на чому особливо наполягав І. І. Мечников (1917). Вчення про фагоцитоз, розвинене в працях І. І. Мечникова і його учнів, ще при своєму зародженні зустріло значну опозицію як з боку отечест-ських, так і іноземних вчених. Це було пов'язано з рядом причин принципи-ального і приватного порядку, оскільки накопичення нових фактів в області вивчення запалення, імунітету створювало непереборні труднощі в тлумаченні цих проблем переважно або виключно з позиції «фагоцітарізма». Н. Ф. Гамалія (1899) навіть зазначив, що завдяки цілому ряду відкриттів (бактерицидні властивості крові, виявлення антитоксинів і т.п.) "фагоцітарізм» був поставлений «поза всяким наукового інтересу».
Будучи, за словами І. І. Мечникова, «однією з галузей целлюлярной патолого-гии» Вирхова, «фагоцітологіческая теорія запалення» в якійсь мірі розвивала помилку Вирхова, котрий запрошував лікаря «мислити мікроскопічно». Правильніше вважати, що як руху фагоцити, так і фагоцитоз не є целеустрем-ленньтмі рухами одноклітинного організму, спрямованими на знищення шкідливого початку.
Приписуючи певної «системі» клітин роль своєрідних носіїв «це-лебних сил природи», роль «терапевтичних органів нашого тіла», «роль системи терапевтичного (мабуть, профілактичного) травлення», крім «обикновен-них органів травлення», І. І. Мечников не тільки перебільшував роль фагоцитів, вказуючи, що «всі інші засоби захисту організму грають другорядну роль», але і недооцінював значення тих місцевих і загальних реакцій - нервових, судинних, гормональних, які є найважливішими складовими в загальному комплекс е, ха-рактерізует запалення. Пізніше було показано також, що фагоцитоз не має прямого відношення до імунітету: у імунних і у неімунних тварин фагоцитоз протікає приблизно однаково. Фагоцитовані мікроорганізми, в ча-стності віруси, добре протистоять дії антитіл.
Навряд чи тому можна погодитися з І. І. Мечникова, коли він, висуваючи по-ложення - «немає запалення без фагоцитозу», прагнув витіснити їм інше положе-ня - «немає запалення без судин».
Вимагала застережень також ідея І. І. Мечникова про чисто «цілющий» і «захистів-ном» дії фагоцитів. Ще в 70-х і 80-х роках минулого століття (В. К. Високо-вич; см. XX Планельес, 1953 і ін.) Вказувалося, що фагоцитоз не обов'язково со-супроводжується переварюванням «поглинених» мікробів, а, навпаки, часто їх со-зберіганням і розмноженням. будучи вираженням симбіотичного стану, тобто біологічного співіснування видів. Внутрішньоклітинний рас-положення і розмноження багатьох видів мікроорганізмів (лепрозних, туберкульозна, туляремійная, тифозна палички, гонокок, лейшмании, рикетсії, віруси та ін.) Ілюструють такий симбіоз, що оберігає мікроорганізми від випадкових впливів, наприклад антибіотиками і хіміотерапевтичними речовинами, що вводяться в організм господаря .
Численні дослідження, що стосуються фагоцитозу тифозних бацил, бацил інфлюенци, стафілококів та ін. Показали, що фагоцитовані мікроби не вбиваються лейкоцитами і що останні іноді навіть беруть участь в перенесенні мікроор-ганизмов в різні органи тіла. На цьому засновано гнійне (септичне) розм'якшити-ня тромбу: мікроорганізми, фагоцитовані лейкоцитами тромбу, звільняються і своїми ферментами сприяють його розплавлення. Була внесена й інша поправка в трактування фагоцитозу, якщо мати на увазі ре-альні факти розчинення, тобто «Перетравлення», мікробних тел: як правило, це фагоцитоз мертвих або маложізнеспособних бактеріальних тел. При введенні в кров навіть великої кількості живих мікробів фагоцитозу їх лейкоцитами нема на-блюдается (В. К. Високович, 1885, 1886; див. X. X. Планельес, 1953). Згодом виявилося також, що ферменти лейкоцитів не вбивають мікробів і що їх основним фізіологічним відправленням є ферментативне розщеплення мертвог про субстрату.
Сказане вище не спростовує принципового положення І. І. Меч-ників, згідно з яким лейкоцити і інші клітини мезенхіми здатні виокрем-лять речовини, що володіють властивостями ферментів, і тим самим розщеплювати ті чи інші органічні сполуки, тобто як би «переварювати» їх. Вивчення про-процесів обміну речовин при запаленні з очевидністю про це свідчить. Од-нако зводити запалення, як і імунітет, до фагоцитозу або до фагоцітолізу непра-вильно. На фагоцитоз слід дивитися не як на «захист» організму від зовнішніх фак-торів, а як на важливе біологічне пристосування до цих чинників, що дозволяє, з одного боку, проводити перманентну очищення тіла від усього йому чужого, утилізувати відходи тканин внутрішнього середовища і, з іншого боку, встановлюється-вать симбіотичні відносини зі світом мікробів на тій чи іншій іммунологіч-ської основі. Про суперечливих установках в проблемі фагоцитозу см. А.Д. Адо (1961), Dubos (1955, 1957).