До певного моменту вУкаіни ніхто всерйоз не замислювався над проблемою ісламофобії, ототожнюючи іслам і мусульман, з легкої руки провідних електронних СМІУкаіни, виключно з військовими діями в Чечні або ж у Палестині. Образно кажучи, тільки чеченці були "поганими мусульманами", татари і башкири - не сприймали мусульманами, а, скажімо, дагестанці - перш за все, були "кавказцями". Але подальший розвиток політичної ситуації в світі і вУкаіни показало, що коріння ісламофобії не обмежуються виключно проблемами взаємин двох народів.
Офіційна газета Саудівської Аравії "Arab News" у своїй редакційній статті ясно і чітко формулює свої претензії до української політики по відношенню до мусульман: "Ісламофобія ніколи не зникала вУкаіни, але зараз вона досягла максимуму за всю посткомуністичну добу, і влада нічого не робить, щоб її зупинити. Вона знайшла нову силу з початком війни в Чечні і наростає з кожним терактом, які приписуються чеченським терористам ... Мішенню страху і ненависті українських стають мусульмани ".
У відповідь українські дослідники Георгій Енгельгардт і Олексій Криміна заявляють, що, з європейської точки зору, гонінь на мусульман вУкаіни не існує: віруючим не перешкоджають здійснювати релігійні обряди, від них не вимагають відмови від переконань. Іслам вУкаіни зарахований до розряду традиційних релігій, що виводить його за рамки формальних і неформальних обмежень, яким піддаються нові і нетрадиційні, релігійні течії. Тобто, ісламофобія в українському суспільстві, на думку українських дослідників, не має грунту під собою, тому що "поява в українському інформаційному полі теми ісламофобії - наслідок ширшого протистояння США і правлячих кіл ісламського світу, яке неминуче відбивається і на ситуації в Укаїни" .
Одним з перших, хто ініціював судове рішення проблем ісламофобії вУкаіни, став інтернет-сайт www.islam.ru. На питання - чи відчувають гоніння або переслідування мусульмани з боку українських націоналістів вУкаіни, українські дослідники відповідають ухильно, заявляючи, що "ксенофобські настрої звичайні для будь-якої країни, яка переживає наплив зовнішніх і внутрішніх мігрантів". За словами Георгія Енгельгардта і Олексія Криміна, ворожість старожильческого населення спрямована саме проти "інородців", а не "іновірців". Про це, за їхніми твердженнями, говорить розхожий лексикон української ксенофобії: "Азері", "чорні", "чурки", "звірі", "азіати", "хачи". Релігійний вимір ксенофобії досі відсутня вУкаіни, за заявою Георгія Енгельгардта і Олексія Криміна. При цьому важливо відзначити, що основна частина, якщо не вся, внутрішніх і зовнішніх мігрантів вУкаіни, сповідує іслам. Серед них - як гражданеУкаіни, так і громадяни країн Центральної Азії, включаючи біженців з Афганістану.
Крім того, однією з найбільш зручних рішень проблем в політиці вУкаіни і країнах Центральної Азії стало звинувачення правлячими владою та офіційними релігійними колами в прихильності до ваххабізму, в симпатіях іншим нетрадиційних релігійних течій в ісламі.
Безсумнівно, свої корективи в Центральній Азії внесли теракти в Узбекистані. Саме після них Духовне управління мусульман Киргизстану в неофіційній формі попросило імамів мечеті стежити і перевіряти тих, хто просить притулку в мечетях і медресе. Раніше будь-яких обмежень не було. Офіційні духовні управління мусульман в країнах Центральної Азії, незважаючи на формальну незалежність, перебувають під контролем відповідних державних органів, які час від часу можуть впливати на їх політику. Цим можна пояснити появу такого роду постанов і розпоряджень.
Влада Узбекистану скористалися "боротьбою з тероризмом" як приводом для продовження переслідування віруючих і політичних опозиціонерів. У в'язницях все ще знаходилося не менше шести тисяч політичних в'язнів, а представники незалежних мусульманських течій, серед інших, піддавалися залякуванню і арештів ...
Мусульманські лідери також заперечують будь-яку війну цивілізацій, резонно вважаючи, що такі настрої і думки йдуть в суспільстві через потужної хвилі ісламофобії.
Факт залишається фактом - потужна хвиля ісламофобії, в тому числі і на державному рівні, породжує такі думки у людей, створюючи страх перед ісламом і мусульманами.
До кінця 80-х років сприйняття ісламу сучасним суспільством прийняло абсолютно іншу форму. З поширенням ісламського послання на схід і на захід (цей феномен часто згадується, як "Ісламський відродження"), більшість видатних західних вчених стали розглядати іслам не як увядающее світогляд, що має виключно історичне значення, але як впливову силу, потенційно загрозливу західній гегемонії. Очевидно, відкриті нападу на іслам являють собою реакцію західних влади на сплеск ісламської культури, який вони порахували загрозливим встановленому світовому порядку.
Перемога в боротьбі з відновлення репутації ісламу - завдання аж ніяк не з легких. Вона вимагає повної консолідації наукових, релігійних мусульманських організацій і вищих навчальних закладів для розробки продуктивної системи співпраці з немусульманськими ЗМІ. Для цього мусульманам необхідно вдосконалити навички та володіння технічними засобами і артистичними прийомами. Але найважливіше - переглянути домінуюче в ісламському суспільстві поблажливе ставлення до використання техніки і мистецтва для поширення ісламу і розробці ефективної стратегії протистояння його супротивникам.
Ісламофобія особливо небезпечна для мусульмано-християнського прикордоння, для країн, де пліч-о-пліч проживають мусульманські і християнські громади. До таких країн належить Україна, яка межує з Центральною Азією, де проживають понад тридцять мільйонів мусульман. Підкреслено лояльна політика не завжди може бути передбачуваною, якщо правлячі влади і далі будуть вести нинішню політику по відношенню до мусульман.
Алмаз Ісманов, незалежний журналіст, Киргизстан