УНІВЕРСИТЕТ РОСІЙСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ОСВІТИ
Факультет: Бізнес, Маркетинг, Комерція
Дисципліна: Управління фінансами комерційних підприємств
Тема контрольної роботи: Управління позиковими коштами
П.І.Б. студента: Сприжков Ігор Максимович
Курс: 3. Семестр: 6. № залікової книжки: 1818.
Дата здачі: _____________________
П.І.Б. викладача: Цамуталі О.А.
Оцінка: _________________________ Підпис: _________________________
Дата перевірки: __________________
1. Поняття про фінансовому менеджменті
2. Найважливіші показники діяльності підприємства, які використовуються у фінансовому менеджменті
3. Ефект фінансового важеля і раціональна політика запозичення коштів
4. Формування раціональної структури джерел коштів підприємства
Будь-який бізнес починається з грошей, безперестанку вимагає грошей і робиться заради примноження грошей. Вирішення фінансових питань - одна з найвідповідальніших проблем підприємництва. Діяльність, пов'язана з фінансами, вимагає специфічних знань і умінь. Зокрема, питаннями раціонального управління фінансами займається дисципліна Фінансовий менеджмент.
· Додана вартість (ДС) - різниця між вартістю продукції, виробленої підприємством за той чи інший період, і вартістю спожитих матеріальних засобів виробництва (сировини, енергії та ін.).
· Нетто-результат експлуатації інвестицій (НРЕІ). або прибуток до сплати відсотків за кредит і податку на прибуток - різниця між ДС та витратами на оплату праці і відновлення основних засобів. Часто для швидкості розрахунків замість НРЕІ застосовують балансовий прибуток (БП). відновлену до НРЕІ додатком відсотків за кредити, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг) [1].
· Економічна рентабельність активів (ЕР), або ефективність витрат і вкладень - процентне відношення ефекту виробництва до витрат і вкладень.
Одним з основних інструментів, що застосовуються фінансовими менеджерами, є так званий ефект фінансового важеля.
Ефект фінансового важеля (ЕФВ) - це приріст до рентабельності власних коштів, одержуване завдяки використанню кредиту, незважаючи на платність останнього.
Дія ЕФР легко простежити на такому прикладі. Візьмемо два підприємства (А і Б) і зробимо для них розрахунок рентабельності власних коштів (РСС):
Рентабельність власних коштів
Бачимо, що у підприємства Б чиста рентабельність власних коштів на 3.3% вище, ніж у підприємства А, тільки лише за рахунок іншої фінансової структури пасиву. Ця різниця і є ефект фінансового важеля.
1. Підприємство, що використовує лише власні кошти, обмежує їх рентабельність приблизно двома третинами економічної рентабельності:
2. Підприємство, що використовує кредит, збільшує або зменшує РСЗ, залежно від співвідношення власних коштів (СС) і позикових коштів (ЗС) в пасиві та від величини середньої розрахункової ставки відсотка (СРСП) [3].
РСС = 2/3 × ЕР + ЕФВ,
ЕФР = f (СС / ЗС, СРСП).
Неважко помітити, що ЕФР виникає з розбіжності між ЕР і "ціною" позикових коштів - СРСП. Це і є перша складова ЕФР, звана диференціалом. З урахуванням оподаткування:
Диференціал = 2/3 (ЕР - СРСП).
Друга складова ЕФВ - плече важеля - характеризує силу впливу фінансового важеля. Це співвідношення між позиковими (ЗС) і власними засобами (СС):
Плече фінансового важеля = ЗС / СС.
Поєднавши обидві складові ЕФР, отримаємо:
Рівень ЕФР = 2/3 × (ЕР - СРСП) × ЗС / СС;
в більш загальному вигляді:
Рівень ЕФР = (1 - ставка оподаткування прибутку) × (ЕР - СРСП) × ЗС / СС.
Дана формула відкриває перед фінансовим менеджером широкі можливості по визначенню безпечного обсягу позикових коштів, розрахунку допустимих умов кредитування, полегшення податкового тягаря для підприємства, визначення доцільності придбання акцій підприємства з тими чи іншими значеннями диференціала, плеча важеля і рівня ЕФР в цілому.
Отже, рівень ЕФР залежить від диференціала і плеча фінансового важеля. При цьому між ними існує протиріччя і нерозривний зв'язок. Так, при нарощуванні позикових коштів фінансові витрати з "обслуговування боргу", як правило, збільшують СРСП і це (при даному рівні ЕР) веде до скорочення диференціала. У свою чергу скорочення диференціала компенсується черговим підвищенням значення фінансового важеля.
Звідси випливає найважливіше правило:
Якщо нове запозичення приносить підприємству збільшення рівня ЕФР, то таке запозичення вигідно. Але при цьому необхідно найуважнішим чином стежити за стан диференціала: при нарощуванні плеча важеля банкір схильний компенсувати зростання свого ризику підвищенням ціни свого "товару" - кредиту.
Інша важлива правило:
Ризик кредитора виражений величиною диференціала: чим більше диференціал, тим менше ризик, чим менше диференціал, тим більше ризик.
Є. С. Стоянової [4] пропонує методику визначення щодо безпечного залучення позикових коштів. Для цього використовуються статистичні графіки:
Малюнок 1. Варіанти та умови залучення позикових коштів
Графіки потрібні для визначення щодо безпечних значень ЕР, РСЗ, СРСП і плеча важеля. З графіків видно, що чим менше розрив між ЕР і СРСП, тим більшу частку доводиться відводити на позикові кошти для підйому РСЗ, але це небезпечно при зниженні диференціала.
Виникає питання: "До якого значення ЕФР потрібно прагнути?". Багато західних економістів вважають, що золота середина близька до 30 - 50 відсоткам, тобто ЕФР оптимально повинен дорівнювати одній третині - половині рівня ЕР активів. Тоді ЕФР здатний як би компенсувати податкові вилучення та забезпечити власним коштам гідну віддачу. Більш того, при такому співвідношенні між ЕФР і ЕР значно знижується акціонерний ризик.
Щоб визначити оптимальні умови отримання кредиту і розрахувати його суму необхідно виконати наступні процедури:
1. Встановити прийнятну ступінь зниження диференціала, визначити його величину, і, виходячи з цього, розрахувати ставку відсотка по майбутньому кредитним договором, вводячи в обчислення прогнозований рівень ЕР. Важливо, щоб значення диференціала було позитивним і мало певний аварійний запас. Відразу ж слід зосередити увагу на відповідну криву диференціалів (наприклад, на ЕР = 2 × СРСП).
2. Підприємство вибирає бажаний рівень ЕФР (рекомендується: 1/3 ј 1/2 від ЕР) і відповідну горизонталь на графіці. Нехай у нашому прикладі це буде 1/3.
3. Отримуємо, що для досягнення 33-процентного співвідношення між ЕФР і РСС (коли успіхи підприємства на 1/3 забезпечуються за рахунок фінансової сторони справи, а на 2/3 - за рахунок господарської, і сповна використовуються можливості податкової економії, але не податкової "перекомпенсації") бажано мати при ЕР = 2 × СРСП плече важеля 1.0. Тобто позикові кошти можуть за своїм обсягом дорівнювати власних коштів підприємства.
4. Далі залишається визначити, чи вписується розрахована раніше "за потребами" сума кредиту в безпечне значення плеча важеля.
5. Слід передбачити якийсь резерв позикової спроможності на випадок можливих ускладнень.
Одна найголовніших проблем фінансового менеджменту полягає в формуванні раціональної структури джерел коштів підприємства з метою фінансування необхідних обсягів витрат і забезпечення ба-ного рівня доходів.
Відомі два види джерел поповнення коштів підприємства: зовнішні - за рахунок заімст-Вованом і емісії акцій - і внутрішні - за рахунок нераспре-поділеній прибутку. Дані види фінансування тісно взаємозалежні. Це не означає, проте, взаємозамінності. Так, зовнішнє боргове фінансування ні в якому разі не повинно підміняти залучення і використання власних коштів. Тільки доста-точний обсяг власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства і зміцнювати його незалежність, а також свідоцтво-вать про намір акціонерів розділяти пов'язані з підприємством ризики та підживлювати тим самим довіру партнерів, постачальників, клієнтів і кредиторів.
Вносячи прямий внесок у фінансування стратегічних потреб-ностей підприємства, власні кошти одночасно стають важливим козирем у фінансових взаєминах підприємства з усіма персонажами ринку.
Чому, наприклад, банкір, розглядаючи ба-ланс підприємства, перш за все звертає увагу на вже досягнуте співвідношення між позиковими і власними засобами? Тому що в критичній ситуації саме власні середовищ-ства здатні стати забезпеченням кредиту.
При достатніх власних засобах збільшення плеча фінансового важеля може не супроводжуватися сильним зниженням диференціала. Рівень ефекту фінансового важеля і дивідендні можливості підпри-ємства зростають. Одночасно збільшується курс його акцій і потенціал залучення нових власних коштів. Це, в свою чергу, підвищує позикові потен-ції підприємства і. все починається спочатку.
Але не будемо принижувати і роль позикових коштів в житті підприємства. Заборгованість пом'якшує конфлікт між адміністра-рацією і акціонерами, зменшуючи акціонерний ризик, але загострює конфлікт між акціонерами і кредиторами. Протистояння між-ду акціонерами і керівництвом підприємства породжується неодин-ковим ставленням до власності.
По-перше, керівники схильні до нарощування своєї частки в доході підприємства (престижні витрати, суперзарплат і т. П.). Навряд чи це відповідає корінним інтересам акціонерів.
По-третє, оскільки горизонт керівників обмежений їх при-відсутністю на фірмі, вони часто віддають перевагу короткостроковим проектам в збиток довгострокової стратегії підприємства.
Тепер - про причини конфліктів між акціонерами і кредито-рами.
Перша причина криється в дивідендну політику. Збільшення дивідендів при зменшенні нерозподіленого прибутку веде до відносного зниження власних коштів підприємства у порівнянні з позиковими. До того ж призводять і залучення нових кредитів і випуск привілейованих акцій. Це збільшує ризик банкіра і тягне за собою своєрідну «девальвацію» виданих їм позичок.
Друга причина пов'язана з тим, що при надзвичайно високому рівні заборгованості у підприємства виникає підвищений ризик банкрутства. У такій ситуації акціонери схильні йти «ва-банк», вибираючи найбільш ризиковані проекти. Кредиторів же це ніяк не влаштовує. Якщо до всього цього додається тяжіння адміністра-рації до найменш ризикованих проектів, то керівники підпри-ємства виявляються не на боці акціонерів, а на стороні кредиторів!
Нарешті, третя причина: якщо при емісії облігацій нові позикові кошти залучаються на більш вигідних для інвесторів умовах, ніж попередні, то раніше випущені облігації можуть зазнати падіння курсу.
І знову: в ринковій економіці існують механізми пом'якшити-ня цих протиріч. Широко відомий спосіб - випуск таких фінансових активів, які дозволяють власникам облігацій стати акціонерами, т. Е. Теж власниками підприємства (облігації, конвертовані в акції, облігації з підписними купонами та ін.). В англосаксонських країнах практикується чітке окреслення, а по суті - обмеження прав акціонерів в області інвестицій, фінансування і розподілу, що фіксується безпосередньо в Статуті і в Установчому договорі. Нарешті, підприємства можуть послідовно проводити політику постійного поновлення позикових коштів, що залучаються на короткостроковій основі на цілі довгострокового фінансування. Тоді при кожному черговому ис-справному відшкодування кредитів або погашення облігацій кредитори переконуються в доброчесності керівництва підприємства і в чис-тоте цілей акціонерів.
За ідеєю, коли співвідношення між позиковими і власними засобами для даної юридичної особи обмежується законо-давальному встановленими нормативами ліквідності (такого регу-воджується піддаються в нашій країні в основному банки), то можливості залучення позикових коштів виявляються звуження-ми. Іноді обмежують ці можливості і затверженние засно-дителями в статутних документах положення. Нарешті, і це найголовніше, умови грошового і фінансового ринків можуть стримай-вать свободу фінансового маневру підприємства. Тому перед-прийняття поза екстремальних умов не повинно повністю вичерпувати свою позикову спосіб-ність. Завжди повинен залишатися резерв «позикової сили», щоб у разі потреби покрити НЕ-достаток коштів кредитом без перетворення диффе-ренціала фінансового важеля в негативну ве-личину. Досвідчені фінансові менеджери в США вважають, що краще не доводити питома вага позикових коштів в пасиві більш ніж до 40% - з цим положенням відповідає плече фінансового важеля 0,67. При такому плечі важеля фондовий ринок зазвичай максимально оцінює курсову вартість акцій підприємства.
У формуванні раціональної структури джерел коштів ис-ходять зазвичай із самої загальної цільової установки. знайти таке співвідношення між позиковими і власними засобами, при якому вартість акції підприємства буде найвищою. Це, в свою чергу, стає можливим при достатньо високому, але не надмірній ефекті фінансового важеля. Рівень задолжен-ності служить для інвестора чуйним ринковим індикатором благо-получия підприємства. Надзвичайно висока питома вага позикових коштів у пасивах свідчить про підвищений ризик банкротст-ва. Коли ж підприємство воліє обходитися власними коштами, то ризик банкрутства обмежується, але інвестори, одержуючи відносно скромні дивіденди, вважають, що підприємство не має на меті максимізації прибутку, і починають скидати акції, знижуючи ринкову вартість підприємства.
Отже, для зрілих, давно працюють компаній но-вая емісія акцій розцінюється звичайно інвестор-рами як негативний сигнал, а залучення позику-них коштів - як сприятливий чи нейтраль-ний. Це, до речі кажучи, ще один аргумент на користь того, що підприємству не варто до кінця використовувати свою позикову спосіб-ність, необхідно зберігати резерв фінансової гнучкості, щоб завжди мати можливість залучити кредити, позики на нормальних умовах.
Існує чотири основних способи зовнішнього фінансування:
2. Залучення позикових коштів у формі кредиту, позик, емісії облігацій.
4. Комбінація перших трьох способів. Якщо перший спосіб виявляється неприйнятним через нестачу коштів у сьогоднішніх акціонерів або їх ухилення від дальньої шего фінансування, то критерієм вибору між другим і третину-ім варіантами є зведення до мінімуму ризику втрати контролю над підприємством. Аргументи за і проти різних способів зовнішнього фінансування містяться в таблиці 1
Переваги та недоліки основних джерел фінансування