Політика як покликання і професія
[. ] Що ми розуміємо під політикою? Це поняття має надзвичай-чайно широкий сенс і охоплює всі види діяльності по самостійному керівництву. [. ] Ми маємо намір в даному випадку гово-рить тільки про керівництво або наданні впливу на керівництво полі-тичних союзом, тобто в наші дні - державою.
Отже, політика, судячи з усього, означає прагнення до участі у владі або до надання впливу на розподіл влади, будь то між державами, будь то всередині держави, між групами людей, ко-торие воно в собі містить.
Хто займається політикою, той прагне влади: або до влади як засобу, підлеглому іншим цілям (ідеальним чи его-істіческім), або до влади «заради неї самої», щоб насолоджуватися чув-ством престижу, яке вона дає. [. ]
Можна займатися політикою, тобто прагнути впливати на распреде-ня влади між політичними утвореннями і всередині їх, як в якості політика «з нагоди», так і в якості політика, для кото-рого це побічна або основна професія, точно так само як і при хо-дарської діяльності. Політиками «з нагоди» є всі ми, коли опускаємо свій виборчий бюлетень або робимо подібне волевиявлення, наприклад плещемо у долоні або протестуємо на «політи-зації» зборах, вимовляємо «політичну» мова і т.д .; у багатьох людей подібними діями і обмежується їхнє ставлення до полі-тику. Політиками «за сумісництвом» є в наші дні, наприклад, все ті довірені особи та правління партійно-політичних со-Юзов, які - за загальним правилом - займаються цією деятельнос-ма лише в разі потреби, і вона не стає для них першо-статечним «справою життя» ні в матеріальному, ні в духовному ставлення-ванні. [. ]
Є два способи зробити з політики свою професію: або жити «для» політики, або жити «за рахунок» політики і «політикою», той, хто живе «для» політики, в якомусь внутрішньому сенсі тво-рить «своє життя з цього »- або він відкрито насолоджується облада-ням владою, яку здійснює, або черпає своє внутрішню рівновагу і почуття власної гідності зі свідомості того, що служить« справі »(« Sache »), і тим самим надає сенс свого життя. «За рахунок» політики як професії живе той, хто стре-мится зробити з неї постійне джерело доходу; «Для» політи-ки - той, хто має іншу мету. Щоб хтось в економічному сенсі міг жити «для» політики, за часів панування приватновласницького ладу повинні існувати деякі, якщо завгодно, досить тривіальні передумови: в нормальних умовах він повинен бути незалежним від доходів, які може принести йому політика.
Влада, яка базується на наказі і підпорядкуванні, Вебер називав панів-ством. Основою панування є легітимність. Проблема легітимного панування - одна з головних у на-учном творчості Вебера. Методоло-ня підходи, сформульований-ні вченим, мали великий впливав-ня на характер і напрям роз-ку всієї подальшої політичної науки.
Вебер вказав на те, що будь-яка влада потребує самовиправдання, визнання і підтримку. Поняття «легітимність» часто перекладається як «законність», що не зовсім точно, так як Вебер мав на увазі не юридичні, а соціологічні (по-веденческіе) характеристики панів-ства (влади) і надавав головне зна-чення фактору монопольного примі-вати насильства.
М. Вебер виділив три основних типи легітимного панування: тради-ционное, харизматичне і легальний-ве (раціонально-бюрокра-тическое).
Значним є внесок Вебера в розроб-лення теорії бюрократії. Бюрокра-ку, за Вебером, технічно є найчистішим типом легального гос-подстве. Їм же були сформулірова-ни основні вимоги до чиновни-кам, актуальні й донині: особисто вільні і підкоряються тільки справа-вому службовому обов'язку; мають устої-чівую службову ієрархію; мають твердо певну компетенцію; працюють в силу контракту (на основі вільного вибору); працюють в соот-повідно зі спеціальною кваліфікує-цією; винагороджуються постійними грошовими окладами; розглядають свою службу як єдину або головну професію; передбачають свою кар'єру; працюють в повному «отри-ве» від засобів управління і без при-своенія службових місць; підлягають суворої єдиної службової дисципл-ні та контролю.
Політика, судячи з усього, означає прагнення до участі у владі або до надання впливу на розподіл влади, будь то між державами, будь то всередині держави, між групами людей, ко-торие воно в собі містить.
Уявлення М. Вебера про владу і державу
Виділення «етики переконання» і «етики Про.» Дозволило М. Вебером розмежувати два типи поведінкової орієнтації. Етика О. - це етика практичної, зорієнтованої на об'єктивні результати діяльності; вона вимагає неодмінно враховувати можливі результати зроблених зусиль і відповідати за них. Тому етика О. особливо актуальна в рамках політичної чи господарської діяльності.
Виділення "етики переконання" і "етики відповідальності" дозволило М. Вебером розмежувати два типи поведінкової орієнтації. При тому, що названі нормативно-поведінкові орієнтації не протистоять, але взаємодоповнюють один одного, між ними є принципові відмінності. Етика переконання - це абсолютна етика самовідданої спрямованості до досконалості; така будь-яка релігійна етика в її найбільш строгих визначеннях. Прихильник цієї етики стурбований височиною цілей - і не береться відповідати за характер результатів своїх зусиль. В етиці відповідальності світ приймається з усіма його недоліками, і тому її прихильник приділяє особливу увагу засобам реалізації цілей і повністю готовий відповідати за наслідки своїх дій, які повинен був би передбачити. Практичний характер, орієнтація на об'єктивні результати обумовлюють особливу актуальність етики відповідальності в рамках політичної чи господарської діяльності.
Хто хоче займатися політикою взагалі і зробити її своєю єдиною професією, повинен усвідомлювати дані етичні парадокси і свою відповідальність за те, що під їх впливом вийде з нього самого. Він, я повторюю, сплутується з диявольськими силами, ко-торие підстерігають його при кожній дії насі-лія. Великі віртуози акосміческой любові до людини і доброти, чи відбуваються вони з Назарета, з Ассізі або з індійських королівських замків, не «працювали» з політичним засобом - насильством; їх царство було "не від світу цього", і все-таки вони діяли і діяли в цьому світі, і фігури Платона Каратаєва і святих Достоєвського все ще є найбільш адекват-ними конструкціями по їх зразком. Хто шукає порятунку своєї душі і інших душ, той шукає його нема на шляху політики, яка має зовсім інші за-дачі - такі, які можна вирішити тільки за допомогою насильства. Геній чи демон політики живе у внутрішньому напрузі з богом любові, в тому числі і християнським Богом у його церковному прояві, - напрузі, яке в будь-який момент може вибухнути-ся непримиренним конфліктом. Люди знали це вже за часів панування церкви.
Справді: політика робиться, правда, головою, але, само собою зрозуміло, не тільки головою. Тут вдосконалення-шенно праві сповідують етику переконання. Але чи повинно діяти як сповідує етику переконання або як сповідує етику відповідальності, і коли так, а коли по-іншому, - цього ніхто не міг наказати. Можна сказати лише одне: якщо нині раптово спостерігається масове зростання полі-тиків переконання з гаслом: "Світ дурний і підлий, але не я; відповідальність за наслідки стосується не мене, але інших, яким я служу і чию дурість чи під-лость я викорчують ", то скажу відкрито, що я спочатку запитаю про міру внутрішньої повновагового, що стоїть за цією етикою переконання; у мене склалося впечатле-ня, що в дев'яти випадках з десяти я маю справу з вер-топрахамі, які не відчувають реально, що вони на себе беруть, але оп'яняють себе романтичними Відчуваючи-нями. У людському сенсі мене це не дуже інте-ресует. У той час як безмірним потрясінням є, коли зрілий че-ловек - все одно, старий він чи молодий роками, - який реально і всією душею відчуває свою відповідальність за наслідки і діє згідно етики відповідальності, в якийсь момент говорить: "Я не можу інакше, у тому стою ". Це щось людськи справжнє і трога-тельное. Бо таке саме стан, для кожного з нас, хто, звичайно, внутрішньо не помер, має колись мати можливість наступити. І остільки етика убеж-дення і етика відповідальності не суть абсолютні про-протилежний, але взаємодоповнення, які лише спільно складають справжньої людини, того, хто може мати "покликання до політики".
Політика є потужне повільне буріння твердих пластів, проведене одночасно з пристрастю і холод-ним окоміром. Думка, в общем-то, правильна, і весь історичний досвід підтверджує, що можливого нель-зя було б досягти, якби в світі знову і знову не тягнулися до неможливого. Але той, хто на це здатний, повинен бути вождем, мало того, він ще повинен бути - в самому простому розумінні слова - героєм. І навіть ті, хто не має ні те, ні інше, повинні озброїтися тієї твер-дост духу, яку не зламає і крах всіх на-надія; вже тепер вони повинні озброїтися нею, бо ина-че вони не зуміють здійснити навіть те, що можливо нині. Лише той, хто впевнений, що він не здригнеться, якщо, з його точки зору, світ виявиться занадто дурний або занадто підлий для того, що він хоче йому запропонувати; лише той, хто всупереч усьому здатний сказати "І все-таки!", - лише той має "професійне покликання" до полі-тику.