У казна так,
як у Христа за пазухою,
варто село мала
серед лісу над річкою.
Всього-то хат десяточек,
В одну криву вуличку,
Уздовж битого проселочка,
Забуті і спокій.
Тут літо в гості проситься
Всього-то на неделечку,
Весна і осінь швидкі,
Зима ж - на постій.
І так навколо засипле все
За саме «неможется»,
Що хто б сюди не ехавші -
Все, Розпрягайте і стій.
Ох, безліч, ох, безліч,
Так по Росії-мілушке,
Так по дрімучим Урмань
Таких ось сіл.
Стояли адже недавненько,
Назад десятків кілька
Років або трохи більше,
Вважай, кому не лінь.
І російський все народець
Тут жив, любив-хазяйнував,
Дітей виховував, що не жалівся
На кожен божий день.
Куди ж поділося все,
В яке лихоліття,
І немає вже тієї Россіюшкі,
І від колишнього тінь.
Але сниться, сниться в місті
Береза у каліточкі,
Колодязь на околиці -
Зупинись, випий ...
Адже село кожна,
Нехай навіть у три будиночка,
Була колись Батьківщиною,
Комусь із людей.
Тих, хто потім виїхавши,
І не з доброї воленьці,
Куди б від безвиході,
За примхою влади.
О, скільки зітхань чується
З тих пір, миттєвостей пам'ятається
Про наше, про споконвічне,
Як жили без витівок.
І в смутку і в радості,
І в бідності і в ситості,
Однією великою Гаразд,
Доброю родиною ...
У казна, та,
як у Христа за пазухою,
Варто село ладна
В забутій стороні.
Одна адже з остатніх вже,
З тих, що були Батьківщиною
Всьому народові нашому,
У найгарнішою країні ...
А може не варто вже,
А може лише привиділася,
Всього-то привиділася
У моєму вчорашньому сні ...