ТРИ сонети
В Японії читав вірші свої
Мовою рідному - в величезному залі.
- Про що вірші? - спросілі.- Про любов.
- Ще раз прочитайте, - мені сказали.
Читав вірші аварські свої
У Амеріке.- Про що вони? - запитали.
І я відповів чесно: - Про любов.
- Ще раз прочитайте, - попросили.
Знати, на будь-якому зрозумілі мовою
Вірші про наш щастя і тузі,
І про твоїй посмішці на світанку.
І мені відкрилася істина одна:
Закоханими земля населена,
А нам здавалося, ми одні на світі.
- Скажи "люблю", - мене просили в Римі,
Мовою народу свого! -
І я назвав твоє просте ім'я,
І повторили все навколо його.
- Як називають ту, що всіх її більше люблять?
Як по-аварських "життя" і "божество"? -
І я назвав твоє просте ім'я,
І повторили все навколо його.
Сказали мені: - Не може бути такого,
Щоб було в мові одне лише слово.
Невже мова так незвичайний твій?
І я, вже не в силах сперечатися з ними,
Відповів, що одне просте ім'я
Мені замінює весь мова рідна.
Ні, ти не сон, що не забуття,
Чи не чудової казки світло туманний
Страданье вічне моє,
Незагойна рана.
Я буду глухий і сліпий до обману,
Але тільки нехай особа твоє
Мені осяває постійно
Дорогу, дні, життя-буття.
Щоб з тобою поруч бути,
Готовий я пісні все забути,
Назад повернути земні ріки -
Але розумію я, скорбя,
Що на землі знайшов тебе,
Щоб тут же втратити навіки.