Питання про мову художньої літератури і його місце в системі функціональних стилів вирішується неоднозначно: одні дослідники (В.В. Виноградов, Р.А. Будагов, А.І. Ефі-мов, М. Н. Кожина, А.Н. Васильєва, Б.Н. Головін) включа-ють в систему функціональних стилів особливий художній стиль, інші (Л.Ю. Максимов, К.А. Панфілов, ММ. Шанський, Д.Н. Шмельов, В.Д. Бондалетов) вважають, що для цього немає підстав. В якості аргументів проти виділення стилю художньої літератури наводяться наступні: 1) мова художньої літератури не включається в поняття літературної мови; 2) він многостілен, незамкнутого, не має специфічних прикмет, які були б притаманні мові художньої літератури в цілому; 3) у мови художньої літератури особлива, естетична функція, яка виражається в досить специфічному використанні мовних засобів.
Не можна не погодитися з думкою М.М. Кожиной про те, що «виведення художнього мовлення за межі функцио-нальних стилів збіднює наше уявлення про функції мови. Якщо вивести художню мову з числа функ-нальних стилів, але вважати, що літературна мова існує в безлічі функцій, ¾ а цього заперечувати не можна, ¾ то виходить, що естетична функція не є-ється однією з функцій мови. Використання мови в естетичній сфері ¾ одне з вищих досягнень літературної мови, і від цього ні літературна мова не перестає бути таким, потрапляючи в художній твір, ні мова художньої літератури не перестає бути прояв-ленням літературної мови »[17].
Де ти, зірка моя заповітна,
Вінець небесної краси?
Снігова і місячної висоти?
Де молодість, проста, чиста,
У колі улюбленому і рідному,
І старий будинок, і ялина смолиста
В заметах білих під вікном?
Палай, грай стоцветной силою,
Над дальнею моєї могилою,
Забутої богом назавжди!
Знайоме усім слово зірка, пройшовши через творче свідомість художника, в структурі художнього твору отримав зовсім нові якості.
У стилі художньої літератури споживані всі форми особи і всі особисті займенники; останні вказують зазвичай на обличчя або на конкретний предмет, а не ні абстрактні поняття, як в науковому стилі. Актівізі-ються тут і переносні вживання слів як наибо-леї конкретні. У художньому мовленні невизначено-особистих форм дієслова, як більш узагальнених, в три рази менше, ніж в науковій, і в дев'ять разів менше, ніж в офі-ціально-діловий [21].
У стилі художньої літератури помічена низька частотність вживання слів середнього роду з відвернений-ним значенням і висока частотність конкретних сущест-вітельно чоловічого і жіночого роду. Абстрактні слова набувають конкретно-образне значення (в результаті метафоризації). Властива художньому мовленні динаміка (на відміну від статики, признаковая наукової та офіційно-ділової) проявляється у високій частотності вживання-лення дієслів: відомо, що частота їх майже в два рази вище, ніж в науковій, і в три ¾ ніж в офіційно -ділові мови. Ось, наприклад, фрагмент тексту роману Ю. Бонда-реву «Гра»: Він зрубав в лісі ялинку, приніс її разом з металевим духом снігу, суцільно завьюженную, і Ольга стала наряджати її нарізаними із залишків шпалер гірляндами, він же заважав їй, топтався поза-ді, жартував, радив, бачив її нахилену голод-ко причесану голову, тугий вузол волосся на потилиці і раз у раз брав її за плечі, повертав до себе [22].
Емоційність і експресивність стилю художні-кої літератури створюється за допомогою одиниць майже всіх рівнів мовної системи. Наприклад, на синтаксич-ському рівні широко застосовуються такі два різновиди власне образотворчого синтаксису: 1) інтонаційно-смислове виділення і ритмомелодической організація ділянок тексту (вигуки, вигуки, питання; сегм-тація; інверсія; синтаксичні параллелизми; перечис-лення, повтори, приєднання ; розрив або обрив синтак-сического руху) і 2) засоби синтаксичної харак-терологіі (відтворення усно-розмовної мови, сти-ція, пародіювання) [23].
У мові художньої літератури чимало і «неліте-ратурних» вживань, тобто в окремих випадках мова художньої літератури може виходити за межі норм літературної мови. Проявляється це перш за все в тому, що в рамках художнього твору письменник має право вживати такі форми, яких немає в сучасній російській літературній мові і не було в його історії [24]. наприклад:
Приїдь, благаю, п р и ї х а й!
А то ¾ літаком п р и л е т ь,
Щоб нам не з'явилася на заваді
Широта охоплення художньої промовою засобів загальнонародної мови настільки велика, що дозволяє стверджувати думку про принципову потенційної можливості включення в стиль художньої літератури всіх існуючих мовних засобів (правда, певним чином з'єднаних).
Перераховані факти свідчать про те, що стиль художньої літератури має ряд особливостей, що дозволяють йому зайняти в системі функціональних стилів української мови своє, особливе, місце.