Через моря, моря блакить,
З славна Волинця, красна Галич,
З тое Корели богатия,
Як есён сокіл геть вилетивал,
5 Як би білої кречет геть випурхували, -
Виїжджав удача доброї молодець,
Молоді Дюк син Степанович.
На прізвисько Дюк був боярської син.
А та кінь під ним як би лютою звір,
10 Лютої звір кінь, і бур, кошлатий,
У коня грива на леву сторону до сирої землі,
Він сам на коні як есён сокіл,
Міцні обладунки на могутніх плечах.
Трохи з Дюком живота пішло:
15 Що куяк і панцир чиста срібла,
А кольчуга на ньому красна золота;
А куяк і панцир
Ціна лежить три тисячі,
А кольчугу на ньому красна золота
20 Ціна сорок тисячею,
А та кінь під ним в п'ять тисячею.
Чому коню ціна п'ять тисячею?
За річку він броду не питає,
Котора річка ціла верства пятісотная,
25 Він скаче з берега на берег -
Тому ціна коню п'ять тисячею.
Ще з Дюком трохи живота пішло:
Пішов тугий лук разривчетой,
А ціна того цибулі три тисячі;
30 Тому ціна цибулі три тисячі -
Смуги були срібло,
А роги [1] красна золота,
А та тітівочка була шовкова,
А белова Шолк шімаханскова.
35 І сагайдак пішов з ним розжареного стріл,
А у сагайдаку було за триста стріл,
Будь-яка стріла по десяти карбованців,
А і ще є у сагайдаку три стріли,
А та тим стріл ціни немає,
40 Ціни не було і не сведомо.
Тому трьом стрільцям ціни не було, -
Колоти оне були з тростину-древа,
Строган ті стрілки під Нове-місті,
Клею оне клеєм осетра-риби,
45 Перень оне перьіцам сиза орла,
А сиза орла, орла Орловича,
А тово орла, птиці Камський, -
Чи не тия-та Ками, Коя в Волгу впала,
А тоя-ти Ками за синьому морем,
50 Своїм вус (т) ьем впала в синє море.
А літав орел над синьому морем,
А роніл він перьіца у синє море,
А бігли гості-карабелицікі,
Збирали пір'я на синьому морі,
55 Вивозили пір'я на світло Русь,
Продавали душам червоним дівчатам,
Купувала Дюкова матінка
Перо у сто карбованців, у тисячу.
Чому ті стрілки дороги?
60 Тому оне дороги,
Що в вухах поставлено по Тирону по каменю.
За дорогу самоцвітними;
А та ще у тих стрелак
Біля вух перевивали
65 Аравіцкім золотом.
Їздить Дюк біля синя моря
І стріляє гусей, білих лебедів,
Перелітних сірих малих утачак.
Він днем стріляє,
70 В ночі ті стрілки сбирает:
Як днем-та стрелачак не бачить,
А в ночі ті стрілки, що свічки, горять,
Свічки теплются воску ярий;
Тому оне, стрілки, дороги.
75 настріляв він, Дюк, гусей, білих лебедів,
Перелітних сірих малих утачак,
Поїхав до місту Києву,
До ласкаво князю Владимер.
Він буде в місті Києві,
80 Що у ласкава князя Владимера,
Середи двору княженецкие,
А скочив він зі добра коня,
Прівезал коня до дубову стовпа,
До кільця булатної,
85 Походив під гридню у світлу
До великому князю Владимер;
Він молився Спасу з Пречистою,
Вклонився князеві зі кнегінею,
На всі чотири сторони.
90 Тут сидять князі-бояри,
Скочив все на жваві ноги,
А Гледена на молодця, дівуются.
І Владимер-князь стольний київської
Наказав наливати чару зелена вина
95 В півтора відра.
Подавали Дюку Степанову,
Приймає він, не чваниться,
А прийняв чару єдиної рукою,
А випив чару одним духом;
100 І Владимер-князь стольний київської
Посадив ево за єдиної стіл хліба кушаті.
А та кухарі були догадливі:
Носили єства сахарния,
І носили пиття медвяния,
105 І клали калачики крупічети [2]
Перед тово Дюка Степанова.
А сидить Дюк за єдиним столом
З тім'я князі і бояри,
Откушал калачики крупічети,
110 Він верхню корачку отламиват,
А нижню корачку геть откладиват.
А у Києві був ща (п) лів добро
Як би молоді Чурила син Пленкович,
Обмовив він Дюка Степанова:
115 «Що ти, Дюк, ніж чваниться:
Верхню корачку отламивашь,
А нижню геть відкладаєш? ».
Говорив Дюк Степанович:
«Ой ти, ой еси, Владимер-князь!
120 В тому ти на мене не прогневайся:
Пічки у тебе біти глини [3],
А Подик цегляні,
А помелечко мачульними
У балію умочують,
125 А у мене, Дюка Степанова,
А у моєї добродійки матінки
Пічки були МУРАВЛЬОВ,
А Подик мідні,
Помелечко шовкове
130 В ситу Медяний абмаківают;
Калачик з'їси - більше хочится! ».
Втапори князю Владимер
Захотілося до Дюку їхати,
Кличе з собою князів-бояр,
135 І взяв Чурила Пленковича.
І приїхали оне на ріллю до нього,
До тим селянських дворах.
І тут у Дюка стряпчими був,
Запас про князя Владимера почестний стіл,
140 І сідав ласкавою Владимер-князь
Зі своїми князи-боярами
За ті столи белодубови;
І втепори кухарі були догадливі:
Носили єства сахарния
145 І пиття медяния.
І буде день в половина дні,
І буде стіл у полустоле,
Владимер-князь полсита наїдається,
Натовпів напивається,
150 Говорив він тут Дюку Степанову:
«Коків про тебе казали,
Такий ти і є ».
Поїсти, ласкавою Владимер-князь
Велів будинок ево переписувати,
155 І був у тому будинку добу четверо.
А та будинок ево селянської переписували -
Папери не стало,
Те оттеля Дюк Степанович
Повів князя Владимера
160 з усіма гостьмі і з усіма людьми
До своєї добродійки-матінки,
Чесні вдаючись многоразумния.
І будуть оне в високих теремах,
І жахається Владимер-князь,
165 Що в теремах добре прикрашені.
І втапори чесна вдова, Дюкова матінка,
Обід чинила про князя Владимера
І про всіх гостей, про всіх людей.
І сідав Владимер-князь
170 За столи убрания, за єства сахарния
З усіма гостьмі, з усіма людьми;
Втапори кухарі були догадливі:
Носили єства сахарния, пиття медяния.
І буде день в половина дні,
175 Буде стіл під полустоле,
Говорив він, ласкавою Владимер-князь:
«Ісполать [4] тобі, чесна вдова многоразумная,
Зі своїм сином Дюком Степановим!
Уподчівала мене з усіма гостьмі, з усіма людьми;
180 Хотів боло ваш і цей будинок описувати,
Так відклав усі печалі на радість ».
І втапори чесна вдова многоразумная
Дарувала князя Владимера
Своїми чесними подарунками:
185 Сорок сороков чорних соболів,
Друге сорок бурнастих лисиць,
Ще понад те камінь самоцвітними.
Те старина, то і діяння:
Синього моря на розраду,
190 Швидким річках слава до моря,
А добрим людям на послух,
Веселим хлопцям на потешенье.