"Свиня скрізь бруд знайде" говорить прислів'я. Ну і джипери теж. незважаючи на мороз зможе знайти грязюку. Правда не на землі, а під землею.
У вихідні вирушили в Тверську область в район міста Стариця, досліджувати Старицькі печери. Їх до речі не одна і не дві. а цілі системи.
За звітами до неї дістатися можна як від деревніТолпіно (північний берег) так і від Чукавина. Забігаючи вперед скажу що від Чукавина добратися навіть пішки не просто - русло Волги все в торсах, лід спучений. я б не пішов по ньому, не те що на авто.
Отже поїхали до села Толпіно. Снігу не багато. видно свіжий слід. Їдемо полями.
До Толпіно пару кілометрів полями. А ось далі дороги немає. Принаймні з Толпіно. мб можна както інакше виїхати до печери. Але від села йде тільки вузька стежка уздовж струмка. Вирішили йти пішки.
Стежка дуже мальовнича, але стремная - берег струмка крутий, а стежка слизька.
Струмок не глибокий, але не замерз не дивлячись на 20 градусний мороз..вода тече.
Кажуть люди місяцями живуть в таких катокомбах. Судячи з наскального жівопісі..відят себе хто людми, хто сніговиками, хто лампочками.
Ми ж устравіаем невелику вечерю при свічках.
Доїхали до села Федурново. Я пам'ятаю, чот ми їздили до печери по березі Волги і сподівався що зараз буде накатана кллея. Пробралися крізь ліс по заснеденной дорозі до Волги. Слідів немає. Уви..нікакой накатаній колії немає, тільки слід Снєжик. Вирішили не спокушати долю і пішли близько кілометра пішки по берегу.
Власне в борсукових далеко забиратися не стали. Насилу знайшли вузький лаз, залізли трохи в глиб і посиділи в темряві. На відміну від крижаної тут лаз дуже узекій, зате відчуття трохи більш екстремальні.
До нових зустрічей, поза дорогами - на землі і під землею))